Партія «Слуга народу» на місцевих виборах вже не може розраховувати на той великий рівень підтримки, який вона мала ще минулого року, переконує в «Українському тижні» Денис Казанський. Причини цьому, на думку журналіста, стали не так помилки центральної влади, як відсутність партійного будівництва й потужних місцевих організацій в регіонах.
«За понад рік перебування при владі правляча команда не змогла, а скоріше, просто не захотіла створити сильні партійні осередки в областях. У результаті навіть прихильники Володимира Зеленського та його партії відмовляються підтримувати тих людей, які висуваються від «Слуги народу» на місцевих виборах», – переконує дописувач.
Намагаючись сповільнити спад підтримки, влада, як зазначає журналіст, зважилася на доволі нестандартний та авантюрний хід: президент Володимир Зеленський оголосив, що в день голосування відбудеться опитування, у межах якого громадянам України поставлять п’ять запитань. За попередньою інформацією, відповідатимуть вони в бюлетенях, які кидатимуть в урни, встановлені біля дільниць. А організовувати весь цей процес повинні якісь волонтери.
Де набрати таку кількість волонтерів за такий короткий термін, яку силу матиме таке опитування, чи повірить суспільство його результатам і хто заплатить за нього – незрозуміло. Часу до виборів занадто мало, а в бюджеті витрат на такий захід не передбачено. Звідси автор статті робить висновок: щоб підвищити свій рівень підтримки влада вчергове спробує за допомогою відвертого популізму. Конкретніше йдеться в статті «Нові обличчя та старі маски».
Примітка: не виключено, що опитування, проведення якого в день місцевих виборів в Україні 25 жовтня ініціює президент, буде профінансоване особисто Володимиром Зеленським, заявила в прямому ефірі Радіо Свобода заступниця голови президентської фракції «Слуга народу» Євгенія Кравчук.
На запитання ведучої, чи може Володимир Зеленський сам профінансувати своє опитування, Кравчук відповіла: «Я не виключаю цей факт».
Серед п'яти запитань президента Володимира Зеленського є й питання щодо створення вільної економічної зони в Донбасі. Воно, як зазначає «Дзеркало тижня», було б повністю виправданим, якби існували одна або кілька концепцій створення ВЕЗ у регіоні. Нині ж запитань більше, ніж відповідей, вважає дописувач видання аналітик Українського інституту майбутнього Ігор Тишкевич. Одне з ключових: на якій території планується створювати вільну економічну зону? Він вважає, що є чотири можливі варіанти.
1. ВЕЗ як частина системи домовленостей із реінтеграції ОРДЛО.
2. Уся територія областей із включенням у ВЕЗ територій у міру їх звільнення.
3. Тільки підконтрольні Україні території з чітко визначеними кордонами. І включення нових територій відбувається внесенням поправок до відповідного закону.
4. Окремі території (але не всі) підконтрольної частини Донецької та Луганської областей з окремою процедурою одержання статусу резидента ВЕЗ суб’єктами господарювання.
Найбільш ризикованим і небезпечним сценарієм є створення Вільної економічної зони на окупованих територіях як дорожньої карти реінтеграції, переконаний автор. І пояснює: ключовим ризиком у цьому разі буде сприйняття ідеї частиною українського суспільства. Ветеранам війни буде складно пояснити, що війна, загибель їхніх близьких, друзів, товаришів були за те, щоб зокрема вчорашні бойовики одержали ліпші умови для ведення бізнесу. Та це не єдиний мінус. Про інші розповідається в матеріалі «Сказати чи подумати – кілька слів про ВЕЗ на Донбасі».
«Хвиля, яка змиває рейтинг, або Чи вплине на результат місцевих виборів імітація боротьби з епідемією COVID-19». У статті під таким заголовком дописувачка «Українського тижня» Ганна Чабарай наголошує, що треба не лише боротися з наслідками епідемії, а й стримувати її.
Адже проблема не лише в безвідповідальних громадянах, які ігнорують правила носіння масок та порушують дотримання дистанції, наголошує авторка. В Україні досі не розгорнуте масштабне тестування на COVID-19. Не існує алгоритму тестування всіх контактних осіб. Також замало лабораторій, як державних, так і приватних.
МОЗ визнає, що у 20-25% випадків ПЛР-тест може давати хибно-негативний результат через особливості відбору й транспортування біоматеріалу.
«Щоб лабораторії могли впоратися, їх треба будувати, і уряд мав на це вісім місяців», – цитує авторка ексзаступника міністра охорони здоров’я Олександра Лінчевського. Він стверджує, що «тестування провалене повністю, відповідно, ми передбачаємо лавиноподібне збільшення кількості пацієнтів».
Українцям у цій ситуації залишається дотримуватися правил карантину, і готуватися до нового локдауну, який після виборів уже не зможе зашкодити нічиїм рейтингам, наголошує дописувачка.
Сьогодні у світі є тільки одна держава, яка зараз дійсно зупиняє Володимира Путіна. Це – Туреччина, стверджує «Новое время». Дописувач видання російський журналіст Семен Новопрудський нагадує, що Туреччина ніколи не вводила проти Росії санкцій. Вона активно купує російську зброю і перебуває з Росією в тактичному військово-політичному союзі щодо Сирії. Її президент зустрічається або розмовляє по телефону з Путіним чи не частіше за будь-якого іншого світового лідера.
Журналіст зазначає, що з 27 вересня у зоні прямих геополітичних інтересів Росії – на Південному Кавказі йде повноцінна війна. Азербайджан намагається відбити у Вірменії Нагірний Карабах і звільнити приблизно 20% своєї території, втраченої внаслідок військової поразки 26 років тому. Вірменія – офіційний військовий союзник Росії. Однак офіційно звернутися до Росії з проханням допомогти вірменська влада не наважується – бо знає про неминучість відмови.
Головна причина такої очевидної боязкості Кремля, на думку журналіста, – різка позиція Туреччини, яка стоїть за Азербайджаном і претендує на роль головної регіональної держави, зокрема й на Південному Кавказі.
Водночас у Росії добре розуміють, що Туреччина не просто вимовляє войовничі слова: за ними слідують дії. Путін розуміє і визнає тільки силу. І спосіб, яким веде з ним справи Туреччина, доводить це з граничною наочністю. На цьому наголошується в публікації «Нерозлучний ворог. Як Туреччина зупиняє Путіна».
