Легендарному донецькому футбольному клубу «Шахтар» виповнилося 85 років. За цей час команда отримала 40 трофеїв на внутрішніх і міжнародних змаганнях. Через війну футболістам довелося переїхати і покинути рідне місто. Донбас Реалії відвідали один з найкращих стадіонів України – «Донбас Арену» і розпитали у місцевих чи сумують вони за улюбленими гравцями.
24 травня 85 років тому свій перший офіційний матч в чемпіонаті СРСР проводить команда вугільників Донбасу. Тоді її називають «Стахановець». І саме з того матчу стартує історія донецького футбольного клубу «Шахтар». Перша велика перемога команди – Кубок СРСР, приходить у 1961 році. Так починається тріумфальна історія клубу і збір заслужено виграних трофеїв, спочатку в Радянському союзі, потім в Україні. І ось незабутній момент – у 2009 «Шахтар» отримує кубок УЄФА.
«У мене з «Шахтарем» пов'язано те, що мені теж в цьому році буде 85 років. 1936-й – на – емблемі «Шахтаря», для мене це теж рік народження», – розповідає пенсіонер у Донецьку.
У Донецьку «Шахтар» як і раніше люблять. І стежать з окупації за грою команди.
«Стараюсь, звичайно, дивитися, але не показують по кабельному, буває таке, що матчі дивимося через «Вконтакте», прямі ефіри які хтось викладає», – розповідає чоловік.
«Я думаю, що багато хто тут продовжує стежити. Справа не в цьому – продовжують чи ні, питання в тому, чи залишається «Шахтар» близький до Донецька? Ось у чому питання», – додає інший.
До 2004-го домашня арена команди – стадіон «Шахтар» у донецькому парку Щербакова. З початку війни між Україною і Росією стадіон порожній. На афішах до сих пір розцінки на вхід – 15 гривень, 5 і 1. А у 2009-му донецька команда отримує один з найкращих стадіонів у країні – «Донбас Арену».
«Перше враження від «Донбас Арена» я відчув в якості гравця, тоді ще запорізького «Металурга», ми приїхали в Донецьк на виїзну гру проти «Шахтаря». Звичайно, цей стадіон здивував своїми розмірами, своєю, в першу чергу, зовнішньою красою. Внутрішню красу і захоплення я відчув вже коли прийшов на «Донбас Арену» в якості вболівальника і зрозумів, наскільки там все круто, я наче прийшов в театр на якусь виставу, і відчув наскільки там все продумано для комфорту уболівальників. На відкритті «Донбас Арена» я, на жаль, не був, але був на святкуванні 75-річчя «Шахтаря», це було якраз таки на стадіоні. Таке круте, помпезне свято, були запрошені зірки з усього світу, фуршет, потім афтепаті була на території паркінгу біля стадіону. Це були незабутні емоції і я зрозумів наскільки в Донецьку люблять святкувати і вміють це робити», – ділиться спогадами центральний захисник донецького «Шахтаря» та збірної України Сергій Кривцов.
«У нас досі лежать абонементи, які ми купували на «Донбас Арена», у нас лежать квитки, ми досі продовжуємо підтримувати команду у всіх містах. Ми і до Львова їздили, ми в Харків їздили, ми до Києва їздимо, збираються все одно вболівальники. Багато було пам'ятних матчів. Я щасливий, що я завдяки Шахтарю побачив практично всі найсильніші клуби Європи, які на даний момент є в Європі, вживу, крім, звичайно, Ліверпуля. Чекаємо в Лізі чемпіонів «Ліверпуль», – пригадує вболівальник команди із підконтрольного Україні Сєвєродонецька Євген Колесник.
На початку війни «Донбас Арена»неодноразово потрапляє під обстріл –зруйнована частина фасаду, виведений з ладу енергоблок, знищений головний корпус тренувальної бази «Шахтаря».
«Про те, що «Донбас Арена» потрапила під обстріл я дізнався з новин. Було важко дивитися на ці відео і фотографії, тому що Донбас Арена з кожним роком ставала тільки краща», – продовжує футболіст.
Зараз перлину Донбасу бойовики відкривають для екскурсій. Коштує це 200 рублів, приблизно 75 гривень і триває близько сорока хвилин.
Порожні трибуни, роздягальні, лава запасних. Користувачі соцмереж пишуть – від цієї екскурсії стає сумно, адже стадіон, де проходили кращі в країні футбольні матчі, тепер більше нагадує привида.
Донеччани часто згадують свою рідну команду. У кожного вболівальника є і улюблений футболіст, і найяскравіший спогад про ігри «Шахтаря».
«Відкриття стадіону, гра з Барселоною, гра чемпіонату Європи, який тут проходив – життя вирувало, всі раділи, всі чекали кожного матчу «Шахтаря». Ми відпочивали. Це був відпочинок для всього населення Донецька, області. Мій улюблений гравець – капітан команди був, і зараз він тренер – це Даріо Срна. Він тягнув команду. І другий гравець, який мені найбільше імпонує, – це воротар П'ятов. Ця людина ловила неможливі м'ячі», – згадує мешканець Донецька
«Мені подобається, коли в футболі грає команда, тому когось виділяти я не буду. Одне ім'я скажу – Даріо Срна. Попри те, що він не українець, у нього інше громадянство, він завжди залишався відданим. Мені здається, що в душі його обтяжує ситуація яка склалася з Донецьком і він дуже хоче сюди повернутися», – каже місцевий.
І, звичайно, місцеві сумують не тільки за командою, але і за тим часом, коли у Донецьку кожен футбольний матч - був грандіозною подією для жителів міста.
«Футбол згуртовував донеччан, та й взагалі всіх з Донеччини. Можна було відволіктися від усього – від роботи, від сірих буднів. Сходити відпочити на футболі, зустріти іноземців. Приїжджали з Барселони, різні люди приїжджали – нові знайомства, спілкування», – згадує чоловік.
«Безумовно, важко грати свої домашні матчі не на домашній арені, де на чемпіонати України приходило близько 30-35 тисяч осіб. Підтримували нас, гнали вперед. За ці роки ми вже поміняли ряд міст, де ми грали домашні ігри. Так що всі, звичайно, сподіваються на те, що ми незабаром повернемося на «Донбас Арену»», – каже Сергій Кривцов.
І вболівальники по обидві сторони лінії розмежування також продовжують мріяти про те, щоб їхня улюблена команда знову зіграла на своєму рідному стадіоні.
