Доступність посилання

ТОП новини

«Спершу Сенцову фільм не сподобався» – Ахтем Сеітаблаєв про «Номери» (подкаст)


Ахтем Сеітаблаєв, режисер
Ахтем Сеітаблаєв, режисер

В часи, коли вся Україна була прикута до новин про Олега Сенцова та його голодування (оголосив у травні 2018 року), український режисер і тоді долучався до розвитку українського мистецтва.

Під час голодування у російській в’язниці він листувався із режисером Ахтемом Сеітаблаєвим та всією знімальною групою, яка займалась екранізацією його п’єси «Номери». Понад сто листів з описаними деталями – Сенцов зумів за допомогою листів створити фільм, який українці зможуть побачити вже у листопаді цього року.

Як це – знімати кіно за перепискою? Як двом режисерам поєднати свої бачення в одному фільмі? Та за що критикують стрічку?

Проєкт Радіо Свобода «Українське кіно» поставило ці запитання Ахтему Сеітаблаєву.

Слухайте подкаст також на Apple Podcasts, Google Podcasts та інших платформах.


– З того, як Олег презентував фільм «Гамер» у 2012 році, я зрозумів, що він дуже цікава людина. Так сталося, що ми обидва тоді представляли свої фільми в національній конкурсній програмі. Я був зі своєю стрічкою «Чемпіони з підворіття».

Я був на прем’єрі його стрічки, на якій Олег сказав: «Якщо чесно, я не дуже розумію, чому повний зал. Дуже нудне кіно. Але якщо додивитесь до кінця, я буду вам вдячний».

Це мене здивувало, бо нечасто так почуєш від режисера таку промоцію стрічки, яка виявилась цікавою і незвичною.

Я брав участь у різних заходах на підтримку Олега – на показах стрічок і в Києві, і в Берліні. Всюди, де я був і представляв свої стрічки, я постійно казав про Олега й висловлював йому підтримку.

А потім вже в 2018 році до мене звернулась продюсерка стрічки «Номери». Вона, до речі, була чи не першою людиною, яка розпочала цю інформаційну хвилю на підтримку Олега. Я тоді три рази відмовлявся від ролі режисера.

«Номери» – Фото зі знімального майданчика
«Номери» – Фото зі знімального майданчика

Я чітко розумів, що все, що би я не робив в ім’я або на підтримку Олега – це так або інакше чіпляє політику. Тому що він – політичний в’язень. Він – людина із великою гідністю.

У мене просто був дивний досвід... Було неприємно, коли деякі люди після «Кіборгів» писали, що «знову цей кримський татарин бере хайпову тему і на ній виїжджає». І саме підкреслюють, що я – кримський татарин.

Я тоді сам собі сказав, мовляв, окей, нехай буде так. Нехай кримський татарин – не політичний українець, а саме кримський татарин, який вважає себе політичним українцем, бере й знімає стрічку «Кіборги», яка свого часу зробила рекорд зі зборів за перший тиждень й побувала в 50 країнах світу.

Я розумів, що погодившись зняти стрічку за п’єсою Сенцова, якого я сильно поважаю, я знову наражаюсь на такий коментар: «Ну, зрозуміло, чого він взявся за це».

До того, як я отримав цю п’єсу, я чув різне стосовно цього тексту і я дуже боявся читати. А раптом мені б не сподобалось? Ти настільки сильно поважаєш людину, що дуже хочеться, аби все, що він робить, було класним. Дякуючи Всевишньому, так і виявилось. Ця п’єса мені дуже нагадала представників театру абсурду. Найбільше, звісно, «В очікуванні Годо» – за структурою, за емоціями, за мрією, якою живуть всі персонажі. Мені чомусь здалося, що я прямо знаю, чого вони кажуть, що їм болить, чого вони прагнуть.

Я звернувся до продюсера і сказав: «Слухай, давай зробимо так: моє прізвище буде стояти в списку тих, хто виявив бажання зняти цю стрічку. Я запишу свої відчуття стосовно цього тексту, а Олег нехай сам обере, хто буде знімати». Через дуже короткий час я отримав листа від Олега, в якому він писав: «Мій кримський брате, я хочу, аби саме ти це зняв». Я тоді зрозумів, що тут все склалося – і доля, і бажання Олега. А потім було сто листів між Олегом і мною, між Олегом і керівниками усіх департаментів знімальної групи. Ми обговорювали в листах, які мають бути костюми, які актори. Іноді це були малюнки.

В чомусь ми сперечались, але одразу, в першому ж листі, я написав Олегові: «Ми обидва – дорослі людині. І ми обидва розуміємо, що два співрежисери – це взагалі непросто. Це дуже рідкісне явище в світі. Але ти повинен знати, що навіть якщо у мене буде якась інша позиція щодо фільму, то останнє слово все одно буде завжди за тобою.

«Номери» – фото зі знімального майданчика
«Номери» – фото зі знімального майданчика

Для нас дуже приємною новиною стало те, що він припинив голодування. З’явилась надія на те, що він житиме, що він скоро вийде.

Я навіть пам’ятаю цей день – це був якраз мій День народження, 11 грудня – всі тоді загадали, що на прем’єрі фільму Олег буде з нами. І так зрештою і сталося.

Світова прем’єра відбулася на Берлінале, і в цьому я бачу провидіння.

Спершу, я знаю, що Олегу фільм не сподобався. І в цьому для мене нічого дивного не було. Я, власне, був першим, хто сказав: «Я здивуюсь, якщо цей фільм йому сподобається». Два режисери, дві людини, які мають своє уявлення про світ…Для мене було б дивно, якби він сказав: «Так! Саме так я й хотів!».

І коли він сказав наступного дня: «Чекайте, я ж не кажу, що стрічка погана. Я кажу, що це не зовсім мій фільм. Не ображайтесь», ми тоді і не ображались. Ми були до цього готові.

Мені здається, що коли ми з Олегом разом переглядали стрічку під час прем’єри, коли глядач з третьої хвилини почав потроху так тихесенько сміятися, а потім вже сміятись гучно, і кожен показ завершувався стоячи із оваціями, я відчував полегшення. І мені здається, що Олег так само видихнув – фух, стрічка зайшла.

На жаль, у мене таке відчуття, що на гострі соціальні теми розмовляти інструментом кіно очільники держави не зовсім готові. Дай Боже, щоб я помилявся. А, швидше за все, просто не хочуть. І щоби в кіно, в тому числі, було нагадування, хто розпочав війну проти України, що ця війна принесла. Наше життя таке, що під час війни багато вибухає творчої енергії. Не лише в царині кіно, а й образотворчості, в музиці. Але мені хочеться сподіватись, що в отой ренесанс українського кіно, ці останні декілька років, з’явилося багато людей, чимало молодих режисерів та інших кіномитців.

В нас є чимала лава гравців – Антоніо Лукіч, Наріман Алієв, Марися Нікітюк, Павло Остріков. Це ж чудові роботи! Але без державної підтримки дуже складно, майже неможливо створювати кіно, особливо авторське.

Зупинити кінопроцес – можливо, а от знищити, я сподіваюсь, вже ні. І якщо хтось хоче його закопати, а разом із ним нас, то хай не забуває, що ми – насіння. Ми все одно проростемо.

Повну розповідь слухайте у подкасті.

Більше про сучасне українське кіно читайте на нашому телеграм-каналі.

  • Зображення 16x9

    Анастасія Саковська

    Народилася у 1994 році в Києві. У 2015 році закінчила Національний університет «Києво-Могилянська академія» за спеціальністю філософія та релігієзнавство. На Радіо Свобода – із 2015 року. Працюю з соціальними медіа, пишу про кіно

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG