Доступність посилання

ТОП новини

Майдан увімкнув відчуття Шевченка. Оксана Забужко та Євген Бистрицький про Кобзаря


Виставка «Квантовий стрибок Шевченка. Метро» на станції метро Тараса Шевченка, Київ, 10 лютого 2019 року

Ірина Маслюкова

Василина Гарань

9 березня – день народження Тараса Шевченка. Напередодні 205-ї річниці від дня народження поета, політичного діяча, художника і національного героя України лауреатка Шевченківської премії Оксана Забужко та український філософ Євген Бистрицький провели у Київському національному університеті публічну дискусію на тему «Тарас Шевченко і вічна Україна».

Оксана Забужко і Євген Бистрицький
Оксана Забужко і Євген Бистрицький

​Радіо Свобода подає цитати Оксани Забужко та Євгена Бистрицького про Тараса Шевченка.

Оксана Забужко, письменниця, поетка, публічна інтелектуалка лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка 2019 року:

– Не усім народам так щастить насправді. Для німців Гете теж був формувальником їхнього Lebenswelt, а не німецькі філософи. Ми не самі з Шевченком. Такі самі стосунки у іспанців із Сервантесом. Автор життєвого світу – ніби творець країни, умовно кажучи, не в політичній реальності чи матеріальній, а творець країни в духові. Бо все відбувається в духові, а потім воно матеріалізується в реальності, політичних партіях та інших земних і значно банальніших речах.

У Шевченкові є набагато більше глибших смислів, які повторно актуалізуються за кожним поворотом історії
Оксана Забужко

– Було б вкрай неслушно і вкрай несправедливо сьогодні, в 2019 році від Різдва Христового, замикати Шевченка рамками романтичного націоналізму… В історії європейського романтичного націоналізму​, безперечно, Шевченкові належить сліпучий зоряний розділ. Але він сьогодні нам, пересічним українським громадянам, які живуть у цьому часі і просторі і зайняті щоденними речами, нам він важливий не тільки і не стільки як геній романтичного націоналізму. Є набагато більше глибших смислів, які повторно актуалізуються за кожним поворотом історії. Тут не можна не згадати Маланюка. Як він казав, епохи кризи визначаються втратою почуття Шевченка. Шевченка не розуміли в добу перших марксистських гуртків соцдемократичних і на переломі 19-го і 20-го століття. Епоха занепаду характеризувалась якраз втратою відчуття ось того самого шевченківського вогню і шевченківського пафосу, втратою розуміння, про що властиво цей чувак кричав, про що він говорив і про що йому розходилось.

– Оцей момент раптового прокидання, раптової появи Шевченка на Майдані у ось цього хлопчика Сергія Нігояна, який раптом читає цей вступ до «Кавказу». «Кавказ» – це перша відома мені в історії європейської, а можливо, і світової (літератури – ред.) програмово антиколоніальна поема. Едвард Саїд з’явиться зі своїм орієнталізмом тільки через 120 років після того. У цій постаті (Шевченка – ред.) є реально перетин і схрещення всіх головних культурних, інтелектуальних і політичних сюжетів 19-го століття взагалі. Він замикає на собі струми епохи, не тільки в Російській імперії, не тільки в тих трьох культурах, які його сформували.

– Насправді, програмово текст «Кавказу» – це реально шикарно, потужно, жовчно, саркастично з усією енергією першокласного політичного памфлету і одночасно з усім полем по-справжньому великого твору. Написана дійсно антиколоніальна програмова поема. І ось раптом, розумієте, цей хлопчик, якого через два тижні застрелить снайпер, і він з цим «Кавказом» у своєму персональному культурному генотипі читає цей вступ до «Кавказу», і тут раптом – опа – ти розумієш, що Маланюк мав рацію і що несподівано Майдан увімкнув раптом почуття Шевченка…

– Мені знайомий телефонує і каже: «Слушай, до меня дошло… Та не однаково мені, Як Україну злії люди Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять… Откуда он знал, это же про информационную войну!» Тобто раптом вмикається оцей слух, на цьому повороті історії, і ми починаємо чути, про що це…

Першим тролить диявола Шевченко
Оксана Забужко

– Шевченко, на відміну від того-таки Міцкевича, котрий з імперією гнівно і патетично, як належить романтичному поету, воював, – Шевченко її просто затролив. «Сон» (комедія) – це тролінг. Це передражнювання, пародіювання демонізму. Не обурення демонізмом, а артикуляція народно-християнської української версії демонічного, за якою чорт не страшний, чорт нікчема… Це тролінг. Це дуже постромантичний і дуже вже в естетиці і етиці 20-го століття погляд на зло і відкриття того, що зло некрасиве, не викликає завороження, воно нице, жалюгідне. Це вже потім про це пишуть у 20-му столітті. Першим тролить диявола Шевченко.

– Те, що він говорить голосом низів, від імені низів, він говорить голосом іншого, а перша поема, яка відкриває «Кобзар», взагалі про збезчещену селянську дівчину – це дивовижно модерна ситуація і свідомість, це реально революція, дуже революційний погляд. Це 40-і роки 19-го століття, тоді взагалі ніхто не звертав уваги на «малих отих рабів німих». А Шевченко це робив програмово, возвеличував.

Він зшиває живою ниткою цю саму розсипану націю, оту по-Медведчуківському федералізовану чи регіоналізовану, чи ще яку
Оксана Забужко

– Шевченко виник не раптово. Для того, щоб з’явився геній, культура має принаймні декілька поколінь підготувати. Геній – явище не природне і не біологічне, геній – явище культурне. Наявність генія є показник попередньої культурної еволюції. Давайте спробувати розчищати оте поле, яке було перед Шевченком.

– Зараз видно, якою мірою свободи нас, авторів шевченківської традиції, забезпечив наш патрон, якої не мають наші російські колеги. І це дійсно так.

– Кобзар – це співець недержавного народу, у якого немає своїх культурних інституцій. Над ним немає держави, він йде від ярмарку до ярмарку і зшиває живою ниткою цю саму розсипану, розбризкану націю, оту по-Медведчуківському федералізовану чи регіоналізовану, чи ще яку – він зшиває собою, мов живою ниткою.

Євген Бистрицький. філософ, завідувач відділу філософії культури, етики і естетики Інституту філософії НАН України:

– Всі відразу зрозуміли, що є Шевченко і є Україна, як цілий світ. Україна після Майдану стала вічною для всього світу, і ця вічність, до речі, висловлена Шевченком.

– Для мене Шевченко в певному сенсі як книга буття – Біблія. І я дуже люблю, коли сам Кобзар себе тлумачить.

– У нього є воля і свобода. І розуміння, хто такий чужий. Чужинці, чужа, чужий... А хто є чужим для нього? Сьогодні це все можна знайти у Шевченка. Для того він нам і потрібен, щоб ми відділяли себе від чужого.

«Присплять лукаві», а хто приспав? Ми її приспали Україну? Янукович приспав?

– Коли читаєш його «Щоденник», то перед нами постає постать винятково інтелігентна, аристократична, освічена, як ніхто.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

Залиште свій коментар (він буде опублікований після модерації):

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG