«Маріуполь візьмемо легко. «Азовсталь» не буде їм фортецею». Інтервʼю з морпіхом Михайлом Діановим до річниці масштабної війни

Фотографія українського морського піхотинця Михайла Діанова, на якій він, поранений, усміхається у бункері «Азовсталі», облетіла весь світ. Йому вдалося вижити і повернутися із російського полону. Проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» – до річниці початку широкомасштабної війни Росії проти України – записав інтерв'ю із військовослужбовцем Збройних сил України, старшим сержантом 36-ї бригади морської піхоти, оборонцем Маріуполя Михайлом Діановим.

Що відбувалося в Маріуполі та на його околицях на початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року? Яке озброєння і в якій кількості мали українські військові для оборони міста?

Що відбувалося на «Азовсталі»? Як відбивали російські штурми? Як ділили їжу і воду?

Чому погодилися вийти із «Азовсталі» і фактично здатися у полон?

Як поводилися із українськими військовими у полоні? Що відбулося в колонії Оленівки?

Чи важко буде деокупувати Маріуполь? Що треба для перемоги? Коли скінчиться війна?

• Михайло Діанов на фронт пішов добровольцем після того, як Росія захопила Крим та розпочалися бойові дії на Донбасі. Спочатку він долучився до 79-тої окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ, пізніше став морським піхотинцем 36-ї бригади. Під час боїв за Маріуполь був поранений, потрапив на завод ім. Ілліча, а звідти вдалося виїхати на «Азовсталь».
• До російського полону Діанов потрапив разом з іншими оборонцями Маріуполя, які вийшли за наказом Генштабу ЗСУ з території заводу «Азовсталь» 16 травня 2022року.
• Михайло Діанов вижив і був звільнений з полону за обміном 21 вересня.

«Від армії я косив свого часу, а після Криму пішов»

Михайло Діанов музикант за фахом. У 2014 році, коли Росія анексувала Крим та почалися бойові дії на Донбасі, він вирішив піти добровольцем на фронт. Військовослужбовець розповів, що тоді його змотивувало до цього.

– Я колись ще у 90-х роках мав служити в армії, але батько сказав: «Ти не будеш служити в армії. Що тобі робити в армії» 1998 рік – оселедець, капуста, солдати навіть не стріляли в армії. І я «закосив», мені написали, що я не придатний до служби. А вже у 2014 році я прийшов до військкомату і сказав: «Забирайте мене в армію». Вони кажуть: «Ти непридатний». Я їм сказав, що «косив». Я пройшов медкомісію і 30 січня 2015 року я вже був у ЗСУ.

Діанов каже, що одразу захотів йти в десант. Але тоді він потрапив до військової частини в одному з сіл у Донецькій області.

– Там знаходилася сама база. Ми на базі перебували й з бази виїжджали на бойові завдання, потім поверталися назад. Це в 79-й бригаді. Тоді війна була не така інтенсивна, як зараз.

Безперервно на фронті я був в 36-й бригаді – з 2016 по 2017, майже 2018 рік. 1,5 року ми були на фронті під Широкиним. Оце безперервно без відпусток, без нічого, бої були запеклі. А так в загальному 8 місяців на фронті 6 - вдома, припустимо. І це всюди, і в 76 бригаді, і в 36-й. Там пів року на фронті, пів – вдома.

Ну, як вдома, ти приїжджаєш з фронту попадаєш на пункт постійної дислокації. Далі попадаєш на навчання, тренування і потім знову на фронт.

«Ракети летіли через наші голови й били по Маріуполю»

Український військовий каже, що не вірив в те, що Кремль наважиться на повномасштабне вторгнення в Україну. Діанов розповів, де перебував 24 лютого 2022 року і що там відбувалося в цей день.

– 24 лютого, я ж кажу, я був на фронті. Ми були в селищі Водяне, це так само Донецька область. 20 км від Маріуполя на схід. Знизу село Широкине, а вище Водяне. Ми дізналися, що війська (російські – ред.) підтягнулися. Думали, можливо, якась ротація, навчання. В новинах говорили, що війська підтягнуті, але Путін постійно підтягував війська. І я не думав, що він нападе, я і весь мій підрозділ. Ми розуміли, якщо він і нападе повномасштабно, то йому світ не пробачить, весь цивілізований світ. Там і так вже санкції були, це була така межа, ми не вірили.​

Коли пішли перші запеклі бої, саме запеклі, ми через годину дізналися. Ми думали, що це лише на нас – в бік Маріуполя фронт почався, літаки почали літати. Вже по Маріуполю почали бити.

Ми були дуже здивовані, що російські війська по нас не так інтенсивно бʼють. Бо у нас через голову перелітали ракети й по Маріуполю почали бити. Ми були дуже здивовані.

Діанов згадує, що попри роки війни на Донбасі і те, що там були українські війська – сили були абсолютно неспівмірні. Це була справжня російська навала, каже він.

– Їх було так багато, що словами цього не пояснити. І головне – їхнє озброєння. У нас згідно з мінськими домовленостями, максимальний калібр який був дозволений – це 80 мм. Тобто в нас в загальному була дозволена максимальна зброя – протитанкові гранатомети. Ніколи до повномасштабної війни ЗСУ не використовували заборонені калібри. Тобто у нас навіть не було 82-міліметрових мінометів. Розумієте! А вони (російські війська – ред.) пішли танками, літаками, САУ... І ми ще перші дні відбивались.

Потім ми відступили за наказом до самого Маріуполя – в селище Волонтерівка і там далі з ними билися. У нас так само не було ні крупного калібру, нічого. А вони пішли танками. Тобто спочатку йде артобстріл. Тебе обстрілюють, це грамотно зроблено, але треба влучно стріляти, треба цілитися, коли стріляєш.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Ми воювали на інстинктах». Як обороняли Схід у лютому 2022-го. Спецпроєкт

А вони так просто по приватному сектору Маріуполя гатили, по півночі Маріуполя і з боку. Спочатку обробляє тебе авіація, артилерія, потім танк. Ми дуже довго ще трималися. Я там поранення отримав, хлопці ще трималися. Потім вже почали відступати...

«Ми зраділи, що на нас підуть танки»

Морський піхотинець згадує, що українські бійці зраділи тому, що нарешті зможуть використовувати зброю, яка до цього була під забороною. Однак, зізнається, що самої зброї було малувато.

– Коли нам сказали, що на нас підуть танки, ми втішилися. Перед тим як було? Домовленості, режим тиші, домовленості, режим тиші, заборона на калібри. А тут все дозволено, абсолютно все.

То ми навіть зраділи, що на нас підуть танки. Єдине, що по озброєнню слабкувато було. Були гранатомети, кулемети й все. Але ми розробили тактику, що ми будемо робити. Ми запустили танки в приватний сектор в середину і там їх нищили. Це грамотно було.

А вони (російські військові – ред.) просто поперли. Їде, б’є по приватних будинках. В приватному секторі ми жили, а на пустир ми виходили на позиції – це було поле. В полі дуже просто воювати проти піхоти, коли артилерія працює, а коли танки йдуть, то треба забігати в приватний сектор, там вулиці дуже вузькі, йому (танку – ред.) розвертатися дуже незручно. Там їх і понищили дуже непогано. І особового складу побили там багато.

«Бункери такі глибокі, що не могли пробити»

На «Азовсталь» Діанов потрапив із заводу ім. Ілліча, де вже перебував з пораненням. Він називає «Азовсталь» суцільним бомбосховищем.

– Там такі глибокі підвали, бункера. Я був в бункері «Джерело», перед тим був в бункері «Залізяка», це не бункер, це – госпіталь. Але він був не глибокий. Його пробили два рази. Наше бомбосховище «Джерело» не змогли пробити. Зверху все було знищено абсолютно, там офіси якісь були, операторські. Коли я виходив наверх, на позиції ставали, літаки над нами літали – 40 метрів висота. Отако просто пролітали й бомбили...

Але бункери дуже глибокі. Уявіть собі бомба 1000 кг тротилу не може пробити бетонне перекриття. Тобто наш бункер не пробили. Були ще глибші.

Діанов розповідає, що люди, які знайшли укриття у букерах заводу «Азовсталь», не перебували всі в одному місці, а буди розосереджені по різних приімщеннях.

– На «Азовсталі» було 3 тисячі людей, які не знаходилися в одному місці. Це дуже багато різних бункерів. У нас розосередження було по всьому заводу. Таке враження, що воно («Азовсталь» – ред.) спеціально було підготовлено, щоб ми могли там переховуватися від бомбардувань. Тобто це те саме, що і на всіх позиціях – в бункері ти живеш, а потім на якусь годину ти йдеш на позицію і відпрацював, потім знову йдеш в бункер. Таким чином все це було.

Перебуваючи на «Азовсталі», сам Михайло Діанов не перетинався із цивільними.

Зате він згадує епізоди спілкування із маріупольцями у само місті під час вторгнення.

– Там, розумієте, дуже багато таких, з такою позицією – «какая разница». Але були й такі, що мене потішили. Були бабулі, що пішли вниз, коли на Волонтерці ми були, і там дорога внизу і танки низом йшли, вони просто збиралися й вниз йдуть, я кажу їм: «Куди ви йдете?». Вони кажуть: «Нам треба». Я кажу: «Та вас вб’ють, куди ви йдете?». А я не можу нічого з цивільними зробити. Вони пішли туди і я в бінокль дивлюся російські солдати стоять і вони (пенсіонерки – ред.) кулаком їм машуть, розумієте. Правда цих бабульок росіяни не чіпали. Вони поверталися назад, кажуть: «Слава Україні» і пішли до себе.

«Закінчувалася їжа і вода»

Після того, як стало зрозумілим, що українські оборонці Маріуполя, серед них багато важкопоранених, перебувають у повному оточенні на «Азовсталі», єдиним шляхом збереження життя бійці вбачали перемовини, каже Діанов.

– «Волина» (український військовий Сергій Волинський – ред. ) постійно знімав відео і поки був «Старлінк», він звертався до всіх, і до Папи Римського, і до Байдена, до всього суспільства світового, цивілізованого звертався, щоб щось робили. Тому що фізично ми розуміли, що з ними не впораємося. Там така кількість, я ж кажу, що танки, мабуть, то найменше, що проти нас воювало. І ти як військовий фізично розумієш, ну скільки ти протримаєшся?

Закінчувалася їжа, вода, і все. Ми ще не голодували, але вже почали економити.​

Питна вода закінчувалася практично повністю, на технічній воді вже їсти готували. Кип’ятили воду, але діарея була практично в усіх.

Однак треба було щось їсти, треба пити воду, бо не виживеш.

Та й оборонятися вже майже не було чим. Боєкомплекту, каже військовий, також на той час вже залишилося мізер. Те, що було не дозволяло ефективно протидіяти танкам, літакам та іншому важкому озброєнню ворога.

– Чим воювати проти літаків?!

Танк – ще пів біди. Ми навчилися танки палити й такими мінімальними ресурсами. А проти літака... А кораблі стоять в Азовському морі...і корабельна артилерія вона найпотужніша.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Генштаб ЗСУ повідомив, який наказ було віддано захисникам Маріуполя. Зеленський сказав, що головне – зберегти їхні життя 

Наказ виходити з «Азовсталі» у полон Діанов сприйняв позитивно.

– Бо ми розуміли, що як мінімум, зараз ми залишимося живі. Так, був наказ скласти зброю, треба було віддати її ворогу.

Ну, ми зброю віддали, але вона була неробоча. Жодного ствола не було робочого. Зовні дивишся автомат цілий, але середина, він в житті ніколи працювати не буди.

Ми в стволи цвяхи забивали всередину, якщо зробить хтось постріл, то ствол розірве. Витягували запчастини, затвори витягали та викидали. Деякі автомати просто розбирали. Гору автоматів насипали, підпалили їх і у вогонь додавали, вони почали плавитися. Жодного цілого ствола ми їм не віддали.

А наказ прийняли добре, тому що ти живий лишишся. І можна далі, щось думати, щоб лишитися живим.

«Одразу розуміли, що це буде концтабір»

Михайло Діанов каже: всі розуміли, що в російському полоні легко не буде і морально до цього були готові.

– Ми одразу розуміли, що це буде концтабір...

Візьміть Маріуполь, вони цивільних розстрілювали просто так. Пологовий будинок, драмтеатр, лікарня – просто розбомбили. То, що вони робитимуть з нами?

«Азовців» вони ненавиділи, морську піхоту ненавидять ще чорт знає з яких часів, особливо коли знищили повністю російський 9-й полк морської піхоти. Звичайно, вони на нас дуже злі.

Але ж був наказ... А якщо є наказ від президента, значить є домовленості. Я мав надію, що нас не вб’ють, але те, що будуть знущатися – ​я був впевнений на 100 відсотків.

Бо я бачив, що вони роблять з Маріуполем – ​це просто жах!

Михайло каже, що по натурі він оптиміст, і налаштовував себе перед полоном, що буде шанс вижити.

– У перші дні, до речі, знущань не було. Саме тому в ті перші дні я міг дозволити собі з ФСБшниками так зухвало говорити. Але щомісяця в них ротація відбувається. Вони всі, саме вертухаї (робітники колонії – ред.), вони професійні охоронці. От друга партія приїхала, то почалися ДІЗО. Кожна наступна ротація була жорстокіша ніж попередня. Я так зрозумів, що це був від начальства наказ.

Теракт в Оленівці: «в барак завели тільки «азовців»

В ніч на 29 липня 2022 року в контрольованій російськими окупаційними силами колонії в Оленівці, що під Маріуполем, внаслідок теракту в одному із приміщень загинули українські полонені.

Михайло Діанов у цей час був у лікарні. Він розповів, що знає про цю трагедію.

– Охоронці 15 лікарні прийшли й кажуть: «Американська ракета прилетіла по ангару і вибух був, там ваших купа «200», «300» і сюди зараз везуть «300». Я тоді в інтерв’ю сказав: звідки ти знаєш, що то американська ракета, ти експерт чи що?

А коли я вже поспілкувався з трьохсотими, коли їх привезли, вони говорили, що не було такого. Скоріше всього, що це був «Шмель», це такий вогнемет.

Я у 79-й бригаді був вогнеметником, я знаю, що це таке.

Завели 200 чоловік в ангар, зачинили їх і зверху –​ я потім дивився на відео, є вікна –​ скоріше за все зі «Шмеля» вистрілили. Або залишили від «Шмеля» боєприпас всередині і натиснули на кнопку, тому що виходу не було чутно.

Може бути, що «Шмель» заклали всередині й там підірвали. Це дуже страшна зброя. Там 80 кв. м, якщо вибух, то не лишається нічого.

Цей термобаричний заряд убиває, йде величезний тиск, такий, що ламає груди, і потім починається дуже сильна пожежа.

Вони спеціально завели туди людей!

Мало того, це були тільки «азовці». Там не було ні морських піхотинців, ні моряків, ні тероборони.

У своїх попередніх інтервʼю Михайло Діанов вже не раз наголошував, що, попри все, в полонених українських військових не було думки про суїцид. А от випадки, коли російські окупанти, на його думку, видавали вбивство за суїцид – були.

– У ДІЗО, одному з «азовців» порізали вени, сказали, що це він зробив сам. Кого саме, я не знаю. Це були не чутки, тому що самі вертухаї це обговорювали.

Діанов упевнений, що всі, хто причетні до убивств і катувань, понесуть покарання.

– Вони понесуть покарання 100 процентів. Повірте, якщо їх не знайде прокуратура, їх знайдуть хлопці. Ніхто їм не пробачить. Військові після війни самі будуть шукати.

У них шансів немає ніяких! Їх шукатимуть по всій планеті. Пам’ятаєте як був створений Моссад (національна розвідувальна служба Ізраїлю, одна з трьох основних спецслужб Ізраїлю – ред.) після Другої світової війни?

Нацисти ховалися в Аргентині, їде завгодно, але їх шукали все одно.

Зараз просто війна, зараз просто не до них.

Їм треба здатися в полон, тоді вони залишаться живими.

«Відновлю руку, повернуся на фронт»

Під час російського полону Михайло Діанов втратив 40 кілограмів ваги. Його важке поранення руки в неволі не лікували.

Після звільнення з полону Діанов так само усміхався, як і на відомій всім світлині з «Азовсталі».

Ось тут, менше ніж через місяць після звільнення з полону, Діанов сфотографувався разом із автором тієї фотографії, фотохронікером оборони «Азовсталі», бійцем полку «Азов» Дмитром Козацьким.

Після полону Діанов, як і переважна більшість його побратимів, пройшов довгий час лікування, відновлення сил та реабілітації. Певний час він лікувався у США.

– Вдається відновлюватися. Завдяки прекрасним лікарям. Рука вже практично зажила. Зараз тільки фізіотерапія... я руку розминаю. Вагу набрав ту, що потрібно. Відновлю руку, почну далі займатися знову спортом, чим я і займався в морській піхоті. Все буде добре.

Михайло Діанов каже, що має намір повернутися на фронт.

– Я на фронт не можу зараз повернутися не через Женевські конвенції, а через руку. Рука не відновлена, вона у мене якщо працює відсотків на 30, то добре.

Я чув, що там «азовці» в інтервʼю казали, що я на війну не хочу йти. Це неправда!

Я по-любому повернуся. Це навіть не обговорюється, Якщо буде далі війна, і коли відновиться рука, я 100 відсотків повертаюся на фронт. Женевські конвенції, не Женевські, або прізвище зміню, або під своїм піду.

Хай навіть потім посадять, якщо ті конвенції взагалі справді десь існують...

Захисник Маріуполя також розповів, чим планує зайнятися після закінчення війни.

– А після війни я військовим не буду. Майстерня, бізнес якийсь ...

Я зараз військовий. Якщо є бойові дії, я зброю в руки беру і побіг. Я на війну пішов саме тому, що почалася війна. Це єдина причина.

Я б в житті ніколи військовим не був. Саме бойові дії, (напад Росії –​ ред.)мене і підштовхнули стати військовим. Війна примусила.

Війна закінчиться, я буду резервістом, я буду раз на пів року виходити на полігони, буду інструктором – вчити хлопців, нема питань взагалі. А так, я планую займатися бізнесом, відбудовувати Україну.

Нам будувати треба. Я багато чого вмію крім, як воювати.

«У військових РФ у Маріуполі немає шансів»

Після всього пережитого в Маріуполі Михайло Діанов сприймає це місто як рідне. Він впевнений, що місто відбудують і воно стане ще красивішим і кращим ніж було. Це буде «грандіозне будівництво», каже військовослужбовець. В деокупації Маріуполя Діанов не сумнівається. І, на його думку, російським військовим там вже не сховатися.

– «Азовсталь» не стане для них фортецею, бо ми знаємо всі лазівки, всі входи, витривалість бункерів...

Маріуполь візьметься легко! Єдина складність в одному – там залишилися цивільні, ті які не змогли виїхати, які за Україну стоять.

Людське життя безцінне, а скільки їх там є наших, які залишилися, яких зараз там використовують...

Там жах, що в Маріуполі відбувається.

Найкращий варіант для окупантів – самим покинути цю територію, вважає Михайло Діанов.

– У військових (російських – ред.), якщо будуть відстрілюватися, то шансів у них немає.

Головне, щоб вони не прикривались цивільними. Тому що все їхнє озброєння буде знищено нашою високоточною зброєю тією, яку нам зараз передають наші партнери, наші друзі, цивілізовані країни.

Якби Маріуполь був цілий, то це була б проблема, а так ми можемо стріляти куди завгодно. Немає того вже прекрасного міста, коли ти сидиш і думаєш, стрільнути туди, чи не стрільнути, бо там будинок гарний і там цивільні може сидять всередині.

У нас є високоточна зброя, і в нас є бійці, які дуже точно стріляють. Я вже казав, що ми коли стріляємо, ми цілимося. Немає сенсу стріляти просто кудись.

Фотограф агенції Reuters 29 жовтня побував в окупованому Маріуполі. Місто було оточене російськими військами ще в перші кілька діб масштабного вторгнення Росії, яке розпочалося 24 лютого.

«У жителів Криму та Донбасу буде вибір»

Говорячи про майбутнє звільнення українських територій, а саме Криму та Донбасу, Михайло Діанов каже, що на його думку, примирення із тими, хто підтримує «русский мир», неможливе після війни.

– Донбас і Крим треба відбудувати, я маю на увазі інфраструктуру, а з людьми...

З ними ніхто не сварився, по-перше. Тобто в них є вибір: або жити в цивілізованій країні й самим стати цивілізованими, а якщо не хочуть, то нехай їдуть туди, куди вони хотіли.

Хотіли в Росію, нехай їдуть в Росію.

Як жити поруч з такими людьми?! Ви ж розумієте, будь-яке слово якесь, знову буде нагадуванням: «А может все-таки Россия?» . Це буде дуже погано сприйматися, усім цивілізованим світом дуже погано.

Ви розумієте, якщо далі буде жити ця їхня позиція, то війна знову почнеться. Не можна цього робити.

«Буде озброєння, буде перемога»

Для остаточної перемоги над Росією, для звільнення всіх українських територій і завершення війни потрібно дуже багато сучасного важкого озброєння, вважає Михайло Діанов.

– Нам потрібна артилерія, танки, авіація, ППО для захисту мирного населення, інфраструктури. Ось, що нам потрібно.

Нам потрібне важке озброєння. Нам потрібно ним знищувати їхнє ППО, авіацію, танки. А особовий склад можна і з калаша (знищувати – ред.).

Наші хлопці вчаться миттєво, швидко. Головне, щоб вони (західні союзники України –​ ред.) дали те озброєння...

А хлопці вчаться за три секунди!

Якщо у нас буде озброєння ми цього року переможемо.

Боєприпаси та озброєння, все – і війна буде закінчена дуже швидко.

• Маріуполь був захоплений російськими військами у травні 2022 року після майже трьох місяців запеклих боїв. За цей час у місті було зруйновано більшу частину забудови. Точна кількість загиблих невідома – оцінки варіюються від кількох тисяч до кількох десятків тисяч.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«З ран діставали фрагменти чужих кісток»: парамедик про російський штурм «Азовсталі»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Загиблих не було куди класти». Історія прикордонниці, яка боронила Маріуполь і потрапила в полон

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У Маріуполі російські війська опиняться у пастці – генерал США Бен Годжес. Інтерв’ю