(Рубрика «Точка зору»)
19 липня відійшов у засвіти Василь Овсієнко, багаторічний друг та колега по роботі у Харківській правозахисній групі. Він давно хворів, і все одне його смерть виявилася для нас геть неочікуваною.
Ми познайомилися 30 жовтня 1988 року. Василь Овсієнко нещодавно, наприкінці серпня того року, звільнився і приїхав провідати Віталія Калиниченка, колишнього товариша по ув'язненню у таборі особливо суворого режиму колонії 36-1 в Кучино Пермської області Росії.
Там були так звані «смугасті», вдруге засуджені за статтею 62-ю Кримінального кодексу СРСР.
Того дня у Харкові був перший дозволений мітинг, і Калиніченко, зламавши програму, прочитав Декларацію нещодавно створеної Української Гельсінської спілки.
Після мітингу ми вп’ятьох – Генріх Алтунян, Віталій, Василь, Владислав Недобора і я – зайшли до Владика, який мешкав неподалік. Мені якось одразу кинулася в очі разюча різниця в поведінці Калиниченка, великого, гучного, демонстративного, і Василя, невеличкого, серйозного, мовчазного і напрочуд скромного.
Відтоді ми доволі часто бачилися в Києві, де Василь оселився, на різних заходах.
До чого лежала душа
Філолог, спрямований на фіксування історичних фактів, збирання та видання спогадів, фото, документів, Василь мені дуже імпонував, бо я «хворів» на те ж саме.
Він і в політичних партіях, у яких працював, – спочатку УРП, потім УХДП – займався саме цим, а також складанням та редагуванням партійних видань.
Мені здавалося, що йому некомфортно працювати в партійному апараті, бо він зовсім не політик, і йому важко робити те, з чим він незгодний. Невдовзі він підтвердив це, і я вирішив «викрасти» його з політики, переконати його перейти працювати в ХПГ постійно і займатися тим, до чого у нього лежить душа.
Зрештою, це мені вдалося, і з червня 1998 року він почав працювати у нас. Тоді ми складали українську частину Міжнародного словника дисидентів Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР.
Наша квота у словнику була 120 імен, але в своїй країні ми могли розширити національну частину на свій розсуд, і ми зробили Словник українських дисидентів на 312 імен.
Василь їздив по всій країні, записував інтерв’ю із колишніми дисидентами, потім це все розшифровувалося і набиралося (цифрової техніки ще не було!), збирав документи, спогади, фото. Усе це було основою для написання біографічних довідок.
Літописець українського дисидентського руху
Овсієнко взяв на себе основний тягар по національно-демократичному рухові, решта співробітників – по загальнодемократичному, релігійним рухам, руху за еміграцію.
Так він став літописцем українського національного дисидентського руху і зробив дуже багато!
Українську та англійську версії сайту https://archive.khpg.org/ щоденно відвідують сотні читачів.
Багато які зібрані матеріали ми втілили з ним в численних виданнях, яких вийшло більше 80-ти – це спогади, збірки документів, листи.
Серед них чільне місце займає його 2-томник «Світло людей», який вийшов у нас двома виданнями і був передрукований іншими видавництвами.
Великий у своїй скромності і людяності
Василь був дуже доброю, щирою і скромною людиною, без амбіцій і претензій. І невідмовною: його завжди запрошували проводити лекції, зустрічі, розповідати про своїх товаришів-союзників, і він завжди відгукувався, хоча з роками йому все тяжче це давалося.
А як він чудово читав напам’ять Стуса(Василь Стус писав вірші в ув'язненні, а Овсієнко завчав їх там на пам'ять. Переживав, що не все пам'ятав – ред.) !
Він завжди був готовий це робити, тільки попросіть!
Після того, як Василь захворів, він вже зовсім не міг працювати, як раніше. Я підтримував його, шукаючи більш просту роботу.
Він намагався відмовитися від зарплати: я не заробив, каже, – а я у відповідь: «Ви раніше так багато зробили, що скільки не буде тривати ця стипендія, все буде мало…».
Спочивай, Друже!
Євген Захаров – директор Харківської правозахисної групи, член правління Міжнародного товариства «Меморіал»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
