Доступність посилання

ТОП новини
26 січня 2020, Київ 13:48

В Україні немає жодного ЗМІ, яке б відстоювало позиції України в інформаційній війні – Леонід Канфер


Леонід Канфер

«До цієї хвороби нічого про життя не знав» – вважає уродженець Мінська, журналіст Леонід Канфер, який чотири роки живе і працює в Україні. Він є режисером фільму про українського оперного співака, який жив у Парижі, але загинув на Донбасі – «Моя війна: два життя Василя Сліпака».

У січні 2018 року Канферу було поставлено діагноз пухлина головного мозку. Після операції в Ізраїлі Леоніду довелося пережити зраду, коли дружина пішла з дочкою, втрату роботи і житла. Однак онкологічний діагноз змусив журналіста переосмислити багато речей і поставити нові завдання, серед яких документальний фільм #НАТРИБУКВИ і документальний серіал про військову агресію Росії проти України. Незабаром Леонід Канфер їде в Ізраїль пройти черговий курс лікування. Журналістка Білоруської редакції Радіо Свобода Ганна Соусь розмовляла з ним про боротьбу з раком, розслідування вбивства Павла Шеремета, а також медійну ситуацію на пострадянському просторі.

Стисло:

Коли дізнаються про хворобу, починають дзвонити, підтримувати. Проходить час, ти не помер, так ніби все в порядку, а хвороба нікуди не відступила.

  • Коли пишеш про себе публічно і чесно, в цьому є елемент жалості до себе. Мені це зараз зовсім не треба. Треба просто жити.
  • За будь-яким вбивством завжди стоїть конкретний мотив конкретної людини. Вбивство Шеремета не призвело ні до якої дестабілізації. Це чисто кримінальна історія.
  • В Україні немає жодного ЗМІ, яке реально б займалося відстоюванням позиції України в інформаційній війні.

Про хворобу та лікування

Минулого року в квітні був запланований курс опромінення. Лікарі сказали, що пухлина росте досить повільно, і тому мені дозволили відстрочити лікування. Це було пов’язано з моєю роботою, з великим проєктом, який я я робив. Проєкт закінчився, а нічого нового не відбулося, і я гарячково шукав роботу. В результаті в січні я приступаю до опромінення в Ізраїлі.

Друзі допомогли мені назбирати гроші на лікування. Зона мозку, яку потрібно опромінювати, відповідає за моторику тіла, тому будь-який промах може привести до дуже серйозних наслідків. Від спорту поки довелося відмовитися. Сил не вистачає. Найгірше, що ця хвороба забирає енергію. Поки різкого погіршення немає. Збільшили дозу ліків вдвічі. На ліках і тримаюся.

Про підтримку і вакуум у відносинах

У мене було досить жорстке розставання з колишньою дружиною, були спроби маніпуляції з її боку, тому я максимально обмежую наші контакти. Це позначається, на жаль, і на відносинах з дочкою, якій нещодавно виповнилося 6 років. Зовсім недавно у мене з’явилася дуже близька людина. Це велика удача в такий час. Близьких друзів у мене небагато.

Так з усіма відбувається, не тільки зі мною, якщо твоє близьке оточення дізнається про хворобу, починають дзвонити, підтримувати, а потім проходить час і всі вважають, що начебто все в порядку, ти не помер, значить все добре.

Насправді хвороба нікуди не відступила. У якийсь момент виникає вакуум у відносинах. Люди не дзвонять, не цікавляться. Їх не можна за це звинувачувати. Це звичайна психологічна особливість кожної людини. Не будуть же дзвонити щодня. Останнім часом я не пишу про свою хворобу. Спочатку я вивів її в публічну площину, багато людей зреагували як на мотиватор на мою позицію, що не здався, почав ставити якісь цілі, радіти життю.

Я зрозумів, що коли пишеш про себе публічно, чесно, в цьому є якийсь елемент жалості до себе. А мені це зараз зовсім не треба. Треба просто жити. Я за ці два роки став філософом, відкрив для себе стільки істин. Переконаний, що до цієї хвороби нічого про життя не знав. А тепер я щодня якийсь висновок роблю для себе.

Про розслідування справи Павла Шеремета

Не вірю в офіційну точку зору. Це повна нісенітниця щодо дестабілізації обстановки

Не вірю в офіційну точку зору. Це повна нісенітниця щодо дестабілізації обстановки. Минуло три роки, і гора народила мишу. Мені здається, що це якась ширма, щоб «відмазати» тих, хто дійсно винен.

Найприкріше, що під цим ще й ім'я президента, який став на сторону обвинувачення. За будь-яким вбивством завжди стоїть щось конкретне, конкретний мотив конкретної людини.

Вбивство Шеремета не призвело ні до якої дестабілізації. Це чисто кримінальна історія. Паша, схоже, мав якусь інформацію

Вбивство Шеремета не призвело ні до якої дестабілізації. Це чисто кримінальна історія. Паша, схоже, мав якусь інформацію. Легко переводити стрілки, мовляв, винна Росія чи Білорусь, оскільки Паша працював і там, і там. Я впевнений, що люди у владі знають імена замовників, і незважаючи на зміну влади, намагаються цю людину всіляко «відмазувати».

Ми не були близькими друзями з Пашею. Бачилися за місяць до вбивства. Білоруські журналісти, які в різний час переїхали в Україну, зустрічалися. Ми починали в один час він був власним кореспондентом першого каналу ОРТ в Білорусі, а я стрінгер НТВ. У фільмі #НАТРИБУКВИ, який я все ще знімаю, є епізод, коли я приходжу до Паші на могилу ...

Про журналістику, яка «померла в Україні»

Леонід Канфер
Леонід Канфер

Журналістика померла не тільки в Україні. За рідкісним винятком, вона померла на всьому пострадянському просторі. Я приїхав в Україну чотири роки тому в рожевих окулярах. З невільної Росії мені здавалося, що це країна, де так багато свободи. Ситуація виявилася зовсім іншою. Є якісь сегменти волі в залежності від власника медіаактиву. Якщо він в опозиції до влади, то телеканал висвітлює якісь критичні моменти роботи, якщо немає, то все навпаки. Є олігархічна група, яка намагається ні з ким не сваритися.

Журналістика – це коли ти говориш все, що знаєш. Тут цього немає. Я не кажу про акредитовані тут ЗМІ, такі як Радіо Свобода, «Настоящее время»... В українських ЗМІ журналістики в класичному розумінні не існує. Все виправдовується різними причинами – війною, якимись місіями, комусь треба допомагати, когось захищати. Ці місії за великим рахунком не мають ніякого відношення до професії журналіста. Я вважаю, що відбувається свідоме перетворення споживача інформації на бидло, з якому «впаюють» розваги дуже низької якості.

Я вважаю, що Україна вже зазнала поразки в інформаційній війні

А на другій чаші терезів є політичний контент у вигляді новин і політичних ток-шоу, де також глядачам не дають право на міркування. Йому все розжували – це наше, а це не наше, це свої, а це чужі. Відучили думати. Робиться це свідомо, адже такою людиною легко маніпулювати. І це дуже схоже на ситуацію в російських ЗМІ, з тією різницею, що в російських ЗМІ стоїть інше завдання. Вони працюють на ідеологічне будівництво відродження імперії, а тут кожне ЗМІ працює на свого господаря, який займається внутрішньополітичною боротьбою. Завдання дрібніші. В Україні немає жодного ЗМІ, яке реально б займалося відстоюванням позиції України в інформаційній війні. Я вважаю, що Україна вже зазнала поразки в інформаційній війні.

Про незатребуваність документального кіно в Україні

Те, що ми планували зробити в 2019 році, зробили. Справа в тому, що в Україні немає ніякого запиту на документальне кіно.

Я маю на увазі і державу, і телеканали, які могли б бути фінансовою опорою. Документальне кіно – дороге у виробництві. Звичайно, це зовсім не бізнес. Такі компанії, як у мене, які спеціалізуються на документальному кіно, це – утопія з точки зору бізнесу. Серіал про хроніку російської агресії був в ефірі. Фільм про дитячий інтернат готовий, домовляємося з каналами про показ. Віддаємо безкоштовно...

Оригінал матеріалу – на сайті Білоруської служби Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG