Якби його не існувало насправді, то таку постать вартувало б вигадати й знімати про неї фільми: Петро Шекерик-Доників (1889 – не раніше від 1940) прожив недовге, але дуже насичене життя, сповнене працею на благо рідної Гуцульщини й України, війнами, окупаціями і натхненною творчістю.
Саме сьогодні, 11 жовтня, варто згадати цю непересічну людину, яку рівно 80 років тому окупаційна совєтська влада засудила до 8 років ув’язнення, після чого сліди письменника загубилися в нетрях сталінського пекла. Цей день прийнято вважати символічною датою смерті Петра Шекерика-Дониківа…
Патріот, вояк, війт, депутат
Петро Шекерик-Доників прийшов на світ 20 квітня 1889 року в селі Голови на гуцульській Верховині. Він закінчив лише початкову, 4-річну школу, але наполегливість у самоосвіті допомогла йому стати авторитетом у громаді, війтом, послом (депутатом) до польського Сейму, а в майбутньому – ще й найвидатнішим гуцульським письменником.
Під час військової служби у Коломийському піхотному полку виборов для солдат право спілкуватися українською мовою
До громадських справ Шекерик-Доників не був байдужим ще з юних літ – наприклад, під час військової служби у Коломийському піхотному полку виборов для солдат право спілкуватися українською мовою. Пізніше його доля була тісно пов’язаною з армією й боротьбою за Україну: він служив на полях Першої світової, бився з більшовиками й денікінцями в складі українських підрозділів, організовував набір добровольців до Легіону Українських Січових Стрільців.
Політична кар’єра Шекерика-Дониківа теж була яскравою. Він був активним членом Української Радикальної партії, делегатом Української національної ради від ЗУНР, був присутнім під час проголошення Акту Злуки на Софійському майдані в Києві. Пізніше, повернувшись на Гуцульщину, став війтом Жаб’я (нині – Верховина).
А в 1928–1930 роках навіть став послом (депутатом) польського Сейму. У спогадах сучасників згадується, що на засідання до Варшави він завжди їздив у гуцульському народному строї.
Петро Шекерик-Доників переймався не тільки «великою» політикою й столичними справами, а й активно працював на розвиток рідної Гуцульщини. Він доклав зусиль для боротьби з неписьменністю серед гуцулів, організовував роботу місцевої «Просвіти» й хат-читалень, власним коштом утримував школу в присілку, відновив «Касу відродження Гуцульщини», збирав етнографічні матеріали, допомагав становленню гуцульського театру.
На посаді війта йому теж вдалося чимало зробити: було побудовано Рільничу школу, де гуцулам викладали передові методи господарювання, зведено велетенський (4 поверхи, 5 відділів!) Регіональний краєзнавчий музей Гуцульщини. До слова, саме за сприяння Шекерика-Дониківа на горі Піп Іван було споруджено обсерваторію «Білий слон», яка й донині є туристичним магнітом українських Карпат.
З початком Другої світової війни й окупацією Західної України Петра Шекерика-Дониківа разом із сином заарештовує совєтська влада. 11 жовтня 1940 року письменника засуджують до 8-річного ув’язнення за антирадянську діяльність. На цьому його сліди губляться…
«Дідо Иванчік» – шедевр, який пережив і автора, і совєтську окупацію
Нині Петра Шекерика-Дониківа пам’ятають не тільки як діяльного патріота й політика, а передусім як видатного письменника. А історія його шляху до читача варта окремої пригодницької книжки чи й цілого фільму. Бо magnum opus письменника – роман «Дідо Иванчік» – пережив війни й окупації у сховку, дочекався незалежної України й був опублікований тільки в 2007 році.
Письменник закінчив цей роман усього за місяць до арешту – в квітні 1940 року. Написаний на гуцульському діалекті, «Дідо Иванчік» представляє читачеві широку панораму гуцульського життя, міфології й вірувань української Верховини.
Без сумніву, це найважливіший і найвидатніший текст про Гуцульщину. Звісно, не такий відомий, як «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського (до речі, Шекерик допомагав автору збирати матеріал для цієї книжки), але є всі підстави сподіватися, що з часом про діда Иванчіка довідаються значно більше українців.
Совєти позбавили життя видатного гуцульського письменника, але їм не вдалося знищити пам’ять про нього
Бо маємо нарешті повний текст (віднайдено розділи, що раніше вважалися втраченими) роману, який автентичною гуцульською говіркою записано в форматі аудіо-книги, а брустурівське видавництво Discursus за підтримки Українського культурного фонду готує до видання, в тому числі й у зручному електронному форматі, книжку-білінгву «Дідо Иванчік», переклад (чи доречніше сказати – адаптацію) якої на сучасну українську мову здійснив письменник, виходець із Гуцульщини Іван Андрусяк.
Тож сьогодні, коли відзначаємо сумні роковини смерті Петра Шекерика-Дониківа, можна констатувати: совєти позбавили життя видатного гуцульського письменника, але їм не вдалося знищити пам’ять про нього. І тепер, через 80 років після смерті автора, видатний епічний роман «Дідо Иванчік» іде до свого читача в найсучасніших форматах.
Андрій Любка – письменник
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
