Крим.Реалії публікують записки кримськотатарського бійця, який у перший же день повномасштабного вторгнення Росії в Україну опинився в лавах ЗСУ. У цій історії не лунають постріли (про них ми розповімо іншим разом), тут немає героїчних вилазок, це просто будні війни – і в цьому її своя, особлива цінність. Отже, знайомтеся: піхотинець із позивним «Смайл» (ім'я та прізвище кримчанина редакція не публікує з міркувань безпеки – ред.).
Життя у лісі
У ліс нас дислокували 25 лютого і лише днями повернули в казарми.
У житті в лісі є свої особливості. Тут багато тварин: зайці, лисиці, кози. Якось копали окоп і натрапили на гніздо вужів, що зайшли на сплячку – штук 40 там виявилося.
Я, звичайно, завжди любив природу, але не настільки, щоб у лісі більше місяця жити
Якось страшно злякався. Стояв на посту, і о 4-й ранку почув несамовитий крик, ніби жінка потрапила у ведмежий капкан. Було страшно, доки не пояснили, що так кричить лисиця. Я, звичайно, завжди любив природу, але не настільки, щоб у лісі більше ніж місяць жити.
Хоча до незручностей звикаєш. Душ зварганили, колодязь викопали. Стали в нагоді навички розведення багаття в мокру погоду. Вдень воно небезпеки не становить, зате величезна допомога.
Спимо на карематі у спальному мішку. Під каремат можна накидати ялинових гілок, щоб він трохи вищий був, щоб не тягло від землі.
Коли дощ та вогкість – звичайно, мерзнеш. Особливо, якщо ти сирим ліг у спальник, він починає нагріватися і парити. Щоб цього не сталося, бажано висушитися біля вогнища. Робиш високе багаття і розвішуєш біля нього одяг. Якось я так тримав і трохи рукав собі припалив. Нічого страшного, не вплинуло на військову форму.
У лісі за цей час обжилися, облаштували собі побут і тільки й чекали, що теплої погоди
Перший час постійно були в переїздах, і я не міг скупатися майже два тижні. Десь вологі серветки допомагали, десь просто вода з пляшки. Зрештою, опинився в селі, де була можливість помитися. Зайшов у хату і злякався стелі. Виявляється, протягом двох тижнів можна отримати відчуття відсутності даху над головою.
Вирили в лісі загальний туалет, та не всі туди ходили. Доводилося деяких і подібним речам вчити. Кажу: береш лопату, риєш яму, встромляєш лопату за метр від себе, на неї повісив бушлат, поруч автомат. А після того, як зробив свою інтимну справу, закопав. І місцеві не будуть незадоволені, коли одного разу прийдуть на пікнік.
У лісі за цей час обжилися, облаштували собі побут і тільки й чекали, що теплої погоди. Думали, за кілька днів-тижнів потеплішає і буде веселіше. Але нас повернули в частину, і багато хто засмутився. Кажуть, замість лісу тепер сидітимемо у підвалі. Крім того, у частині з їжею можуть бути проблеми, якість води не дуже. А в лісі була криниця, місцеві їжу носили.
Місцеві жителі
Ми були на двох позиціях. І всюди місцеві жителі – просто золоті люди. Я після війни візьму сім'ю та поїду по всіх цих селах. Своїм покажу, хто ці люди, познайомлю.
Звісно, люди трапляються різні. Але більшість допомагає щиро. Бувають такі, що йому доручили відвезти військовим якийсь провіант – він швиденько вивантажив, щось буркнув і пішов. Але це рідкість.
Всюди місцеві жителі – просто золоті люди. Я після війни візьму сім'ю та поїду по всіх цих селах
Якщо на посту стоїш, хтось може принести цигарки. Нам накидали якось багато цигарок. Стою на посту, дивлюся: вояки їдуть. Я стукаю їм у вікно, передаю їм блок. Вони у захваті. Викликати усмішку в людини – це теж добрий момент, треба цінувати.
Приїхав якось місцевий на невеликому тракторі. Взяв кермо влади в свої руки. Хто вміє пиляти? – Запитує. Забрав двох хлопців, напиляли колод на вогневі точки. Потім він пригнав екскаватор, почав нам рити бліндаж. Красава-чоловік.
Взагалі я від цих місцевих кайфую. Почали ми копати, підійшли кілька місцевих: давайте ми теж покопаємо.
Щодня вони приносили їжу. Якщо супчик пташиний, я їм. Якщо супчик хрюкав, я не їм. Їжі достатньо, зрештою, «мівинка» є, сухпаї. Хтось із пацанів виявляє у себе в сухпаї гречку з яловичиною: «Смайле, а в тебе що?» А в моєму сухпаї, наприклад, гороховий суп зі свининою. Швиденько обмінялися. Голодним я не лишаюся. Я своїм сказав: якщо раптом побачите, як я сало жеру, значить, у нас проблеми з їжею.
Іноді ми допомагаємо місцевим жителям за їхню допомогу... Але, звичайно, це крапля в морі порівняно з тим, як вони нам допомагають
Нам привозять іноді такі консерви, які я на «гражданці» в житті не пробував. Наприклад, маринована цибуля з Італії або спаржа консервована.
Іноді ми допомагаємо місцевим жителям за їхню допомогу. Наприклад, зібрали, які їм потрібні ліки, тепер хлопці мають привезти для них інсулін та ще якісь препарати. Але, звичайно, це крапля в морі порівняно з тим, як вони нам допомагають.
Коли різко знялися з нашого місця, було дуже незручно перед місцевими, що після нас залишилося все сміття. Більший дискомфорт не від того, що треба скласти речі, завантажитися і кудись їхати, а перед місцевими, що прибрати не встигли за собою.
Побратими
Я ще нікого не вбив. Відразу скажу.
Є у нас гарячі голови, які не дочекаються бою. Я їх заспокоюю. Досвідчені хлопці кажуть, що ті, хто починає понти бити, як правило, при першій стрільбі навіть голову не висовують з окопа.
Хоча ще є поняття ступору, коли людина в паніці просто завмирає. У цьому випадку можна її стукнути по щоці – привести до тями. Це може бути після першого вбитого чи після обстрілу якогось.
Рано чи пізно люди виявляються такими, якими вони є насправді
Тут багато речей оголюються. Тут нічого не приховаєш. Рано чи пізно люди виявляються такими, якими вони є насправді.
А ось анекдотичний випадок. Був у нас сільський мужик, з тих, що вдома тримають трактор, худобу. Він дружині телефонував щодня, і якось ми випадково почули цю розмову. Він їй розповідав: «Учора два танки підпалив, град захопив…» Загалом, якщо вірити його словам, третина статистики від Міноборони зробленого за день – справа його рук. Я так і уявив, приїде він у своє село – а може, він там один зі свого хутора на війну вирушив – і яким він там буде героєм.
Але взагалі довкола мене дуже різні та класні люди: колишній дільничний, моряк далекого плавання, висотник, який накривав саркофагом Чорнобильську АЕС, професор університету, мебляр. І айтішників повно – куди вже без них.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
