Доступність посилання

ТОП новини
29 лютого 2020, Київ 07:57

Північна Македонія: тернистий шлях до НАТО та ЄС


Північна Македонія, Скоп'є, 13 лютого 2020 року

Парламент Північної Македонії ратифікував угоду про вступ до Північноатлантичного альянсу (НАТО), яка набере чинності після ратифікації парламентом Іспанії. Інших 28 країн НАТО вже ратифікували документ. Завершальний документ про вступ до НАТО ухвалили передчасно й умовно, тому що парламент у Скопʼє розпускаються на два місяці до парламентських виборів у країні, які призначені на 12 квітня.

Президент Північної Македонії ​Стево Пендаровський зазначає, що нинішнє покоління реалізує стратегічну мету, яка була визначена 1991-го, коли країна стала незалежною. За його словами, «найзначнішим національним пріоритетом була й залишилася орієнтація на вступ до НАТО і Євросоюзу».

Президент Північної Македонії Стево Пендаровський
Президент Північної Македонії Стево Пендаровський

У час проголошення незалежності не було багато оптимістів. Не було тріумфальних настроїв, масових святкувань й фанфар. Адже Північна Македонія ніколи в минулому не була незалежною державою. (Царство Александра Македонського з нинішньою Північною Македонією поділяє лише територію, де словʼяни оселилися через девʼять століть після Александра.) Референдум про незалежність бойкотували етнічні албанці – майже третина населення країни.

Пам’ятник Александру Македонському в Скоп’є, 2018 рік
Пам’ятник Александру Македонському в Скоп’є, 2018 рік

Формально ще існувала Югославія, хоча республіки Словенія й Хорватія вже проголосили незалежність. У Хорватії тривала війна. Все-таки, влада й перший президент Північної Македонії Кіро Ґліґоров зважилися на історичний крок. Альтернатива була ще менш привабливою – стати сербською губернією.

Складні відносини з сусідами

Першою великою спокусою на шляху до справжньої незалежності стали підрозділи армії колишньої Югославії, розташовані на македонській території. Більшість солдатів та майже всі офіцери – це були серби. Коли з Белградом була досягнута угода про їхнє виведення, військові застосували досвід радянської армії з часу відведення з Угорщини й Чехословаччини: в казармах, військових штаб-квартирах, майстернях, лікарнях та аптеках залишили голі стіни – навіть без дверей, вікон, водопровідної та електроінсталяції. Фактично забрали все, що можна було забрати, хоча військове майно було створене за участю громадян Македонії.

В січні 1992 року Македонію визнала Болгарія. Згодом це зробили Туреччина, Росія. Європейські країни зволікали. Деякі, тому що не вірили з майбутнє малої відсталої країни. Інші – через шалену кампанію Греції, котра стверджувала, що Македонія – її історична провінція та що ніхто інший немає право користуватися цим іменем. Нарешті в 1993 році молода країна стала членом ООН під каламбурною назвою – Колишня Югославська Республіка Македонія. Однак більшість європейських країн, в тому числі й Україна, офіційно визнали її самоназву – Республіка Македонія.

Греція не визнавала імʼя сусідньої країни. В Солуні (Салоніках) й Афінах сотні тисяч шовіністів не раз демонстрували проти «ворожого державного утворення». Болгарія не визнавала македонську мову. Навіть коли підписували міждержавні документи, урядовці в Софії уточнювали, що дійсними є лише акти, які укладені болгарською мовою.

Сербія визнала Македонію щойно 1996 року. В Сербії досі не визнають Македонську православну церкву спадкоємницю Охридської архієпископії, котра на кілька століть старша від сербської церкви. Охридським митрополитом свого часу був Климент, учень словʼянських апостолів Кирила та Методія. Більшість македонців належать до своєї церкви, називають її автокефальною й не хвилюються, що її не визнають інші православні церкви. Ієрархи заявляють, що в них є зразкові відносини з окремими болгарськими й грецькими єпископами, також з православними владиками в Австралії й Північній Америці. А щодо визнання, кажуть, це – справа часу.

Архієпископ Стефан I (L), лідре православної церкви Північної Македонії під час зустрічі з державним секретарем США Майком Помпео в Охриді, 4 жовтня 2019 року
Архієпископ Стефан I (L), лідре православної церкви Північної Македонії під час зустрічі з державним секретарем США Майком Помпео в Охриді, 4 жовтня 2019 року

Важкі девʼяності роки

Після розвалу Югославії Македонія, умовно кажучи, залишилася без хліба. Розпався єдиний югославський ринок, на якому продавали понад 80 відсотків македонського виробництва. Не стало туристів, які відвідували чудові озера – Охридське, Преспанське й Дойранське. Не було вивозу, не було валюти, не було за що купувати найосновніше. Тодішня преса повідомляла, що Македонія 1992 року вижила лише завдяки дотаціям американського мультимільярдера Джорджа Сороса. Його фондація подарувала країні необхідні кількості муки й зернових.

Македонія 1992 стала побічною жертвою міжнародних санкцій проти Сербії й Чорногорії. Фактично був призупинений перевіз товарів з країн Близького сходу до Європи через її територію. Залізничний і автомобільний транспорт пішли через Болгарію й Румунію. Греція неодноразово блокувала імпорт до Македонії через свій солунський порт. Словом, нібито все змовилося проти народу, який вперше в історії здобув власну державу, де на македонській території історичними господарями були Римська імперія, Візантія, Болгарія, Османське царство, Югославія...

Македонський національний рух виник наприкінці ХІХ століття. Королівство Сербія на початку ХХ століття відвоювало Македонію від турків й стало називати її Південною Сербією. У Королівстві Югославія македонців змушували називатися сербами, примусово змінювали македонські прізвища на сербські. В соціалістичній Югославії після Другої світової війни Македонія стала рівноправною республікою. Була визнана македонська нація й мова. На церковно-народному соборі 1945 року проголосили Македонську православну церкву. Вперше в історії були відкриті македонські школи, згодом й університет, бібліотеки, театри... все що про що мріяли й що було немислиме в минулому.

Загадковий замах на батька незалежності

Після проголошення незалежності іноді здавалося, що сусіди й доля змовилися проти Македонії. Так було в 1995 році, коли був скоєний замах на президента Ґліґорова. Батько македонської незалежності й демократії вижив і до кінця довгого життя (1917-2012) служив народові й державі. Досі не встановлено, хто скоїв і хто міг бути замовником замаху на зваженого політичного діяча, котрого вважали символом македонської працьовитості, скромності й чесності.

Кіро Ґліґоров, перший демократично обраний президент Македонії
Кіро Ґліґоров, перший демократично обраний президент Македонії

Його наступник Борис Трайковський загинув в авіакатастрофі в Боснії і Герцеґовині 2004 року. Досі не встановлено чи це була справжня чи замовлена аварія літака. В 2001 році в західних областях, уздовж кордону з Албанією, розпочалося повстання етнічних албанців, котрі виступали за приєднання до Албанії. За сприянням Євросоюзу, лідери македонців й етнічних албанців дійшли домовленості про подолання кризи. Відтоді в панівних коаліціях обовʼязково є македонські й албанські партії. Албанська мова стала другою офіційною. Представники двох націй разом ухвалювали й реалізували програми євроатлантичних інтеграцій.

Найбільшою перешкодою на європейському шляху була Греція. Афіни стверджували, що назва Македонія містить територіальні претензії на однойменну провінцію на півночі Греції. (До речі, словʼянське населення провінції в ХХ столітті насильно денаціоналізоване, тобто погречене, – ред.) Москва й Белград навіть не приховували, що надають підтримку антиєвропейським й антинатовським колам в Македонії. Їхній фаворит, колишній голова македонського уряду Нікола Ґруєвський, після втечі з країни, де його засудили в справі про корупцію, дістав притулок в Угорщині.

Колшиній прем’єр-міністр Македонії Нікола Ґруєвський перед будинком суду
Колшиній прем’єр-міністр Македонії Нікола Ґруєвський перед будинком суду

Щоби подолати багаторічну блокаду, уряд премʼєра Зорана Заєва 2018 року пішов на ризиковану поступку, погодившись на зміну імені країни. Республіка Македонія стала Республікою Північною Македонією. Коли грецький парламент ратифікував міждержавну угоду, підписану в прикордонному містечку Преспа, щезла остання барикада для вступу двомільйонної балканської країни до Північноатлантичного альянсу. На нестабільних Балканах це членство вважають надійною гарантією збереження територіальної цілісності й додатковим поштовхом на шляху до Євросоюзу.

  • 16x9 Image

    Михайло Рамач

    За освітою історик. Журналіст, поет, перекладач та сценарист. Автор семи поетичних книжок, пʼяти книг есе про колишню Югославію й нинішню Сербію. Був головним редактором трьох сербських щоденних газет. Співробітник Радіо Свобода з 1998 року. В сербських ЗМІ від початку 1990-х років друкує матеріали про Україну.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG