Партія регіонів, плагіат, Табачник і корупція: інтерв'ю з т.в.о. міністра освіти Сергієм Шкарлетом

Понад три місяці Міністерство освіти та науки залишалось без повноцінного керівника. На початку червня президент Володимир Зеленський заявив, що активно займається пошуком нового міністра і навіть має вже кількох конкретних кандидатів на цю посаду.

Одним із них виявився ректор Чернігівського національного технологічного університету Сергій Шкарлет. Однак, частина суспільства та політиків (навіть представників монобільшості) сприйняла його у ролі потенційного міністра доволі критично.

Приналежність до Партії регіонів, підозри у плагіаті та корупційних «хвостах» –​ ось лише кілька причин, через які критики Шкарлета не хотіли бачити його на чолі МОН.

Після того, як профільний комітет Верховної Ради не рекомендував виносити цю кандидатуру як потенційного міністра на голосування у сесійну залу, в монобільшості знайшли альтернативний спосіб, як все ж таки поставити Шкарлета керувати Міністерством освіти та науки і вже 25 червня уряд призначив його т.в.о. міністра.

Із проханням про інтерв'ю Радіо Свобода звернулося безпосередньо до Сергія Шкарлета ще увечері того ж дня, але він відмовився від будь-яких коментарів телефоном, натомість на пропозицію записати розмову наживо погодився.

Як йому у новій ролі? Хто буде працювати із ним після того, як більша частина заступників пішла з міністерства? Якою він бачить реформу освіти? Та що може відповісти на численну критику, яка досі лунає на його адресу?

Про усе це і не тільки новий т.в.о. міністра освіти та науки Сергій Шкарлет розповів Радіо Свобода.

– Ви вже звикли до нової ролі?

– До ролі виконувача обов’язків міністра? Важко звикнути за чотири дні до зовсім нового життя.

Я ще молодий-зелений урядовець, то для мене є деякі незвичні речі, є деякі дивні речі. Але намагаюся працювати таким чином, щоб в жодному разі не підводити колег із Міністерства освіти, не гальмувати документи, не робити якісь речі, які поза межами контролю уряду та інших центральних органів виконавчої влади.

Намагаюсь працювати таким чином, щоб робити, як каже президент, прості, зрозумілі кроки вперед. Ну, принаймні в моїх зонах відповідальності, тобто в частині освіти України.

– У вас взагалі були раніше амбіції очолити ось таке відомство чи це швидше несподіваний поворот у вашій кар'єрі?

– Я не скажу, що були амбіції. Я ж прийшов не безробітний. Я не просився на цю посаду.

– Ну, можливо, ви собі за мету колись це ставили?

– Знаєте, коли я підписував сертифікати про акредитацію, певна думка така цікава промайнула.

Колись я починав працювати у 1996 році як асистент, як молодий викладач і бачив ці сертифікати по акредитації. Там було прізвище Михайла Захаровича Згуровського. Я собі в житті – от я щось так замислився – ніколи б не подумав, що може стояти і моє прізвище на тому такому досить вагомому для кожного закладу освіти сертифікаті.

– Рік тому у вас була співбесіда із заступником голови Офісу президента Сергієм Трофімовим (ви сам про це обмовились раніше). Коли саме вона відбулася і що саме на ній обговорювалось?

– Сергій Володимирович запросив чи 3 чи 4 червня рік тому в цей приблизно період. Я не пам’ятаю точної дати. Було просто знайомство.

– А ви із Сергієм Трофімовим були знайомі до цього?

– Ні, не був знайомий. Але приємне враження справив він. Досить фахове спілкування.

Певні запитання, які були поставлені, – досить цікаві запитання.

– А про що саме?

– Взагалі: про ставлення; про уявлення, що в країні робиться; яка ситуація в галузі освіти; яка ситуація в цілому в регіоні. Ну, оцінка певних, в тому числі і політичних якихось рухів, подій.

– Так яка мета цієї зустрічі була?

– Я не знаю.

– Тобто вам не пояснювали?

– Просто було знайомство, було певне обговорення. Ми з задоволенням поспілкувались приблизно 45 хвилин.

– Від моменту цієї зустрічі і до моменту, коли з вами почали офіційно вестися перемовини як з кандидатом у міністри, чи у вас були ще зустрічі з представниками нинішньої Верховної Ради, Офісу президента, уряду?

– Не було. Із жодною особою не було.

– Володимир Зеленський говорить про те, що вам його кандидатуру запропонувала низка ректорів поважних український університетів. Чи радилися ці ректори перед тим, як озвучити свою пропозицію президенту, з вами?

– Коли почалися ці розмови стосовно зустрічі, я знаю точно, що і мій телефон передавався в Офіс президента.

Мій телефон повинні були взяти і запросити мене теж на цю зустріч, але потім у приватній розмові з деякими ректорами я просто поцікавився, ректори мені сказали: «Мабуть, є думка для того, щоб запропонувати твою кандидатуру як потенційного кандидата».

– У вас були якісь заперечення чи одразу ви погодилися?

– Ну знаєте, висловити комусь заперечення… Це є неофіційні розмови. Я ніколи в житті щодо неофіційних розмов… Ну які можуть заперечення бути? Які заперечення на неофіційну пропозицію?

– Коли офіційна була пропозиція?

– Офіційна була пропозиція, коли я… Відбулася о 15:30 зустріч, вона закінчилась, але саме в цей час був дзвоник з Офісу президента. Запитали, чи це я. Дійсно, я підтвердив, що це я.

– А хто телефонував?

– З помічників гуманітарного напрямку.

– Юрій Костюк?

– Ні-ні. Хтось із помічників Юрія Костюка. Працівники департаменту, які підпорядковуються саме заступнику голови Офісу з гуманітарних питань.

Запитали, чи в Києві я, чи в Чернігові. Я сказав, що я дійсно в Києві знаходжусь, то на 19:30 запросили до Офісу Володимира Олександровича.

– Що було далі? Яка була зустріч? Хто на ній був присутній?

– Це не секрет. На цій зустрічі, звісно, президент був, Сергій Бабак (голова освітнього комітету Верховної Ради), Юрій Костюк і я був.

– Що хотіли від вас почути?

– Зі мною була годинна (можливо, трішки більше) розмова. Яка думка щодо всіх ланок освіти (середньої, дошкільної, позашкільної, вищої), які перспективи. Щодо міжнародного стану освіти. Загальної обізнаності.

– Одним із кандидатів, які тоді паралельно обговорювалися з вашою кандидатурою, був Олексій Дніпров – ексзаступник міністра Дмитра Табачника, а нині керівник апарату ОП. Ви з ним знайомі? Які у вас із ним стосунки?

– Я не знаю, хто був. Президент єдине підтвердив, що він Сергію Бабаку кілька разів пропонував. Про всіх інших я не знаю.

– Так а ви Олексія Дніпрова знаєте?

– Звичайно, знаю, бо він працював заступником міністра тоді ще, і в будь-якому випадку як ректору мені доводилось спілкуватись, з усіма спілкуватись.

– Тобто це більше професійні робочі стосунки?

– Абсолютно професійні, так.

– Ще один претендент, який розглядався на пост міністра, був Сергій Бабак (ви самі про нього згадали). Чи знали ви цю людину до того, як вам довелося з нею комунікувати?

– З медіа, звісно, знав як експерта з вищої освіти в команді президента. А перший раз зустрівся саме на зустрічі з президентом 2-го, мабуть, червня.

– Із комітетом Бабака у вас було щонайменше дві зустрічі...

– Три.

– …до вашого призначення. Одна із них була неформальна. Це саме перша зустріч.

– Так.

– Депутати були невдоволені її результатами. Зокрема, їх дуже збентежило те, що ви не одразу визнали те, що були у Партії регіонів…

– Це неправда.

– Неправда?

– Це абсолютна неправда.

Навіть в першій розмові з Володимиром Олександровичем я найперше сказав, що перше за все, що я маю сказати, що в 2010 році, коли я вже був ректором… Ну, попит на певну рейтинговість був завжди: і зараз він такий є, і тоді він такий був.

Тоді у мене як у молодого ректора на тому окрузі, де знаходився університет, був певний рейтинг. Мені наполегливо запропонували взяти участь в цих виборах. Округ я виграв. П’ять років працював як депутат обласної ради, як член постійної комісії з питань освіти та науки при обласній раді. Професійно займався тим, що підтримував саме свою галузь. Але...

– Ви шкодуєте про те, що були у Партії регіонів?

– З певних подій, які потім сталися... Я ж свідомо вийшов. Це був грудень місяць 2013-го або початок січня 2014-го (точно просто не пам’ятаю, але ще тоді таких буремних подій не було). Я свідомо написав заяву.

– Ну а загалом ви не шкодуєте про те, що підтримували у певний час політику Партії регіонів?

– Я не скажу, що я її підтримував. Я був включений у фракцію партії регіонів, але в жодних політичних подіях не брав участі.

– Але ж ви мали розділяти якось позицію політичну?

– Це ви про те інтерв’ю зі «Свобода FM»?

Я вам дуже просто скажу. Інтерв’ю я пам’ятаю, але цей абзац я взагалі не пам’ятаю, щоб я таке казав. Можливо хтось (хоча я приблизно навіть і знаю, хто, з певних тоді обласних політичних лідерів) для підвищення якоїсь, можливо, власної політичної доцільності, додав цей абзац. Бо він не має нічого спільного з моїм життям, яке відбувалось у 2004 році, 2005 році, 2006 році, 2007 році...

У 2004 році я перший рік працював як ректор приватного вищого навчального закладу. У мене було досить багато завдань, які мені треба було в прикладному порядку вирішувати. Жодних тоді схилів до політики… В мене взагалі не було ніяких схилів до політики. Ніяким чином в моєму горизонті питань ці питання не стояли.

– Тобто це питання з’явилось пізніше? У 2010-му?

– У 2010-му я перший раз мав дотичність до певної політичної сили.

– Окрім політичного минулого, у депутатів, які з вами зустрічалися, виникли запитання і щодо вашої мотивації. Чи могли б ви зараз пояснити, чому для вас було важливо очолити МОН?

– Чому для мене важливо було? Ну, перш за все, завжди було бажання щось змінити. І є певна довіра першої особи держави, яка провела співбесіду, яка певним чином висловила свою підтримку і висловила довіру щодо тих моїх позицій, які є стосовно розвитку освіти, стосовно бачення певних тенденцій розвитку освіти. Тому ось так.

– Ще одне питання – це купівля університетом, який ви очолювали, дорогого автомобіля. Питання наступне: для якої саме мети його купували і в яких цілях він потім протягом цього часу використовувався?

– Це є легковий вантажний автомобіль пікап.

В університеті є кілька кафедр: кафедра автомобільного транспорту, кафедра деревообробки, кафедра технологій машинобудування, кафедра будівельних конструкцій автоматичного проєктування і зварювання, які потребують супроводження і перевезення певних механізмів, деталей.

– Чи можна для цих потреб було купити дещо дешевший автомобіль, але з подібними технічними характеристиками?

– Мабуть, і можна було.

– То чому не купили?

– Чернігівський національний технологічний університет ніколи в жебраках не ходив.

Ми, окрім цього автомобіля, купили ще шикарний автобус, шикарний мікроавтобус, трактор, косарку, IVECO-автонавантажувач з автоматичним завантаженням-розвантаженням.

Це є мобільність університету у вирішенні оперативних і тактичних завдань.

– За останні 20 років в Україні було 7 повноцінних міністрів освіти. Чия політика у цій сфері вам є найближчою по духу?

– Питання дуже гарне, але я відповім трішки непрямо на це.

Враховуючи те, що різні часи, різні події, різна ситуація, різні виклики, кожен з цих 7 міністрів додав свої позитивні кроки в частині руху освіти, її розвитку, її подолання тих викликів сучасності, які є.

Саме тому я запросив усіх міністрів освіти до участі в колегії міністерства. Хтось погодився, хтось не погодився з цим, але я вважаю, що кожен з міністрів додав (сто відсотків додав) 5, 10, 15 кроків в розвиток вищої освіти.

Я в житті ніколи не критикуватиму жодного зі своїх колег, які до мене очолювали це міністерство. Є освітяни, які однозначно спроможні оцінити це. Моя посада сьогодні є політичною. Я гратися в оцінки своїх колег не буду сто відсотків.

Хтось погодився піти в колегію, хтось не погодився, але потім деякі особистості розказують, що є застереження щодо української мови чи ЗНО…

Я тому вас усіх і запросив, шановні колеги, щоб ви в громадському середовищі мали можливість, якщо у вас є певні застереження щодо Шкарлета, висловити їх у громадському середовищі на камеру, публічно і сказали: «Тут є червоні лінії, їх переходити не можна».

Я запросив їх повністю для участі у громадському обговоренні. Пішли – добре. Якщо пішли, ми працюємо тоді публічно, офіційно, якщо не пішли і потім якісь застороги і коментарі, – ну це якось неконструктивно, як я вважаю.

– Ви говорите про те, що кожен із міністрів зробив певний вклад позитивний. Як би ви могли в цій категорії оцінити діяльність міністра Дмитра Табачника?

– Нікого не хочу оцінювати, жодного міністра.

– Це ваша принципова позиція?

– Жодного міністра не буду оцінювати – принципова позиція.

Чому саме Табачника? Чому не Гриневич? Чому не Квіта?

– Просто вас з ним пов’язують і зазначають про те, що у вас були близькі стосунки. Ви це заперечили…

– Близькі – це які?

– Ну, дружні, скажімо так.

– Мені писали, що я кум, що я родич, але в мене в моїх метриках взагалі такого нема. Це смішно!

– Звідки взялися ці розмови тоді?

– Я не знаю.

Ну, слухайте, я коли моє прізвище 3 червня з’явилось як кандидата, я взагалі про себе дуже багато дивного, цікавого, яскравого, такого, що я взагалі не міг подумати, дізнався.

Моя мама дізналась про це (просто на голову не налазить!). Моя донька про це ніч читала, а потім проплакала всю ніч. Оце найважче – те, що є на сьогодні: взяти і дитині розповісти. Вона прочитала такі, ну такі якісь речі дивні, несумісні взагалі з мораллю, з якимось такими суто людськими якостями...

А чому саме Табачник? Табачник тисячам людей вручав знаки. Взяли мою фотографію з Табачником? Тоді візьміть і докладіть фотографію з Гриневич, фотографію з Квітом докладіть, фотографію з Таланчуком, з Іваном Олександровичем покійним Вакарчуком (дуже шанованим мною міністром).

Пресслужба Сергія Шкарлета надала Радіо Свобода вищезгадані фотографії з міністрами освіти Сергієм Квітом та Лілією Гриневич:

– Ну ви це вже говорили.

– З Новосад немає.

– Чому?

– Не знаю, чому.

– Не вдалося зустрітись?

– Не перетинались, так. Не перетинались ніде, але я теж робив пропозицію, що б і Ганна Ігорівна увійшла до колегії.

– Прийняла вашу пропозицію?

– Мені телефоном вона взагалі не відповіла. Колеги з міністерства їй телефонували, я так розумію, що вона відмовилась. Сергій Миронович відмовився.

– Квіт?

– Так. Сказав, що це його принципова позиція. Але, враховуючи те, що він є голова Національної агенції (Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, – ред.) і є одним з учасників освітнього процесу, я б вважав би, щоб і він був. І як міністр, і як голова агенції, яка дійсно бере участь у підвищенні якості освіти.

– А Табачнику пропонували?

– А він є в Україні чи як?

– Ну я ж не знаю: ви ж говорите, що всім міністрам колишнім пропонували.

– Табачнику не пропонував.

– Ще питання щодо звинувачень вас у плагіаті. Ви заперечуєте, не визнаєте це. І, зрештою, остаточну крапку у цьому питанні поставить зараз комісія. Хто проводить цю перевірку? Як довго ця перевірка буде і до якого покарання, якщо можна так сказати, ви будете готовий, якщо цей плагіат таки встановлять?

– А яке там може бути сьогодні, згідно з законодавством, покарання? У нас що: визначені якісь нормативи? Визначені якісь взагалі рішення по плагіату?

Сьогодні це взагалі такий предмет спекуляцій, цей плагіат.

Ви будь-який текст візьміть, заженіть в програму і програма у будь-якому разі покаже співпадіння, покаже певні широковживані слова. Математичні формули взагалі «б’ються» як плагіат, таблиці «б’ються», як правило, як повний плагіат.

Не можна по програмі, суто по ІТ-ресурсу визначати, чи є це плагіат, чи не є!

Чотири автори в монографії! Я стою, Шкарлет, «за загальною редакцією». «Загальна редакція» (кожен науковець це знає) взагалі передбачає, що я маю формулювати концепцію, зміст і мету завдання! Чому саме до мене претензії?! Скажіть? Конкретно до мене, чому?!

Візьміть таблиці. В тих таблицях навіть є дужки-посилання. Так, вони не на Бугай і не на Опарову. Вони є, але я не зобов’язаний на весь інформаційний ресурс. Це ж не є плагіат.

– Щодо текстів. Ви свою роботу в міністерстві розпочали з того, що на сайті міністерства була дещо змінена новина про ваше призначення. Там дещо змінили заголовок і прибрали один із абзаців.

– Я цього не робив, повірте.

– Ви не робили? І ви не просили?

– Я точно не робив, є в міністерстві пресслужба, є помічники.

Ви, знаєте, я навіть не читав цю інформацію. Не читав. Але коли пишуть… Умовно кажучи, там зазначалося, наскільки я пригадую, «інформація про в.о.міністра взята з матеріалів Чернігівського національного технологічного університету». То це себе міністерство і пресслужба трошки сплюндрували.

Ви мене вибачте, будь ласка, але показати, що ви взяли інформацію про т.в.о. міністра з джерел (ну це я так вважаю) не з своїх… Не взяли автобіографію, не взяли особову справу, а взяли з якихось джерел! Ну то що це, професійно? Це моя приватна думка.

– Давайте тепер поговоримо про сферу вашої діяльності. Яка сфера освіти, на вашу думку, зараз потребує найбільшого реформування?

– Ви знаєте, освіта – це комплексний процес. Освіта поєднує у собі чотири групи стейкхолдерів, незалежно від градацій: учасники освітнього процесу (малеча, яка іде в дитячий садок, студенти профтехучилищ, студенти коледжу, студенти ВНЗ, дорослі люди, які отримують освіту впродовж всього свого життя), батьки, вчителі і стейкхолдери, які отримують результат після кожного етапу навчання.

– Просто є сфери, які потребують більшої уваги. Дехто, наприклад, говорить про середню освіту.

– Ну про середню освіту… Середня освіта почала реформування. Нова українська школа працює, початкова школа має стандарт, вона вже запустилась, вона проходить певний пілотний проєкт щодо вчителів. Є проєкт «Спроможна школа», де тестуються і формуються певні результати. І там є певний рух.

По дошкіллю немає закону, немає концепції. Ми повинні теж приділити увагу, щоб відійти від політики утримання, коли батьки здають, як в камеру схову, дитину на певний час, до політики розвитку цієї дитини.

– Яких реформ потребує сфера вищої освіти зараз?

– У сфері вищої освіти багато проблем. Багато хто говорить про фінансову автономію, але я би говорив взагалі про повну автономію.

На сьогодні вища освіта повинна мати автономію і спроможність сказати українським дітям і українським батькам, що ми абсолютно конкурентоспроможні на ринку праці. От в цьому контексті реформа вищої освіти повинна здійснюватися.

Фінансова автономія – само собою. Майнова автономія – само собою. Автономія щодо управління і розвитку вищого закладу освіти – само собою.

Тому багато питань у вищій освіті: і розпорядження майном, і формування власних концепцій, це і фінансування….

Коли от індикативні ціни ми виставили, 160 закладів вищої освіти, які сьогодні перебувають у сфері інтересів МОН, зробили певний розрахунок і надали нам інформацію стосовно того, яка ж все таки індикативна собівартість буде застосовуватись до контрактних студентів, так 70 відсотків залишились в межах від 6 тисяч до 20. Про що це каже? Є проблеми.

Ми робимо індикативну собівартість, але при цьому не розуміючи, що вартість освітньої послуги формується від вартості утримання університету (майна і всіх інших постійних витрат) і саме вартості освітньої послуги. Чим більша вартість утримання по бюджету, чим більше, умовно кажучи, на балансі університету майна, активів, які потребують обслуговування, тим більшою буде вартість цього бюджетного навчання. А тому ми хочемо підтягнути контракти навчання за рахунок бюджетного. Це теж є велика помилка. Там є певний баланс.

Економіка освіти – це є досить такий цікавий і досить складний інструмент. Моя позиція досить проста: і в державі, і в освіті, якщо в голову кута (тобто на чільне місце, – ред.) буде поставлена економіка, а не політика, тоді буде якийсь рух.

– 3 липня Рада внесла зміни до закону про вищу освіту. Зокрема, у частині щодо вступу учнів з окупованих територій до вищих навчальних закладів. Як ви ставитеся до цих змін і чи потребують вони, на вашу думку, доопрацювання, чи там все в порядку?

– Ви знаєте, я, умовно кажучи, на той час, я ще не готував ці зміни. Але те, що ми даємо можливості для дітей, для українських дітей, які на тимчасово окупованих територіях проживають, але бажають вступити до українських закладів освіти, я вважаю, що цю допомогу треба дітям давати.

– Тобто ті зміни, в тому вигляді, в якому вони зараз ухвалені, вони вас цілком влаштовують?

– На сьогоднішній день так. Але, якщо ситуація буде змінюватись… Комітет ще далі пішов. В нашій розмові з комітетом ми розмовляли про те, щоб і розширення квот (не тільки 105 вузів, а і щоб всі вузи мали можливість приймати цих дітей).

Є певна засторога стосовно того… Ну там деякі політики, деякі люди, враховуючи ту загострену ситуацію, звичайно кажуть, що це можуть бути діти тих батьків, які, умовно кажучи, не сприймають українську позицію. Можливо таке, але ж син за батька не відповідає!

Якщо дитина хоче навчатись в українському університеті, хоче здобувати українську освіту, хоче зануритись в українську культуру, такий шанс треба давати.

– Дистанційна освіта. Багато питань. Ви сам неодноразово наголошували, що проти цього формату....

– Я не проти формату

– … проти повноцінного формату дистанційної освіти.

– Повноцінна дистанційна освіта в жодному разі не замінить і не буде елементом справжньої освіти. Тобто повноцінної освіти. Дистанційна освіта може бути як набуття додаткових професійних навичок, професійних здобутків, але якщо по вищій освіті це ще якимось чином прийнятно, тому що всі дорослі люди, мають якісь внутрішні спонукання до здобуття освіти, то дітям повинно бути цікаво.

Дітей не можна втримати біля телевізору дуже довго. Діти потребують соціалізації. Окрім цього, батьки потребують можливості заробляти кошти і при цьому дитина має навчатися і соціалізуватися у суспільстві.

– Але якщо так станеться, що 1 вересня діти не підуть до школи, чи є зараз у міністерства конкретно якийсь план…

– Звичайно.

– І який він? Який цей план?

– Сьогодні все робить і президент, і прем'єр-міністр, і діалог з міністром охорони здоров'я, з головним державним санітарним лікарем для того, щоб випрацювати протоколи, щоб діти все ж таки соціалізувалися.

– Але що міністерство робитиме, якщо діти не підуть до школи 1 вересня?

– Міністерство щось і до цього робило, коли діти не ходили до школи. Є інструменти, є, умовно, телевізійні уроки, є ціла низка програм, вже підготовані міністерством платформи, які дозволяють працювати.

Звичайно це – не повноцінна освіта.

Ми на сьогодні намагаємось звернутись конкретним чином. Будуть і зібрання з обласними державними адміністраціями, з міськими відділами освіти щодо того, що, перш за все, вчитель має бути готовий до дистанційної освіти. Це не повинно бути сухе дублювання сторінок або параграфів підручників, це не повинна бути суха видача завдань, не повинно бути перевантаження школяра.

Коли діти навчаються очно, то є 45 хвилин, за які викладач може викласти матеріал. Дистанційна освіта, як показала практика, іноді 24/7 дитині кидають завдання, а це дає перевантаження.

Тобто міністерство робить певні рекомендації. Методичні вказівки щодо того, як покращити дистанційну освіту в тому вигляді, в якому вона була. Але все ж таки ми сподіваємось, що діти підуть до школи.

– Мовне питання в сфері освіти. Яким ви його бачите? Чи потрібно тут вносити зміни.

– Українська мова. Зараз вносяться зміни, щоб дозволити студентам іноземцям вивчати іноземну мову, але за умови того, що вони повинні вивчати і українську мову.

– Тобто ви не поділяєте тих закликів, які інколи лунають?

– Так у нас Конституція є, у нас є закон.

– Але ж у Верховні й Раді є інша позиція в деяких депутатів.

– Ну, слухайте. Депутат може висловлювати іншу позицію, а міністерство – це виконавча влада, вона повинна виконувати закони.

– Просто на вашу адресу лунали застереження. Зокрема, з боку колишньої очільниці МОН Лілії Гриневич.

– Я про те і сказав, що всі застереження… Я запросив всіх міністрів до співпраці, щоб висловлювали, якщо я зробив певний крок, який колегія, громадськість, колишні міністри вважають хибним, вони на колегії можуть це поправити і виставити певні «червоні лінії». Я всіх запросив до діалогу.

– Чи повинно міністерство якимось чином реагувати на поведінку ректорів, зокрема, от, наприклад, останніми днями був гучний скандал із відео Михайла Поплавського, які були опубліковані у TikTok. Його звинуватили у сексизмі, тому що на цих відео були його студентки і, відповідно, хтось побачив у цьому сексистські прояви і назвав цю поведінку негідною звання ректора.

– Я відео цього не бачив, не знаю, про що йдеться. Але, перш за все, давайте до моралі.

Відверто не хочу коментувати того, що не бачив, бо може так статися, як і щодо мене: ціла низка якихось незрозумілих речей. Я не можу казати про те, що не бачив, але, якщо є певні застороги з точки зору моралі, ну давайте все ж таки якось до людської особистості кожної людини апелювати. Вона ж має мораль. Вона ж має якось потім з'явитися в суспільстві.

Ну, в контракті ректора, мені здається, немає ніяких пунктів стосовно того, щоб його за аморальну поведінку звільнити. Але є стаття трудового кодексу, кодексу законів про працю. Там, де є аморальна поведінка, де є такі речі… Але це все повинен довести суд, а не людські плітки, не фейсбучні вкиди і все інше. У правовій державі всі наслідки встановлює суд.

– Вас, до речі, немає у фейсбуці, якщо я не помиляюся. Чому ви не користуєтеся соціальними мережами?

– Не вважаю за потрібне це робити.

– Тобто вас ніде немає?

– Немає.

– Питання щодо заступників. У вас зараз залишилось двоє з шести, якщо я не помиляюсь, і ви заявляли про те, що будете вести перемовини і з Верховною Радою, і з урядом, і з Офісом президента.

– Звичайно. І веду. З комітетом обговорюю.

– Конкретні рекомендації вже були від когось?

– Мені ніхто... Президент України абсолютно мені сказав: «Ти вільний у виборі кадрів». І в співбесіді з прем'єр-міністром абсолютно така сама позиція.

Але я абсолютно вважаю за потрібне показати і певним чином обґрунтувати всі ті кадрові пропозиції, які я буду виносити на погодження Кабінету міністрів і узгодити їх з комітетом.

– У вас є вже кандидатури?

– Вже співбесіди ідуть.

– Ну, можливо, ви можете назвати когось?

– Некоректне питання. Я не хотів би, поки не буде реального затвердження, це обговорювати, тому що той шквал якоїсь негативної інформації стосовно себе, я б не хотів, щоб хтось пережив.

От відверто: і Радіо Свобода дуже чудово писало про мене без мене.

– Не могли знайти вашого номеру.

– Ну яка різниця? Ви ж писали. У вас дуже цікаво виходило писати про мене те, що взагалі не відповідає дійсності.

– А що саме?

– Ну багато чого саме. Ви подивіться.

– Ну, можливо, ви конкретний факт можете навести?

– Не пам’ятаю. Не тримаю в голові ніколи негативу, ніколи якихось таких от речей. Я не ображаюсь ніколи, не обурююсь ніколи.

– А як вас в міністерстві зустріли, коли ви прийшли?

– Не знаю, нормально зустріли. Не побили.

– Що ви колективу сказали?

– Сказав, що зі всіма готовий працювати.

– Але дехто не захотів. Чи пропонували ви залишитись цим людям?

– Ну, це вибір людини. Нав'язувати себе? Я ніколи нікому себе не нав’язував.

– Але пропонували комусь залишитись?

– Я з усіма працюю. Конкретно я нікого не вмовляв, не просив. Особисте рішення кожного.

– Щодо вашої кандидатури і до призначення, і після призначення було дуже багато критики. Чи не плануєте ви зустрітися з цими людьми, які критикують вас, виходять на акції протесту?

– Я вже конкретно на колегії зустрічався і з пані Світланою Арбузовою, і з Олексієм Коліжуком і ще з деякими особами, які і виходили на акції, і «паровозиком» ходили біля Верховної Ради.

Я готовий спілкуватись, будь ласка. Я і пану Єгору Стадному пропонував: «Зайдіть до мене, переговоримо».

– У вас три місяці випробувального терміну.

– Ну я не чув ніде про випробувальний термін.

– Тобто у розмові з вами вам цього не говорили?

– Мені ніхто не казав. Якщо мені скажуть: «Шкарлет, пора додому», – я спокійно піду. Спокійно піду працювати. Я не будую власну політичну кар’єру і ніколи її не будував.

– Питання в іншому: чи вистачить вам ось цих кількох місяців для того, щоб зреалізувати все, що плануєте?

– 30 років освіта реформується і ще не реформована, а за три місяці, повірте…

Президент сказав: «Чекаємо простих, зрозумілих кроків подолання конкретних викликів, які є на сьогодні і формування перспективних планів».