Доступність посилання

ТОП новини
24 Травень 2019, Київ 15:07

Казахстан: керований перехід – не найлегший шлях для Центральної Азії


Касим-Жомарт Токаєв на прес-конференції у Москві, 3 квітня 2019 року

Коли у березні Нурсултан Назарбаєв пішов із посади президента Казахстану, здавалося, що весь шлях сходження до влади було розчищено для Касим-Жомарта Токаєва. Але неочікувано з’явилися деякі перешкоди, хоча їх і можна було передбачити. Декому в Казахстані здалося, що це не справжні вибори, і вибору після того, як Назарбаєв очолював країну протягом усіх майже 28 років незалежності, насправді немає і зараз, пише у своїй статті аналітик Радіо Свобода Брюс Паньєр.

Це для світу відставка Нурсултана Назарбаєва була сюрпризом. Для владної еліти Казахстану все йшло згідно з планом. Уже наступного дня багатолітній друг і ветеран казахстанської політики, голова Сенату парламенту країни Касим-Жомарт Токаєв приніс присягу і став новим президентом країни. Про стосунки політиків говорить уже той факт, що через три дні після сходження на посаду Токаєв підписав указ, згідно з яким столиця Казахстану Астана (що в перекладі з казахської мови означає просто «столиця» – ред.) отримала нове ім’я – Нур-Султан.

Токаєв із офіцерами органів безпеки, Нур-Султан, 6 травня 2019 року
Токаєв із офіцерами органів безпеки, Нур-Султан, 6 травня 2019 року

Незабаром стало відомо, що вибори президента посуваються з 2020 року на 9 червня 2019-го. На позачерговому з’їзді владної партії «Нур Отан» («Світло Вітчизни») Нурсултан Назарбаєв підтримав свого обранця Токаєва як кандидата в президенти від партії – 600 учасників партійного з’їзду одностайно підтримали пропозицію свого лідера і проголосували за висунення Токаєва у президенти.

І хоча пізніше було зареєстровано ще шістьох кандидатів у президенти, у жодного з них немає ані найменших шансів.

Як це було у сусідів

За всієї простоти й нібито передбачуваності передачі влади від живого правителя його наступникові це не така проста справа, як здається. Насправді, як каже Брюс Паньєр, тут багато що може піти не так.

Із усіх країн Центральної Азії лише у Киргизстані відбулася передача влада від чинного голови держави до наступника. Вперше у квітні 2010 року після масових заворушень до влади в Киргизстані прийшла до влади Роза Отунбаєва, але вона була лише перехідним президентом, не брала участі у президентських виборах і 1 грудня 2011 передала кермо влади Алмазбекові Атамбаєву. За конституцією країни, президента в Киргизстані обирають лише на один 6-річний термін. Атамбаєв пішов у відставку після закінчення свого терміну, але не без того, щоб спробувати обрати свого наступника самостійно.

Алмазбек Атамбаєв
Алмазбек Атамбаєв

За рік перед відходом із посади Атамбаєв призначив прем’єром Сооронбая Жеенбекова, обіцяючи, що той продовжить його політику. Проте вже через рік після обрання президентом Жеенбеков не залишив майже нікого з урядовців Атамбаєва на своїх посадах. Декого з соратників Атамбаєва було звинувачено в корупції. Розрив у стосунках між колишнім президентом і його наступником призвів до розколу в партії. Після того ситуація стабілізувалася, але вже ніхто не може сказати, що Жеенбеков є інструментом Атамбаєва.

У Туркменистані й Узбекистані перехід влади відбувся вже після смерті президентів.

Коли перший президент Туркменистану Сапармурат Ніязов помер у грудні 2006 року, його змінив практично невідомий міністр охорони здоров’я Ґурбанґули Бердімухамедов, який досі залишається загадкою.

Ґурбанґули Бердімухамедов відвідує сусідній Узбекистан, архівне фото
Ґурбанґули Бердімухамедов відвідує сусідній Узбекистан, архівне фото

Коли ж 2 вересня 2016 року помер перший президент Узбекистану Іслам Карімов, його замінив прем’єр-міністр Шавкат Мірзійоєв через непрозорий процес.

Хоча і Бердімухамедов, і Мірзійоєв були чиновниками в адміністраціях перших президентів, їх не розглядали як очевидних наступників.

Президент Узбекистану Шавкат Мірзійоєв, 14 січня 2019 року
Президент Узбекистану Шавкат Мірзійоєв, 14 січня 2019 року

Тому під час президентської кампанії їм довелося обіцяти покращити життя людей, хоча було очевидно, що вони і так виграють президентські вибори. Одразу після виборів обидва очистили апарат від посадовців, яких вони успадкували від своїх попередників.

З обіцянкою «нічого не змінювати» можна наразитися на протест тих, хто хоче змін

Інша справа – у Казахстані. Зміни до Конституції, ухвалені ще 15 років тому, дозволяють першому президентові практично продовжувати правити країною і після відставки. Титул «єлбаси» – «лідера нації» (дослівно «голови народу») дає йому право висловлювати вирішальне слово з усіх важливих питань. Іще одна можливість – Токаєв може бути не остаточним лідером, а «місцеблюстителем», тримати місце для когось із родини Назарбаєва, хто ще був не готовий посісти президентське крісло.

Тому не дивно, що передвиборча обіцянка Токаєва – нічого не змінювати. Але це подобається не всім. Адже молоде покоління казахстанців не знає жодного іншого правителя у своєму житті. Вони дивляться на сусідні країни і бачать, що при зміні правителя там хоч щось змінювалося, і деякі зміни були позитивними.

Учасники акції протесту 1 травня у Казахстані
Учасники акції протесту 1 травня у Казахстані

На початку травня в Нур-Султані, Алмати, Караганді, Семеї і Актобе пройшли демонстрації під гаслами «Нур-Султан – не моя столиця», «Токаєв – не мій президент», деякі були спрямовані проти дочки президента – «Даріга – не мій спікер Сенату». Протестувальники вимагали бойкотувати дострокові президентські вибори в Казахстані 9 червня. 80 учасників протестних акцій були затримані.

Відсутність навіть надій на зміни курсу може підштовхнути людей до активніших акцій, адже керований перехід для багатьох людей означає, що багаті стають багатшими, а бідні, тобто більшість людей, стають біднішими. І в цьому Брюс Паньєр вбачає найбільшу проблему для Касима-Жомарта Токаєва.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG