– У Канаді є 10 провінцій, і моя провінція, Нью-Брансвік, є єдиною офіційно двомовною провінцією Канади. Це означає, що уряд провінції за законом має надавати послуги своїм громадянам двома мовами, англійською та французькою. У решті країни у восьми провінціях офіційною мовою є англійська, а в провінції Квебек офіційною мовою є французька. А федеральний уряд, уряд цілої країни, також є двомовний, тобто він також надає послуги двома мовами. Тобто будь-яка людина може звернутися до уряду за інформацією, до парламенту, до суду, і вона, за законом, отримає відповідь французькою чи англійською мовами.
– Провінція, яку Ви представляєте у парламенті Канади, Нью-Брансвік, є відносно невеликою провінцією, що має близько 700 тисяч населення, сама ж Канада має 34 мільйони, як двомовність функціонує в ній практично?
– Функціонує досить непогано. Звичайно, бувають випадки, коли люди, які не володіють другою мовою, говорять, що їх не підвищують через це по службі в органах державної влади, чи платники податків незадоволені тим, що двомовність є дуже дорогою для нечисленного населення провінції. Тобто тертя існують. Наша двомовність має історичні причини – першими колоністами були французи, а пізніше прийшли англійці. Тож для того, щоб зберегти мир між двома мовними групами і збудувати націю, було вирішено зберегти двомовність у провінції та в країні.
– Якщо двоє людей у Вашій провінції зустрічаються на вулиці, якою мовою вони говорять між собою?
– Оскільки англійська мова домінує на всьому континенті, ймовірно, вони говоритимуть англійською. Але у частинах Нью-Брансвіку та у Квебеку є люди, які не говорять англійською мовою. Тоді розмови може не вийти. Але більшість, мабуть, зійдеться на англійській мові навіть у Квебеку та Нью-Брансвіку.
– А як двомовність втілюється в освіті? Чи діти у школах Нью-Брансвіку зобов’язані мати однакову кількість годин англійської та французької мов?
– Ні, і різниця в освітніх програмах є дуже великою в різних частинах Канади. Я особисто вчився на двомовній програмі, коли перші чотири роки я вчився тільки французькою, але був вибір, і я міг вчитися в англійській школі. Інші діти вчилися у суто французьких школах. Тобто освітніх програм є десятки.
– Коли Ви включаєте телевізор у себе вдома, що Ви чуєте? Програми, які ведуть двоє ведучих кожен своєю мовою? Чи окремо франкомовні програми, окремо англомовні, чи на франкомовному каналі можуть бути передачі англійською? І чи з вибором мови глядачі не вибирають і певний погляд на світ?
– Я розумію, про що Ви питаєте. Наприклад, якби я хотів дивитися тільки франкомовний канал новин у своїй провінції, то, швидше за все, це будуть новини з Квебеку, і там будуть менше повідомляти про те, що відбувається у мене в провінції чи в решті країни. Тому, дійсно, в такий спосіб відбувається сегментація ринку новин. Каналу, який би повідомляв про новини в усій Канаді французькою мовою, не існує. І таким чином франкомовні люди отримують менше новин про всю країну.
– Чи Ви як політик вбачаєте у цьому проблему?
– У канадському контексті ні, бо все ж таки загальнонаціональні історії потрапляють в новини квебекських каналів. Але будучи з маленької провінції Нью-Брансвік, я відчуваю дисбаланс, бо мені не цікаво слухати стільки повідомлень з самого Квебеку. Мені цікаво знати, що робиться в усій країні, і цю інформацію краще представляють англомовні канали. Але Ви маєте рацію, така сегментація ринку потенційно може становити небезпеку для націотворення і спілкування в середині країни.
– Якщо до Вас як до парламентаря звертаються, скажімо, французькою, чи Ви, за законом, маєте відповідати також французькою мовою?
– Ні, і не всі члени парламенту говорять двома мовами. В парламенті країни парламентарі говорять тією мовою, яку вони вибирають самі, а синхронні перекладачі перекладають виступ на іншу мову. Тобто ми не покладаємося на знання мови депутатами. Я особисто можу відповісти французькою, але моя англійська є набагато сильнішою, ніж французька. Це правило (двомовності) стосується тільки державних служб, а не парламенту
– Канада є багатою країною, але ваших виборців все одно хвилює питання витрат на двомовність. Ці переклади, мабуть, недешева річ?
– У масштабах країни двомовність – це ціна демократії. До цих витрат, як і до інших, потрібно ставитися зі здоровим глуздом, наймати франкомовних службовців там, де ніхто не говорить французькою, немає сенсу, і навпаки. Я думаю, що в Канаді двомовність має сенс, бо тоді кожен громадянин відчуває, що це його держава, він бере участь в її функціонуванні. Наші лідери, прем’єр-міністри, знають обидві мови і можуть звертатися до своїх виборців обома. Але я б не рекомендував це повсюди, бо двомовність не може бути вирішенням проблеми для інших країн. У нас унікальна історія. Першими прийшли французькі колоністи, і залишилися певні частини країни, де їхні нащадки живуть досі. Дещо пізніше прийшли англійці, але ми маємо два народи-засновники, тобто не було так, що спочатку склалася одна нація зі своєю мовою, а потім прийшли представники іншої. Тому ми історично маємо дві мови.
– Провінція, яку Ви представляєте у парламенті Канади, Нью-Брансвік, є відносно невеликою провінцією, що має близько 700 тисяч населення, сама ж Канада має 34 мільйони, як двомовність функціонує в ній практично?
– Функціонує досить непогано. Звичайно, бувають випадки, коли люди, які не володіють другою мовою, говорять, що їх не підвищують через це по службі в органах державної влади, чи платники податків незадоволені тим, що двомовність є дуже дорогою для нечисленного населення провінції. Тобто тертя існують. Наша двомовність має історичні причини – першими колоністами були французи, а пізніше прийшли англійці. Тож для того, щоб зберегти мир між двома мовними групами і збудувати націю, було вирішено зберегти двомовність у провінції та в країні.
– Якщо двоє людей у Вашій провінції зустрічаються на вулиці, якою мовою вони говорять між собою?
– Оскільки англійська мова домінує на всьому континенті, ймовірно, вони говоритимуть англійською. Але у частинах Нью-Брансвіку та у Квебеку є люди, які не говорять англійською мовою. Тоді розмови може не вийти. Але більшість, мабуть, зійдеться на англійській мові навіть у Квебеку та Нью-Брансвіку.
– А як двомовність втілюється в освіті? Чи діти у школах Нью-Брансвіку зобов’язані мати однакову кількість годин англійської та французької мов?
– Ні, і різниця в освітніх програмах є дуже великою в різних частинах Канади. Я особисто вчився на двомовній програмі, коли перші чотири роки я вчився тільки французькою, але був вибір, і я міг вчитися в англійській школі. Інші діти вчилися у суто французьких школах. Тобто освітніх програм є десятки.
– Коли Ви включаєте телевізор у себе вдома, що Ви чуєте? Програми, які ведуть двоє ведучих кожен своєю мовою? Чи окремо франкомовні програми, окремо англомовні, чи на франкомовному каналі можуть бути передачі англійською? І чи з вибором мови глядачі не вибирають і певний погляд на світ?
– Я розумію, про що Ви питаєте. Наприклад, якби я хотів дивитися тільки франкомовний канал новин у своїй провінції, то, швидше за все, це будуть новини з Квебеку, і там будуть менше повідомляти про те, що відбувається у мене в провінції чи в решті країни. Тому, дійсно, в такий спосіб відбувається сегментація ринку новин. Каналу, який би повідомляв про новини в усій Канаді французькою мовою, не існує. І таким чином франкомовні люди отримують менше новин про всю країну.
– Чи Ви як політик вбачаєте у цьому проблему?
– У канадському контексті ні, бо все ж таки загальнонаціональні історії потрапляють в новини квебекських каналів. Але будучи з маленької провінції Нью-Брансвік, я відчуваю дисбаланс, бо мені не цікаво слухати стільки повідомлень з самого Квебеку. Мені цікаво знати, що робиться в усій країні, і цю інформацію краще представляють англомовні канали. Але Ви маєте рацію, така сегментація ринку потенційно може становити небезпеку для націотворення і спілкування в середині країни.
– Якщо до Вас як до парламентаря звертаються, скажімо, французькою, чи Ви, за законом, маєте відповідати також французькою мовою?
– Ні, і не всі члени парламенту говорять двома мовами. В парламенті країни парламентарі говорять тією мовою, яку вони вибирають самі, а синхронні перекладачі перекладають виступ на іншу мову. Тобто ми не покладаємося на знання мови депутатами. Я особисто можу відповісти французькою, але моя англійська є набагато сильнішою, ніж французька. Це правило (двомовності) стосується тільки державних служб, а не парламенту
– Канада є багатою країною, але ваших виборців все одно хвилює питання витрат на двомовність. Ці переклади, мабуть, недешева річ?
– У масштабах країни двомовність – це ціна демократії. До цих витрат, як і до інших, потрібно ставитися зі здоровим глуздом, наймати франкомовних службовців там, де ніхто не говорить французькою, немає сенсу, і навпаки. Я думаю, що в Канаді двомовність має сенс, бо тоді кожен громадянин відчуває, що це його держава, він бере участь в її функціонуванні. Наші лідери, прем’єр-міністри, знають обидві мови і можуть звертатися до своїх виборців обома. Але я б не рекомендував це повсюди, бо двомовність не може бути вирішенням проблеми для інших країн. У нас унікальна історія. Першими прийшли французькі колоністи, і залишилися певні частини країни, де їхні нащадки живуть досі. Дещо пізніше прийшли англійці, але ми маємо два народи-засновники, тобто не було так, що спочатку склалася одна нація зі своєю мовою, а потім прийшли представники іншої. Тому ми історично маємо дві мови.
