Доступність посилання

ТОП новини
22 Липень 2019, Київ 10:29

Майдан увімкнув відчуття Шевченка. Оксана Забужко та Євген Бистрицький про Кобзаря


Виставка «Квантовий стрибок Шевченка. Метро» на станції метро Тараса Шевченка, Київ, 10 лютого 2019 року

Ірина Маслюкова

Василина Гарань

9 березня – день народження Тараса Шевченка. Напередодні 205-ї річниці від дня народження поета, політичного діяча, художника і національного героя України лауреатка Шевченківської премії Оксана Забужко та український філософ Євген Бистрицький провели у Київському національному університеті публічну дискусію на тему «Тарас Шевченко і вічна Україна».

Оксана Забужко і Євген Бистрицький
Оксана Забужко і Євген Бистрицький

​Радіо Свобода подає цитати Оксани Забужко та Євгена Бистрицького про Тараса Шевченка.

Оксана Забужко, письменниця, поетка, публічна інтелектуалка лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка 2019 року:

– Не усім народам так щастить насправді. Для німців Гете теж був формувальником їхнього Lebenswelt, а не німецькі філософи. Ми не самі з Шевченком. Такі самі стосунки у іспанців із Сервантесом. Автор життєвого світу – ніби творець країни, умовно кажучи, не в політичній реальності чи матеріальній, а творець країни в духові. Бо все відбувається в духові, а потім воно матеріалізується в реальності, політичних партіях та інших земних і значно банальніших речах.

У Шевченкові є набагато більше глибших смислів, які повторно актуалізуються за кожним поворотом історії
Оксана Забужко

– Було б вкрай неслушно і вкрай несправедливо сьогодні, в 2019 році від Різдва Христового, замикати Шевченка рамками романтичного націоналізму… В історії європейського романтичного націоналізму​, безперечно, Шевченкові належить сліпучий зоряний розділ. Але він сьогодні нам, пересічним українським громадянам, які живуть у цьому часі і просторі і зайняті щоденними речами, нам він важливий не тільки і не стільки як геній романтичного націоналізму. Є набагато більше глибших смислів, які повторно актуалізуються за кожним поворотом історії. Тут не можна не згадати Маланюка. Як він казав, епохи кризи визначаються втратою почуття Шевченка. Шевченка не розуміли в добу перших марксистських гуртків соцдемократичних і на переломі 19-го і 20-го століття. Епоха занепаду характеризувалась якраз втратою відчуття ось того самого шевченківського вогню і шевченківського пафосу, втратою розуміння, про що властиво цей чувак кричав, про що він говорив і про що йому розходилось.

– Оцей момент раптового прокидання, раптової появи Шевченка на Майдані у ось цього хлопчика Сергія Нігояна, який раптом читає цей вступ до «Кавказу». «Кавказ» – це перша відома мені в історії європейської, а можливо, і світової (літератури – ред.) програмово антиколоніальна поема. Едвард Саїд з’явиться зі своїм орієнталізмом тільки через 120 років після того. У цій постаті (Шевченка – ред.) є реально перетин і схрещення всіх головних культурних, інтелектуальних і політичних сюжетів 19-го століття взагалі. Він замикає на собі струми епохи, не тільки в Російській імперії, не тільки в тих трьох культурах, які його сформували.

– Насправді, програмово текст «Кавказу» – це реально шикарно, потужно, жовчно, саркастично з усією енергією першокласного політичного памфлету і одночасно з усім полем по-справжньому великого твору. Написана дійсно антиколоніальна програмова поема. І ось раптом, розумієте, цей хлопчик, якого через два тижні застрелить снайпер, і він з цим «Кавказом» у своєму персональному культурному генотипі читає цей вступ до «Кавказу», і тут раптом – опа – ти розумієш, що Маланюк мав рацію і що несподівано Майдан увімкнув раптом почуття Шевченка…

– Мені знайомий телефонує і каже: «Слушай, до меня дошло… Та не однаково мені, Як Україну злії люди Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять… Откуда он знал, это же про информационную войну!» Тобто раптом вмикається оцей слух, на цьому повороті історії, і ми починаємо чути, про що це…

Першим тролить диявола Шевченко
Оксана Забужко

– Шевченко, на відміну від того-таки Міцкевича, котрий з імперією гнівно і патетично, як належить романтичному поету, воював, – Шевченко її просто затролив. «Сон» (комедія) – це тролінг. Це передражнювання, пародіювання демонізму. Не обурення демонізмом, а артикуляція народно-християнської української версії демонічного, за якою чорт не страшний, чорт нікчема… Це тролінг. Це дуже постромантичний і дуже вже в естетиці і етиці 20-го століття погляд на зло і відкриття того, що зло некрасиве, не викликає завороження, воно нице, жалюгідне. Це вже потім про це пишуть у 20-му столітті. Першим тролить диявола Шевченко.

– Те, що він говорить голосом низів, від імені низів, він говорить голосом іншого, а перша поема, яка відкриває «Кобзар», взагалі про збезчещену селянську дівчину – це дивовижно модерна ситуація і свідомість, це реально революція, дуже революційний погляд. Це 40-і роки 19-го століття, тоді взагалі ніхто не звертав уваги на «малих отих рабів німих». А Шевченко це робив програмово, возвеличував.

Він зшиває живою ниткою цю саму розсипану націю, оту по-Медведчуківському федералізовану чи регіоналізовану, чи ще яку
Оксана Забужко

– Шевченко виник не раптово. Для того, щоб з’явився геній, культура має принаймні декілька поколінь підготувати. Геній – явище не природне і не біологічне, геній – явище культурне. Наявність генія є показник попередньої культурної еволюції. Давайте спробувати розчищати оте поле, яке було перед Шевченком.

– Зараз видно, якою мірою свободи нас, авторів шевченківської традиції, забезпечив наш патрон, якої не мають наші російські колеги. І це дійсно так.

– Кобзар – це співець недержавного народу, у якого немає своїх культурних інституцій. Над ним немає держави, він йде від ярмарку до ярмарку і зшиває живою ниткою цю саму розсипану, розбризкану націю, оту по-Медведчуківському федералізовану чи регіоналізовану, чи ще яку – він зшиває собою, мов живою ниткою.

Євген Бистрицький. філософ, завідувач відділу філософії культури, етики і естетики Інституту філософії НАН України:

– Всі відразу зрозуміли, що є Шевченко і є Україна, як цілий світ. Україна після Майдану стала вічною для всього світу, і ця вічність, до речі, висловлена Шевченком.

– Для мене Шевченко в певному сенсі як книга буття – Біблія. І я дуже люблю, коли сам Кобзар себе тлумачить.

– У нього є воля і свобода. І розуміння, хто такий чужий. Чужинці, чужа, чужий... А хто є чужим для нього? Сьогодні це все можна знайти у Шевченка. Для того він нам і потрібен, щоб ми відділяли себе від чужого.

«Присплять лукаві», а хто приспав? Ми її приспали Україну? Янукович приспав?

– Коли читаєш його «Щоденник», то перед нами постає постать винятково інтелігентна, аристократична, освічена, як ніхто.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG