Доступність посилання

23 Жовтень 2017, Київ 18:56

У Росії переслідують історика Дмитрієва, який оприлюднює імена жертв політтерору в СРСР – правозахисники


Історик Юрій Дмитрієв

Єлизавета Маєтна

Розслідування кримінальної справи проти 61-річного історика, керівника карельського «Меморіалу» Юрія Дмитрієва закінчене і направлене на затвердження до прокуратури, а потім до суду. Сам Дмитрієв, якого звинувачують у виготовленні порнографічних знімків неповнолітньої прийомної дочки, розпусних діях і «зберіганні основної частини вогнепальної зброї» з грудня минулого року заарештований і перебуває в СІЗО.

За відомого історика і шукача вже заступилися десятки міжнародних і російських правозахисних організацій, проте до середини травня за рішенням суду його не тільки залишили під вартою, а й обмежили в термінах на вивчення кримінальної справи.

Як стало відомо Радіо Свобода, європейські історики і діячі культури звернулися із заявою до прокурора Республіки Карелія Карена Габрієляна, в якому просять не тільки звільнити Дмитрієва зі слідчого ізолятора, а й забезпечити «дотримання його прав, відповідно до російського і міжнародного законодавства в галузі прав людини, а перш за все права на справедливий суд». В іншому випадку, йдеться в листі (є у Радіо Свобода), вони обіцяють «ініціювати кампанію для включення осіб, причетних до кримінального переслідування Дмитрієва, в «акт Магнітського».

– Затримання і тримання під вартою Юрія Дмитрієва на основі малоймовірних звинувачень викликав великий резонанс в академічних колах істориків та діячів культури в Польщі та інших країнах Європи. Ми стурбовані повідомленнями, що контрольовані державою ЗМІ представляють справу Дмитрієва так, що спрямовані на нанесення шкоди не тільки його репутації, але і репутації авторитетної неурядової організації «Меморіал», – пишуть члени польського центру «Карта», який займається сучасною історією Європи, роботою в найбільших архівах і просвітницькою діяльністю. Те, що за Дмитрієва заступилися поляки, не дивно. У серпні 2015 року, в День пам’яті жертв політичних репресій, посол Польщі в Росії Катажина Пелчинська-Наленч вручила Дмитрієву польський орден «Золотий Хрест Заслуги» – не тільки за роботу зі збереження пам’яті, але і за заслуги перед польським народом.

Сандармох, Соловки, «Поминальні списки Карелії» – найкраще про життя і роботу карельського історика Юрія Дмитрієва говорять саме ці назви. Дмитрієв відомий як один з відкривачів найбільшого місця поховань жертв політичних репресій в Карелії – меморіального кладовища Сандармох. Це був засекречений розстрільний полігон НКВС, де на 10 гектарів у 1937-1938 роках розстріляли і поховали понад 9,5 тисяч осіб 60 національностей. Юрій Дмитрієв своїми руками розкопав і зафіксував поховання в’язнів на Секирній горі, про які ніхто раніше не знав. У нього, за відгуками істориків, взагалі якийсь дар шукача. Дмитрієв багато зробив для виявлення низки інших кладовищ, які стали меморіальними похованнями. «Люди, не вбивайте один одного!» – цей напис придумав Дмитрієв, він написаний на камені перед входом в меморіальний комплекс Сандармох.

Камінь на вході в «Сандармох»
Камінь на вході в «Сандармох»

Головна праця Дмитрієва – «Поминальні списки Карелії». І він продовжує шукати нові документи, складати нові списки, виводити із забуття імена тисяч жертв політтерору в СРСР. Чи може це подобатися всім в той час, коли у нас потихеньку починається «повзуча реабілітація» сталінізму?
Михайло Рогачов

– З Юрою ми познайомилися років зо 20 тому на конференції в Петербурзі. З тих пір зустрічалися нечасто – на конференціях, в «Меморіалі», на Днях пам’яті в Сандармоху. Але я постійно був в курсі його справ, оскільки вже 25 років займаюся приблизно тим самим – складанням книг пам’яті жертв політичних репресій, пошуком відомостей про долю політв’язнів і спецпоселенців, – розповідає голова правління фонду «Покаяння» Михайло Рогачов. – Треба сказати, що Юра був повністю занурений в ту справу, яку він вважав для себе головною. В принципі при зустрічах ми більше ні про що і не говорили, як про те, хто що зробив, хто що знайшов. А його, по-моєму, ніщо інше і не цікавило. На мій погляд, головна праця Дмитрієва – «Поминальні списки Карелії». І він продовжує шукати нові документи, складати нові списки, виводити із забуття імена тисяч жертв політтерору в СРСР. Чи може це подобатися всім в той час, коли у нас потихеньку починається «повзуча реабілітація» (ну, не реабілітація, так виправдання) сталінізму? Звичайно, не може. А Юра – людина пряма, безкомпромісна. Що думає з цього приводу, те і говорить.

За словами історика і дослідника Соловецького табору Юрія Бродського, Дмитрієв «дуже талановитий шукач, він відчуває землю і поховання інтуїтивно».

– Він мені якось розповідав, що коли є поховання і коли органіка перетворюється в прах, земля просідає. І ось там, де ці поховання, їх не видно, але ось коли роса, вранці рано, то видно, що трава висихає швидко, а в заглибленнях цих ще ніби плаче трава. Трава, що плаче, говорив Юра, це одна з ознак якраз того, що, можливо, тут є поховання, – згадує Бродський. – Дмитрієв, звичайно, провідний спеціаліст по Біломорканалу. Є й інші люди, але ніхто так віддано цим не займається, і коли мені потрібна якась консультація або якісь питання виникають по Біломорбалтійському каналу, то я завжди до нього звертався і завжди отримував підтримку.

Дмитрієв зумів проникнути в резиденцію тодішнього президента Бориса Єльцина в Шуйській Чупі і залишив йому записку. Виник страшний скандал – як посмів?
Юрій Бродський

Але Дмитрієв не тільки розкопав поховання в Сандармоху, а й домігся того, щоб йому дали статус меморіального кладовища. Він зумів проникнути в резиденцію тодішнього президента Бориса Єльцина в Шуйській Чупі і залишив йому записку: «Борис Миколайович, запрошуємо вас на відкриття меморіального комплексу». Виник страшний скандал, каже Бродський, спецслужби кинулися з’ясовувати, як він взагалі міг туди потрапити і взагалі – як посмів? Але Дмитрієв стояв на своєму: Єльцин сказав, що приїде. Місцева влада була змушена зробити дорогу і оформити поховання як меморіальне кладовище.

Кримінальна справа, яку порушили проти Юрія Дмитрієва – це якась спецоперація, проведена силовиками з припинення його діяльності
Сергій Кривенко

– 5 серпня 1937 року був виданий наказ НКВС про початок операції по Великому терору, почалися масові розстріли, в тому числі і в Сандармоху. Були розстріляні не тільки росіяни, але й дуже багато фінів, карелів, українців, прибалтів, поляків. Так вийшло, що там же, в Сандармоху, був розстріляний і соловецький етап. А на Соловках сиділа тоді велика кількість інтелігенції з різних країн. І тепер це місце міжнародної пам’яті. Всі ці роки 5 серпня в Сандармоху збиралися міжнародні делегації з різних країн, щоб взяти участь в поминальних заходах, – розповідає член правління міжнародного товариства «Меморіал», член РПЛ Сергій Кривенко. – В останні роки активність Дмитрієва міжнародного характеру почала привертати увагу силовиків, скажімо так, в зв’язку з чим спробували скоротити його активність. Але вона не зменшувалася, особливо після 2014 року. І я вважаю, що кримінальна справа, яку порушили проти Юрія Дмитрієва – це якась спецоперація, проведена силовиками з припинення його діяльності, в тому числі участі його в організації з проведення міжнародних днів пам’яті. Це особисто моя точка зору.

Що таке добро

«Зовсім маленькою дитиною я дізнався, що таке добро. Мене усиновили, взяли з дому дитини. І мені пощастило дізнатися, що таке батьківська любов. Про те, що я нерідний, доброзичливці шепнули мені років у 14. Це був шок, але я все пережив. Із висоти моїх теперішніх років розумію, наскільки велика була любов батьків. Чесно кажучи, я не був пай-хлопчиком», – до арешту розповідав Юрій Дмитрієв в одному з інтерв’ю.

Те, що Дмитрієв взяв під опіку дівчинку з дитбудинку, нікого з його друзів і численних знайомих не здивувало. Він до цього часу виростив рідних доньку і сина, у нього вже були онуки. Але він завжди говорив, що повинен допомогти дитині з притулку. Наташі було три роки, вона дуже боліла і була дуже худенькою, практично дистрофіком, мама її сиділа в тюрмі, дітей в селі виховували бабуся з дідусем. Дмитрієв хотів дівчинку удочерити, пройшов спеціальні курси, згадує Кривенко, але дитину йому дали лише під опіку.

– На цих курсах йому сформулювали завдання, що необхідно жорстко стежити за розвитком дівчинки, треба вести відповідні щоденники, фіксувати її стан розвитку тощо, – говорить Сергій Кривенко. – І це все наклалося на його характер шукача. Він до всіх таких справах, що вимагає фіксації, ставиться дуже серйозно. Тому він вирішив вести такий щоденник фотографій розвитку дівчинки. Він її знімав. Так як це маленька дитина, він ставив її голяка і фотографував зростання, профіль, фас і т. д. Це тривало протягом декількох років. В останній 2016 рік, наскільки я знаю, там була всього одна фотографія зроблена, в 2015-му не більше від трьох. Тому що дівчинка виросла, стала нормальна. І необхідність в такому повноцінному і постійному фіксуванні її розвитку відпала.

Після школи Дмитрієв навчався в медичному училищі і досконало вивчив остеологію – науку про будову скелета. Ці знання завжди допомагали йому при розкопках поховань спецпереселенців і зеків.

Поруч з місцем розкопок
Поруч з місцем розкопок

– Він фотографував взагалі все, особливо під час розкопок, мабуть, його життя так привчило. Це підхід такий, методика, він все фотографував і все записував. Спосіб мислення такий у нього. А донькою своєю Наталею він всіляко опікувався і намагався фізично її розвивати. Це не якась красива і здорова дитина була, а саме хвора дитина, яку він ставив на ноги, – зауважує Юрій Бродський.

Ірина Корнейчук познайомилася з Дмитрієвим на одному історичному сайті. Вони багато спілкувалися, після чого він запропонував їй поїхати в експедицію на Соловки і Лодейне поле. Про сталінські репресії їй свого часу багато всього розповідала бабуся, про «роки єжовщини, беріївщини, як вона їх називала». Бабуся працювала в школі, а її брат Григорій – в ЧК. Час від часу він говорив їй, за ким приїде «воронок» – таким чином їй вдалося врятувати кілька сімей, які вчасно зникли з міста.

– Ці експедиції стали для мене приголомшливою подією, коли світ відкривається новими гранями. Я бачила, як Юрій Олексійович спілкується з хлопцями з Московської кіношколи, які їздили з ним в такі поїздки, як він їх направляє. Він – людина, заряджена своєю ідеєю, він зсередини горить нею. Пам’ятаю, як він розповідав про Варвару Брусилову (засуджена на московському процесі «церковників» в 1922 році за одне «політично неправильне слово» в приватній бесіді – вона назвала вилучення цінностей з храму «грабежем»; розстріляна в 1937 році – ред.), яка сказала , що якою б вирок їй не винесли, «я знаю, що Господь зі мною». І я розумію, що Юрій Олексійович зараз всередині себе теж цей девіз витримує.

Незадовго до арешту, за словами Корнійчук, Дмитрієв практично закінчив книгу, в якій був поіменний список спецпоселенців, засланих в Карелію будувати соціалізм з інших регіонів СРСР: України, Білорусії, Азербайджану, Поволжя, Уралу, Зауралля, Сахаліну, Камчатки і інших. В списку було понад 64 тисяч прізвищ. Везли їх туди сім’ями, «глава сім’ї і 12 осіб», значилося в документах, «здатний до важкої праці», «спритний», «втік тоді-то», «втік, не знайдений». Взимку в мороз їх вивантажували серед лісу. Деяких вже через кілька місяців не залишилося в живих.

За відгуками друзів Дмитрієва, він вставав о 6-й ранку, випивав чашку кави і сідав до комп’ютера. Під час обшуку всі матеріали для книги – а це 450 листів стандартним текстом – пропали, комп’ютер з флешками і дисками вилучили і ніхто не знає, де це все тепер. В будинку досі безлад, архіву тепер теж немає.

– Я жила у будинку Дмитрієва і бачила його відносини з Наташею, прийомною дочкою: це були споріднені душі, очі в очі, розуміння один одного з півслова – це те, чого, як мені здається, багатьом не вистачає, – розповідає Ірина. – Може, він був їй навіть більше не батьком, а дідусем, бо він був до дівчинки більше поблажливий. Але це були ті відносини, які необхідні дитині. Вона їздила з ним по всіх експедиціях, була на всіх екскурсіях, слухала дорослі обговорення, які постійно відбувалися з хлопцями з кіношколи і вміщала це в себе. У неї було дуже цікаве і барвисте життя, в якому були і розуміння, і турбота. Але, незважаючи на прекрасний розумовий розвиток, дівчинці, взятої з неблагополучної сім’ї, не вистачало ваги та були інші проблеми, які показало УЗД, про це говорив ендокринолог. Наташі потрібно було пройти диспансеризацію, і я збиралася їй в цьому допомогти. Те, що Юрій Олексійович її раніше фотографував, не викликає у мене ніяких питань: у нього медична освіта, а дівчинка тоді навіть не худенька була, вона була худа. І він спостерігав і фіксував, як її тіло обростало м’яском. Наташі вже 12 років, а одяг їй потрібен для восьмирічки, мене це дуже хвилювало, дівчинку треба було терміново обстежити.

Наташу записали на госпіталізацію, яку призначили на 10 січня, чекати черги до лікарів довелося два місяці. Після арешту Дмитрієва дівчинку вирвали з сім’ї, її не обстежували, фактично вона втратила брата і сестру (онуків Дмитрієва, з якими вона одного віку і вони були дуже дружніми), а з соціальних мереж дівчинка дізналася, в чому звинувачують її прийомного батька. Наташу хотіла взяти до себе її хрещена, але дівчинку опіка відправила до рідної бабусі, яка в трирічному віці віддала її в дитячий будинок. Живучи у Дмитрієва, Наташа займалася спортом і була соціально активної, після арешту батька нікому з близьких досить довго не дозволяли з нею спілкуватися.

Після того, як Дмитрієва посадили в СІЗО, студенти московської кіношколи, які працювали з ним в різних експедиціях, відразу скинулись, щоб знайти йому хорошого адвоката.

Папка «здоров’я дитини»

В кінці листопада 2016 року санкт-петербурзький «Меморіал» опублікував довідник про чекістів «Великого терору», в якому були дані про 40 тисяч катів НКВС, які отримали спеціальні звання системи держбезпеки з моменту їх введення в 1935 році до початку 1941 року. У цьому списку дійсно є ті, кого можна було б назвати катами за участь в масових репресіях і вбивствах невинних осіб. Багато з тих співробітників НКВС потім самі були репресовані. У суспільстві почалася дискусія, чи потрібно взагалі ворушити минуле і сіяти розбрат в уже і так поділеному суспільстві?

– Дзвінки по «списках катів» Дмитрієву були, і не раз, – каже Ірина Корнейчук. – «Мене ці небіжчики не цікавлять, на мене інші небіжчики чекають», – відповідав він. Його не турбували кати, він думав про тих людей, кого привезли і вбили в Карелії. Але в тих картках, які були заведені їм на кожного засланця, який був заарештований і за яким було рішення «трійки», були вказані прізвища – в тому числі і катів, що приводили вирок у виконання.

– Дмитрієв працював в архівах, з першоджерелами, він зібрав дуже велику картотеку, – підтверджує Бродський. – Я не знаю, наскільки він був для чекістів як кістка в горлі, може бути, в Петрозаводську намагалися вислужитися якимось чином. Розумієте, Дмитро не недовірлива людина, але йому ж не тільки по телефону погрожували, йому, як Висоцькому, проколювали колеса. Мені тоді здавалося це смішним, але він зробив подвійну кишеню собі в робочих штанях, в одному з них був ніж. Тобто він очікував, що його будуть бити, що нападуть десь. Але ніяк не таку капость, яку вони придумали.

На початку грудня минулого року Юрія Дмитрієва викликав до себе дільничний. Кілька годин його не було вдома, після чого він виявив, що в його комп’ютері хтось покопався. Колеги з «Меморіалу» не виключають, що, можливо, шукали дані по його новій книзі або «списки катів». А заодно наткнулися на окрему папку, яка називалася «здоров’я дитини». У ній Дмитрієв зберігав інформацію про фізичний розвиток Наташі.

– Дмитрієва заарештували на початку грудня, йому пред’явили звинувачення у виготовленні порнографічних знімків. Підставою для цього звинувачення, по-перше, послужив анонімний донос – хто його написав невідомо, це не розголошується, – говорить Сергій Кривенко. – У цьому доносі говориться, що Дмитрієв на своєму домашньому комп’ютері зберігає дитячі фотознімки, які можна кваліфікувати як порнографію. Вся ця історія, звичайно, дуже мерзенна, тому що вдарили по самому хворому, по дитині ... Найважливіший момент – всі фотографії Дмитрієв зберігав у себе вдома на своєму особистому домашньому комп’ютері і нікуди, нікому не передавав, не поширював. Називалася ця папка «здоров’я дитини». Це показує, з моєї точки зору, що вона потрібна була для фіксації здоров’я. Якимось чином хтось проник напередодні арешту в його житло, це все є в матеріалах його кримінальної справи. А після цього вже з’явився цей донос і послідував арешт.

Розслідування тривало майже п’ять місяців, які Дмитрієв провів в СІЗО Петрозаводська. Запобіжний захід йому знову продовжили до 12 травня, сама справа слухається в закритому режимі. Адвокат Дмитрієва Віктор Ануфрієв не сумнівається, що до цього часу справа вже піде в суд.

Робиться все, щоб справу Дмитрієва швидше прогнати через суд і винести обвинувальний вирок
Віктор Ануфрієв

– Робиться все, щоб справу Дмитрієва швидше прогнати через суд і винести обвинувальний вирок, – каже Ануфрієв. – Кримінальні статті ростуть, як сніжний ком, робиться це, на мій погляд, для того, щоб якщо в результаті щось і «відвалиться» в суді, то щось інше в ньому обов’язково залишиться. Слідство не змогло знайти жодного факту поширення знімків, тому Дмитрієву пред’явлене звинувачення в їх виготовленні. За версією слідства, знімаючи дівчинку, він здійснював тим самим і «розпусні дії», це ще одна стаття, яку інкримінують історику. Уже пізніше в обвинуваченні з’явилося і «зберігання основної частини вогнепальної зброї» вдома, він знайшов її під час розкопок.

За даними Верховного суду Росії, в минулому році в Росії було винесено 99,6% обвинувальних вироків, ці дані прозвучали в Раді федерації і пізніше були підтверджені суддею Верховного суду Росії. І шанси на те, що стосовно Дмитрієва раптом буде винесений виправдувальний вирок, у всякому разі в першій інстанції, практично незначні, вважають його колеги.

Зараз за фактом того, що ви зберігаєте вдома фотографію голої дитини, вас при великому бажанні можна притягати за виготовлення порнографії. Кримінальна справа проти Дмитрієва – це переслідування відомого історика і шукача за його громадську діяльність
Сергій Кривенко

– У багатьох вдома зберігаються сімейні альбоми, діти на цих знімках іноді і голяка бігають. Але виходить, що зараз за фактом того, що ви зберігаєте вдома фотографію голої дитини, вас при великому бажанні можна притягати за виготовлення порнографії. Це, звичайно, зовсім не вкладається в голові, – зауважує Кривенко з «Меморіалу». – І ми вважаємо, що кримінальна справа проти Дмитрієва – це переслідування відомого історика і шукача за його громадську діяльність. Висунуте звинувачення абсолютно не в’яжеться з усім, що про Дмитрієва відомо. Неможливо бути якимось маніяком і не проявляти себе протягом тривалого-тривалого часу, а потім раптом взяти й зробити якісь вчинки. І то, як зараз відбувається наслідок, як ніби за помахом фокусника з’являється то одна кримінальна стаття, то інша, то третя, якраз з моєї точки зору і вказує на те, що всі ці звинувачення не основані на дійсності.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

Читайте більше тут:

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG