– На Вашу думку, що означає створення української служби «Євроньюз» для українців та для самого телеканалу?
– Для українців – це, в першу чергу, прекрасний крок вперед до Європи. Після остаточного рішення про створення україномовної версії «Євроньюз», Україна, мені здається, хоче сказати: «Ми простягаємо руку Європі. Україна – незалежна держава, яка може співпрацювати зі Сходом, але також і з Заходом».
Власне ж для «Євроньюз», це одинадцята мова в 2011 році. В 2010-му ми запустили десяту мову. Отже, хотілося б зберігати ритм і створити дванадцяту редакцію в 2012-му. Якщо ж говорити серйозніше, то Україна – це велика та важлива країна Центральної Європи, яка за розміром така ж, як і Франція. Важливо і те, що створюючи українську службу, ми проводимо експеримент і одночасно відкриваємо дві редакції – в Ліоні і Києві. Для нас це становить особливий інтерес.
– Звідки з'явилася ідея створення двох редакцій? Чому Україна отримала такий «привілей»?
– Хотів би попередньо наголосити, що незалежно від того, чи перебуватиме редакція в одному місці чи у двох, існує лише один «Євроньюз» і єдина редакторська політика, наші українські партнери це дуже добре зрозуміли. Поза тим, стратегія «Євроньюз» полягає в тому, щоб через свою багатомовність завойовувати ринки. І чого нам зараз бракує – це локального, місцевого підходу до новин. Українська просто виявилася останньою мовою, яка приєдналася. Крім того, українська сторона нам сама запропонувала цей формат. Для «Євроньюз» дві редакції – це тест. Поки не йдеться про зміну стратегії, але залежно від досягнутого результату, ми, можливо, будемо впроваджувати цей досвід місцевих новин і в інших редакціях.
– Чи існують у Вас якісь конкретні механізми дотримання редакційної політики?
– По-перше, в Ліоні буде знаходитися повноцінна редакція «Євроньюз»: це понад 20 журналістів, які займатимуться так званою «міжнародною» версією каналу. Ця команда матиме шеф-редактора, який відповідатиме за редакційну лінію. По-друге, і саме на цьому я хотів наголосити: НТКУ та пан Валід Арфуш не будуть керувати українською службою.
З іншого боку, ми створимо іншу структуру, яка відповідатиме за комерційний розвиток україномовної версії в Україні. Її головне завдання – просувати серед кабельних та сателітних операторів україномовний канал і збирати рекламні доходи. Цілком, можливо, що саме пан Арфуш очолить цю структуру.
– В Україні є прислів'я: хто платить – той і замовляє музику. Хто у випадку з Євроньюз буде диригентом?
– Я можу вас запевнити, що воно не стосується «Євроньюз». НТКУ, наприклад, заплатила не за виробництво продукту чи редакційну лінію, вони просто купили ліцензію на використання української служби, яку виробляє «Євроньюз».
– В українських ЗМІ журналістський рух «Без цензури» заявляв про те, що українська служба може бути створена як проурядова. Як Ви можете це прокоментувати? До речі, окрім іншого, вони вимагали замінити пана Арфуша іншою кандидатурою.
– Ми, звичайно, знайомі із заявами цього руху і дуже вдячні, що вони звернули увагу на неупередженість «Євроньюз». Боюся, деякі моменти просто неправильно зрозуміли. Пан Арфуш не матиме жодного стосунку до журналістської команди. Ми щотижня з ним спілкуємося, і він ніколи не просив поставити його на чолі цієї команди, бо сам ніколи не був журналістом. Я вважаю його професіоналом. Ви можете мене назвати наївним, але факти говорять самі за себе. У нас є підписаний контракт. Роль «Євроньюз» полягає в тому, що пересвідчитися, що всі гарантії забезпечено та прописано в контракті.
– Через який час канал український контракт може стати рентабельним?
– Не впевнений, чи ми можемо говорити у таких контрактах про рентабельність. Мені здається, що партнери (наприклад, французьке, російське чи італійське державні телебачення – ред.) заключили з нами контракти, бо це, в першу чергу, стратегічний для їхньої країни проект. З іншого боку, дистрибуція та «локальне вікно реклами» (реклама, яка транслюватиметься лише в Україні – ред.) приноситимуть певні доходи, і ми притримуємося думки, що кошти, витрачені на створення версії телеканалу, повертаються, а надлишок зазвичай ділиться між кабельним оператором та «Євроньюз».
– Яку роль відіграє «Євроньюз» в євроінтеграції взагалі та у випадку з Україною зокрема?
– «Євроньюз» – це не підрозділ Єврокомісії і не офіційний інструмент, який би дозволив інтегрувати країну в ЄС. Думаю, що вплив телеканалу на євроінтеграцію буде дуже непрямим. «Євроньюз» – це, в першу чергу, культурний, цивілізаційний міст, який дозволяє зближення для того, щоб краще пізнати один одного. Крім цього, вважаю, що телеканал дозволить українцям краще взнати Європу, а Україна з’явиться на порядку денному каналу.
– З одного боку, Ви є комерційним телеканалом, з іншого – у Вас є «місія суспільного європейського каналу». Як вам вдається поєднати ці речі?
– В цьому, мені здається, унікальність «Євроньюз»: на 100% належати державним (суспільним) ЗМІ і мати цю європейську суспільну місію. Але на відміну від наших акціонерів, які самі фінансуються державними органами, різниця в тому, що основну частину прибутків ми отримуємо від реклами і виробництва. Незалежність, неупередженість закладені в нашому ДНК. Якщо колись, наприклад, на локальному рівні цей приклад незалежності буде піддано сумніву, проект буде припинено.
– «Євроньюз» розпочинав своє мовлення із формату, де принципово не було ні журналіста, ні ведучого в кадрі. Зараз все частіше на екрані з'являються журналісти. Чи означає це те, що канал здобуває своє обличчя?
– Модель, яку ми маємо – це наша відмінна риса. Ця модель додає нам надійності в очах наших глядачів – давати новину такою, як вона є. Це відображається у нашому слогані «Pure», що означає «чистий», «прозорий». Зараз ми працюємо, щоб все ж надати каналу людське обличчя. Але також показати багатьом, хто думає, що «Євроньюз» – це лише ретранслятор, який використовує чужий матеріал із інформагенцій. Це справжній телеканал, який складається із 300-т журналістів. А разом з новими мовами – російською, турецькою, арабською, португальською, «Євроньюз» стає глобальним каналом.
– То може варто змінити назву?
– І справді, чимало людей вважають, що «Євроньюз» говорить тільки про Європу, але це неправда. Це як казати, що CNN говорить лише про США, а BBC – про Великобританію. «Євроньюз» говорить про світ з європейської точки зору. Сьогодні в Європі щодня нас дивиться 7 мільйонів глядачів, в той час як CNN дивляться менше, ніж два мільйони, а BBC World – менше, ніж один мільйон.
– Чи збираєтеся Ви розширювати мережу журналістів?
– Так, тому що основна мережа журналістів знаходиться в Ліоні. Наразі ми маємо лише одного постійного кореспондента в Брюсселі – і все. Але на нас чекають зміни. Ми будемо відкривати бюро в різних частинах світу, не тільки в Європі. Наприклад, планується, що в Брюсселі будуть працювати близько 15 журналістів, як і в Києві.
(Примітка: інтерв’ю з Мікаелем Петерсом було записане дещо давніше. Затримка публікації виникла через узгодження тексту в прес-службі «Євроньюз»)
– Для українців – це, в першу чергу, прекрасний крок вперед до Європи. Після остаточного рішення про створення україномовної версії «Євроньюз», Україна, мені здається, хоче сказати: «Ми простягаємо руку Європі. Україна – незалежна держава, яка може співпрацювати зі Сходом, але також і з Заходом».
Власне ж для «Євроньюз», це одинадцята мова в 2011 році. В 2010-му ми запустили десяту мову. Отже, хотілося б зберігати ритм і створити дванадцяту редакцію в 2012-му. Якщо ж говорити серйозніше, то Україна – це велика та важлива країна Центральної Європи, яка за розміром така ж, як і Франція. Важливо і те, що створюючи українську службу, ми проводимо експеримент і одночасно відкриваємо дві редакції – в Ліоні і Києві. Для нас це становить особливий інтерес.
– Звідки з'явилася ідея створення двох редакцій? Чому Україна отримала такий «привілей»?
– Хотів би попередньо наголосити, що незалежно від того, чи перебуватиме редакція в одному місці чи у двох, існує лише один «Євроньюз» і єдина редакторська політика, наші українські партнери це дуже добре зрозуміли. Поза тим, стратегія «Євроньюз» полягає в тому, щоб через свою багатомовність завойовувати ринки. І чого нам зараз бракує – це локального, місцевого підходу до новин. Українська просто виявилася останньою мовою, яка приєдналася. Крім того, українська сторона нам сама запропонувала цей формат. Для «Євроньюз» дві редакції – це тест. Поки не йдеться про зміну стратегії, але залежно від досягнутого результату, ми, можливо, будемо впроваджувати цей досвід місцевих новин і в інших редакціях.
– Чи існують у Вас якісь конкретні механізми дотримання редакційної політики?
– По-перше, в Ліоні буде знаходитися повноцінна редакція «Євроньюз»: це понад 20 журналістів, які займатимуться так званою «міжнародною» версією каналу. Ця команда матиме шеф-редактора, який відповідатиме за редакційну лінію. По-друге, і саме на цьому я хотів наголосити: НТКУ та пан Валід Арфуш не будуть керувати українською службою.
З іншого боку, ми створимо іншу структуру, яка відповідатиме за комерційний розвиток україномовної версії в Україні. Її головне завдання – просувати серед кабельних та сателітних операторів україномовний канал і збирати рекламні доходи. Цілком, можливо, що саме пан Арфуш очолить цю структуру.
– В Україні є прислів'я: хто платить – той і замовляє музику. Хто у випадку з Євроньюз буде диригентом?
– Я можу вас запевнити, що воно не стосується «Євроньюз». НТКУ, наприклад, заплатила не за виробництво продукту чи редакційну лінію, вони просто купили ліцензію на використання української служби, яку виробляє «Євроньюз».
– В українських ЗМІ журналістський рух «Без цензури» заявляв про те, що українська служба може бути створена як проурядова. Як Ви можете це прокоментувати? До речі, окрім іншого, вони вимагали замінити пана Арфуша іншою кандидатурою.
– Ми, звичайно, знайомі із заявами цього руху і дуже вдячні, що вони звернули увагу на неупередженість «Євроньюз». Боюся, деякі моменти просто неправильно зрозуміли. Пан Арфуш не матиме жодного стосунку до журналістської команди. Ми щотижня з ним спілкуємося, і він ніколи не просив поставити його на чолі цієї команди, бо сам ніколи не був журналістом. Я вважаю його професіоналом. Ви можете мене назвати наївним, але факти говорять самі за себе. У нас є підписаний контракт. Роль «Євроньюз» полягає в тому, що пересвідчитися, що всі гарантії забезпечено та прописано в контракті.
– Через який час канал український контракт може стати рентабельним?
– Не впевнений, чи ми можемо говорити у таких контрактах про рентабельність. Мені здається, що партнери (наприклад, французьке, російське чи італійське державні телебачення – ред.) заключили з нами контракти, бо це, в першу чергу, стратегічний для їхньої країни проект. З іншого боку, дистрибуція та «локальне вікно реклами» (реклама, яка транслюватиметься лише в Україні – ред.) приноситимуть певні доходи, і ми притримуємося думки, що кошти, витрачені на створення версії телеканалу, повертаються, а надлишок зазвичай ділиться між кабельним оператором та «Євроньюз».
– Яку роль відіграє «Євроньюз» в євроінтеграції взагалі та у випадку з Україною зокрема?
– «Євроньюз» – це не підрозділ Єврокомісії і не офіційний інструмент, який би дозволив інтегрувати країну в ЄС. Думаю, що вплив телеканалу на євроінтеграцію буде дуже непрямим. «Євроньюз» – це, в першу чергу, культурний, цивілізаційний міст, який дозволяє зближення для того, щоб краще пізнати один одного. Крім цього, вважаю, що телеканал дозволить українцям краще взнати Європу, а Україна з’явиться на порядку денному каналу.
– З одного боку, Ви є комерційним телеканалом, з іншого – у Вас є «місія суспільного європейського каналу». Як вам вдається поєднати ці речі?
– В цьому, мені здається, унікальність «Євроньюз»: на 100% належати державним (суспільним) ЗМІ і мати цю європейську суспільну місію. Але на відміну від наших акціонерів, які самі фінансуються державними органами, різниця в тому, що основну частину прибутків ми отримуємо від реклами і виробництва. Незалежність, неупередженість закладені в нашому ДНК. Якщо колись, наприклад, на локальному рівні цей приклад незалежності буде піддано сумніву, проект буде припинено.
– «Євроньюз» розпочинав своє мовлення із формату, де принципово не було ні журналіста, ні ведучого в кадрі. Зараз все частіше на екрані з'являються журналісти. Чи означає це те, що канал здобуває своє обличчя?
– Модель, яку ми маємо – це наша відмінна риса. Ця модель додає нам надійності в очах наших глядачів – давати новину такою, як вона є. Це відображається у нашому слогані «Pure», що означає «чистий», «прозорий». Зараз ми працюємо, щоб все ж надати каналу людське обличчя. Але також показати багатьом, хто думає, що «Євроньюз» – це лише ретранслятор, який використовує чужий матеріал із інформагенцій. Це справжній телеканал, який складається із 300-т журналістів. А разом з новими мовами – російською, турецькою, арабською, португальською, «Євроньюз» стає глобальним каналом.
– То може варто змінити назву?
– І справді, чимало людей вважають, що «Євроньюз» говорить тільки про Європу, але це неправда. Це як казати, що CNN говорить лише про США, а BBC – про Великобританію. «Євроньюз» говорить про світ з європейської точки зору. Сьогодні в Європі щодня нас дивиться 7 мільйонів глядачів, в той час як CNN дивляться менше, ніж два мільйони, а BBC World – менше, ніж один мільйон.
– Чи збираєтеся Ви розширювати мережу журналістів?
– Так, тому що основна мережа журналістів знаходиться в Ліоні. Наразі ми маємо лише одного постійного кореспондента в Брюсселі – і все. Але на нас чекають зміни. Ми будемо відкривати бюро в різних частинах світу, не тільки в Європі. Наприклад, планується, що в Брюсселі будуть працювати близько 15 журналістів, як і в Києві.
(Примітка: інтерв’ю з Мікаелем Петерсом було записане дещо давніше. Затримка публікації виникла через узгодження тексту в прес-службі «Євроньюз»)
