Примирення щодо Волинської трагедії – це ще роки великої праці

Павлівка-Сагринь – Вперше за ініціативи громадськості України та Польщі відбулась спільна акція примирення українського і польського народів щодо Волинської трагедії 1943–1944 років, внаслідок якої постраждало мирне населення Волині – поляки і українці. Представники духовенства, науковці, громадські діячі молились у Павлівці, що на Волині, і в Сагрині на Холмщині. Чи примирення у молитві стане кроком до порозуміння для спільного майбутнього?

Попри заборону Іваничівської районної ради проводити акцію примирення у Павлівці, вона таки відбулась за підтримки Східноєвропейського університету імені Лесі Українки з Луцька та Українського католицького університету зі Львова, і передувала візитові президента Польщі, запланованому на 14 липня.

Спершу спільно молилися на польському цвинтарі, де встановлено меморіал загиблим 11 липня 1943 року полякам. За різними даними, від 100 до 220 невинних людей було вбито упівцями у костелі. А потім молитва звучала і на українському цвинтарі, а тут, до слова, спочиває багато українців, чиї рідні були поляками. Бо багато родин були українсько-польськими.

Вбивство – це гріх без виправдань

Просимо прощення і прощаємо – ці слова звучали від духовенства. Єпископ УПЦ Київського патріархату Михаїл наголосив, що ані віра, ані національність, ані ідея, за яку боролись, не може виправдати злочин людиновбивства.

Лише молитва і слова прощення найважливіші нині, щоб обидва народи примирились, бо в іншому випадку це шлях без майбутнього, вважає український діяч Мирослав Маринович, один з ініціаторів проведення спільної акції.

«Подібна акція на Волині проводиться вперше. І треба розуміти, що Волинь не має досвіду вслухання у чужий біль, переформулювання свого болю, щоб не приносив новий біль. Це все вимагає духовної праці і ми її почали», – зазначив правозахисник.

На акцію прийшли і десятки місцевих жителів, які говорили про те, що 70 років тому поляки і українці жили мирно у Павлівці, разом святкували і одружували дітей, товаришували між собою.

– Мені мама розповідала, що українцям стало відомо, що їх мають вбити у церкві 12 липня, а тому ніби випередили цю трагедію і трапилось вбивство поляків у костелі на день раніше.

– Цим питанням, цією трагедією спекулюють політики по обидва боки кордону, а ми, прості люди, від цього страждаємо.

– Потрібно обов’язково примиритись, бо нічого не дасть ота ненависть. І добре, що люди сюди їдуть і моляться, ми також приходимо.

У кожного власна пам’ять про минуле

Адель Волинська, народжена на Волині, приїхала з Варшави, щоб вшанувати жертв Волинської трагедії у Павлівці і 7 липня помолитись у Сагрині на Холмщині, де 10 березня 1944 року поляки вбили близько 700 українців. Літня жінка розповіла, що їй з мамою ще до Волинських подій, у 1939 році, вдалося втекти до Польщі, бо переслідувало вже НКВС, і це мамі сказали українці.

«Великий біль, що дійшло до Волинської трагедії, до жертв з одного і другого боку. Велика радість, що ми цей бар’єр між собою стараємось засипати, стараємось порозумітись, молимось, це непотрібні жертви. Нас тоді не було на Волині, бо вчасно втекли», – зауважує Адель Волинська.

У Павлівці і в Сагрині також молилась і українка, народжена на Холмщині, Марія Хоменко. Її дідуся поляки вбили на її ж очах у Сагрині, де жили українці. Це трапилось 10 березня 1944 року, пригадує свою трагічну історію жінка.

«До тих подій ми всі жили разом, правда, у селі було лише чотири польські родини. Мені було чотири роки, коли це все сталось, село горіло, ми сховались у полі, мама, мій дідусь. Дідусь вийшов назустріч озброєним полякам, вони побачили документ, що українець, застрелили. А ми лежимо, поляки підійшли. Маму перевернули, побачили, що жива, мама почала проситись. Один каже, треба вбити. А старший не дозволив, що, мовляв, вони наших дітей не вибивали. Мама їм подякувала, і ми пішли, нас полька взяла до хати. Ми поїхали у Грубешів, а потім в Галичину. Кому були потрібні ці всі вбивства… Говорять про примирення, звичайно, сусіди мусять жити мирно, потрібно вибачити один одному, але потрібно говорити правду», – зауважила Марія Хоменко.

Події минулого вимагають осмислення, а не політиканства

Те, що сталося 70 років тому на Волині, не дає права звинувачувати тільки українців і Україну. Адже важливо обом суспільствам осмислити минулі події і шукати шлях порозуміння – про це говорили польські діячі, зокрема, і депутат Європарламенту від Польщі Павел Коваль. У розмові з Радіо Свобода він зазначив, що акція примирення – це крок до порозуміння.

«Є дебати сьогодні щодо ситуації України. Якщо немає готовності у суспільстві до переосмислення тих подій, то треба брати щось у цьому вже те, що добре зроблено для порозуміння і подолання зла, не можна змушувати нікого до чогось. Дуже важливі і далекоглядні слова глави церкви (УГКЦ) Святослава Шевчука. Але і нам треба багато осмислити, наші предки вбивали теж, маємо теж багато у цьому напрямку роботи, бо теж не готові визнати, що предки когось вбивали. Маємо спільно багато до праці», – сказав Павел Коваль.

Шлях поєднання з Польщею має стати для України шляхом поєднання з Європейським союзом. На цьому наголосив польський діяч і публіцист Адам Міхнік під час семінару у Луцьку, що пройшов у рамках акції примирення. А тому так важливо сказати: «просимо прощення і прощаємо». Наразі на це спромоглись лише окремі громадські діячі, духовенство, одиниці українців і поляків, які ще пам’ятають пережитий біль і страх минулого.