Валерія Константинова
Наприкінці грудня 2022 року відбувся черговий обмін військовополоненими між Україною та РФ. Додому повернулися 140 українських військовослужбовців. Серед них парамедик, бійчиня полку «Азов» з позивним «Хільт» Олеся Мельниченко. Вона провела в російському полоні 223 дні. Про штурм заводу «Азовсталь», поранених, життя та смерть, а також полон жінка розповіла проєкту Радіо Свобода «Новини Приазов’я».
Олеся Мельниченко у цивільному житті працювала юрисконсультом у департаменті культури, туризму та релігії Запорізької облдержадміністрації. За словами Олесі, війна для неї почалася ще у 2014 році, через два роки вона приїхала в Урзуф, що під Маріуполем і вступила до полку «Азов».
– Оскільки я була в ремонтній роті, це одна з рот технічного забезпечення, то ми потрапили на «Азовсталь» ще 24 лютого, після наказу командування. З розташування ремонтної роти одразу переїхали в цех «Азовсталі».
Спочатку українські військові думали, що російські бомбардування відбуваються більш локально, лише на Донецькому напрямку, говорить Олеся.
– Про бомбардування всієї України дізналися з новин, коли вже прибули на «Азовсталь». На підприємстві нам показали місце, яке ми можемо займати. Це був один з цехів комбінату. Загалом на заводі було багато військових, як і з НГУ (Національна гвардія України – ред.), так і з ЗСУ. Після облаштування хлопці займалися розвантаженням привезеного, зокрема боєприпасів, а дівчата чергували на раціях.
«Хворіли через холод і надмірну вологість»
З початку активної фази війни жінка була парамедиком – надавала допомогу пораненим.
Під час війни я надавала першу допомогу пораненим, робила перев'язки, обробляла рани
– З перших днів перебування на «Азовсталі» видавала хлопцям ліки, бо вони починали хворіти через холод і надмірну вологість. Фахової медичної освіти я не маю, але проходила курси з медицини. Також тривалий час була на медичній службі, де теж отримала певні навички. Під час війни я надавала першу допомогу пораненим, робила перев'язки, обробляла рани.
За словами Олесі, «Азовсталь» бомбили з усієї зброї, яка тільки була». Через це кількість поранених постійно зростала.
Через постійні обстріли було дуже багато поранених. По нас гатили як наземним озброєнням, так і з повітря або моря
– «Азовсталь» – це страшно. Через постійні обстріли було дуже багато поранених. По нас гатили як наземним озброєнням, так і з повітря або моря. Хлопці майже постійно перебували на поверхні, не в бункері, бо тримали оборону. Важко забути відчуття, коли розумієш, що, якби доставили пораненого до лікарні, він мав би шанс на життя. Але ми у «котлі», і шансів, що людина виживе, майже немає… Був випадок, коли одному з моїх поранених робили перев'язку, чистили рану і з його ноги вийняли фрагменти кісток, які були не його.
Як зазначає жінка, цивільні перебували в окремих бункерах. Періодично військові туди приносили їжу та медикаменти, іноді надавали їм медичну допомогу.
– На початку березня місто ще не було окуповане, але тривали бої. Одного з місцевих жителів поранило, ми йому надали першу допомогу та відвезли до лікарні. Іншого чоловіка поранило уламками, коли близько до сховища прилетіла авіабомба.
«Шоколад на день народження»
Олеся згадує і про приємні моменти під час перебування на «Азовсталі».
– Наприкінці березня у мене був день народження. Хлопці подарували шоколадку, пачку кави та чай. Це найцінніший подарунок за все моє життя.
Українка розповіла, що доводилося економити їжу, бо її було не так багато. Запасів харчів вистачило до взяття їх у полон.
Якби ми не вийшли, то всі б загинули
– За кілька днів до першого виходу в полон наш командир полку повідомив про наказ командування України – всім вийти за межі комбінату «Азовсталь». Також зазначив, що після полону нас обміняють, і на все це є певні умови. Ми розуміли, що це наказ, і маємо його виконати, незалежно від того, подобається чи ні. Якби ми не вийшли, то всі б загинули.
За словами жінки, військові виходили кількома групами. Перша вийшла 16 травня, а Олеся з іншою групою – 19 травня.
– На виході з «Азовсталі» нас чекали російські військові, бойовики «ДНР» (незаконне збройне угрупування – ред.) та «Червоний хрест». Окупанти перевірили наші речі, обшукали, посадили в автобуси та повезли в Оленівку, в колонію в Донецькій області. На місці нас знову обшукали. Жінок розмістили в дисциплінарному ізоляторі – це була окрема будівля. У ньому перебували й хлопці, які «провинилися».
«Прогулянки – інколи раз на день, інколи раз на 4 дні, душ 1 раз на 2-3 тижні»
Дівчина говорить, що умови утримання були жахливими.
В Оленівці через відсутність проточної води душ приймали раз на 2-3 тижні
– У камеру, призначену на шестеро людей, нас помістили 19 осіб. Найбільша кількість, яка там перебувала – 28. Іноді нас виводили на прогулянку, інколи раз на день, а інколи раз на 4 дні. В Оленівці через відсутність проточної води душ приймали раз на 2-3 тижні. У хлопців умови були трохи краще, бо вони жили в бараках.
Росіяни регулярно водили полонених на допити. У такий спосіб намагалися морально тиснути на людей, каже Олеся.
– У приміщенні, де нас тримали, допитували наших хлопців. Ми це чули й нам здавалося, що ворог це робить задля того, щоб якось морально нас зламати. Окупанти казали неприємні речі та погрожували.
«Інтервʼю в обмін на дзвінок додому»
Вони були впевненими, що ми не знаємо своєї історії, не поважаємо Другу світову війну
Російські військові прискіпливо ставляться до тих, хто з «Азову». Олеся більш детально розповіла про те, чим пояснювалось таке вставлення.
– «Азов» вони штучно демонізували. Вважали нас якимись хворими на голову, «нацистами». Вони були впевненими, що ми не знаємо своєї історії, не поважаємо Другу світову війну, їхню «Велику вітчизняну війну», а також, що ми саме той підрозділ, який фінансує Америка.
Під час полону українським військовим давали можливість зв’язатися з рідними. Олеся розповіла, які для цього були умови.
– Дівчата кілька разів мали таку можливість. Нам пропонували дати інтерв'ю на камеру, під час якого могли подзвонити своїм рідним. «Слідчий» казав, що ми нікому не потрібні, про нас забули, нас не будуть обмінювати. Саме тому ми можемо подзвонити рідним, щоб вони щось починали робити в Україні для нашого визволення.
«Ми чули вибух, як кричать хлопці, просять допомоги»
Військова розповіла, що чула, як стався теракт в Оленівці в ніч з 28 на 29 липня. Тоді в одному з бараків пролунав вибух, і загинули десятки українських військовополонених.
Стався теракт у бараці. Там загинули мої друзі та мій командир…
– У цю ніч стався теракт у бараці, де утримували наших хлопців. Ми чули вибух, як кричать хлопці, просять про допомогу, як б'ється скло. Там загинули мої друзі та мій командир… Окупанти сказали, що це «Україна кинула американський снаряд», бо ми їм не потрібні й нас легше знищити, ніж обміняти.
В Оленівці Олеся перебувала до вересня 2022 року, потім їх перевезли до міста Таганрогу, згадує дівчина.
– У новому місці утримання були кращі умови. У камері перебувало менше людей, була проточна вода, їжа. Проте ставлення значно гірше.
Жінка згадує, як перед обміном їм повернули речі, зав’язали очі та кудись повели.
Нам зв'язали руки, зав’язали очі та повантажили в автобуси
– Російські військові зайшли до камери, назвали прізвище та сказали з'явитися з речами. Вони забрали робу, яку нам видали у колонії, віддали наші речі. Коли ми переодягнулися, нам зв'язали руки, зав’язали очі та повантажили в автобуси. Хвилин за 10 до обміну зняли затяжки з рук та очей. Окупанти вийшли з автобуса, потім транспорт проїхав ще кілька метрів і зупинився. Всередину зайшов якийсь чоловік і сказав: «Слава Україні». Тоді ми зрозуміли, що він зі спецслужби України, і ми їдемо на обмін.
За словами військової, на пункті обміну їх зустрічали командування, волонтери, представники українських міністерств.
Це була мрія, якою я тоді жила останні 7 місяців, адже всі сподіваються, що їх визволять якомога скоріше
– Відчула неймовірну радість. Це була мрія, якою я тоді жила останні 7 місяців, адже всі сподіваються, що їх визволять якомога скоріше. Перше, що я зробила – зателефонувала своїм рідним. Вже наступного дня обдзвонювала рідних своїх дівчат і знайомих хлопців, щоб сказати, що з ними все добре.
Після визволення з полону військових доправили у лікарні для повного обстеження. Надалі вони проходитимуть реабілітацію. Олеся каже, що планує повернутися на службу.
- Україна звільнила з полону 101 людину, повідомив голова Офісу президента Андрій Єрмак 16 лютого. Додому повернулися 100 українських військових та 1 цивільний. Серед звільнених бійців – нацгвардійці, прикордонники та військові ЗСУ. 94 з них – оборонці Маріуполя, включно з 63 воїнами з «Азовсталі», повідомив Єрмак.
- Про попередній обмін повідомляли близько місяця тому, тоді Україна повернула з полону 50 військових.
- За даними Координаційного штабу України з питань поводження з військовополоненими, у 2022 році з російського полону вдалося звільнити 1596 військових і цивільних українців, зокрема 187 жінок.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
