Доступність посилання

19 Листопад 2017, Київ 09:23

Якби я перейшов на бік ворога, ви б дізнались про це з телебачення Росії – полковник Без'язиков


Полковник Іван Без’язиков, начальник розвідки 8-го Армійського корпусу сухопутних військ

16 серпня 2014 року полковник, начальник розвідки 8-го Армійського корпусу сухопутних військ Іван Без’язиков потрапив у полон, коли поїхав на переговори з бойовиками, щоб забрати тіла загиблих українських солдатів біля села Степанівка в Донецькій області. Без’язиков перебував на окупованій території майже 2 роки. Звільнення полковника влітку 2016 року подавали як результат надскладної таємної спецоперації Служби безпеки України. Із Без’язиковим зустрічався сам президент Петро Порошенко. А вже у грудні 2016 року та ж СБУ затримала його як підозрюваного в участі у терористичній організації. Без’язикова звинувачують у тому, що він, потрапивши у полон, вже 25 серпня 2014-го начебто погодився обійняти посаду «заступника керівника відділу аналітичної роботи управління військової розвідки» угруповання «ДНР», що визнане в Україні терористичним. Перебуваючи у СІЗО, Іван Без’язиков письмово відповів на запитання телепроекту Донбас.Реалії.

– За яких обставин Ви потрапили в полон? Що відбулось того дня в Степанівці? Чому саме Вас, начальника розвідки, відправили на переговори з бойовиками?

– Щоб відповісти на перше Ваше запитання, необхідно перенестись в той час. Як відомо, стан Збройних сил України був не дуже бойовий. В розпалі було реформування ЗСУ: протягом 2013 року, під час «реструктуризації», фактично були скорочені цілі частини ЗСУ, особового складу не вистачало, тому ті частини, які залишились, утримувались у скороченому складі; шаленими темпами проводилась утилізація «застраліих» боєприпасів, причому, наприклад, артилерійські боєприпаси «утилізувались» шляхом банального відстрілу на полігонах ЗСУ. З одного боку, така «утилізація» економила кошти на промисловому процесі утилізації, з іншого боку, призводила до зносу артилерійської зброї. Бойова підготовка частин та підрозділів, фактично, була згорнута за відсутності палива та коштів.

Тому у війну на Донбасі ЗСУ вступили у складі батальйонно-тактичних груп. Це коли з бригади ЗСУ набирався більш-менш повний склад батальйону, який спроможний вести хоч які-небудь бойові дії, в умовах вкрай обмеженого забезпечення. Можу сказати, що в розвідувальних частинах та підрозділах не вистачало простих біноклів, не кажучи про тепловізори, прилади нічного бачення та інших, більш дорогих, засобів розвідки. В той момент дуже допомагали волонтери.

8-й армійський корпус довелося передислокувати через всю країну з півночі України на південні кордони. Таким чином, я у складі 8АК уже 9 березня 2014 року опинився на півдні

Коротше кажучи, на початок 2014 року найбільш боєздатне з'єднання ЗСУ – це був 8-й армійський корпус (8АК), а в складі 8АК найбільш підготовлені частини і підрозділи – це підрозділи розвідки. Тому не дивно, що коли ворог розпочав свою експансію, першим, а може і єдиним з'єднанням, яке відразу вирушило виконувати бойові завдання по обороні своєї Батьківщини, був саме 8-й армійський корпус. Для цього, правда, довелося його передислокувати через всю країну з півночі України на південні кордони. Таким чином, я у складі 8АК уже 9 березня 2014 року опинився на півдні.

Морально-бойовий дух моїх бойових товаришів був досить високий, ніхто не скаржився на тяжкі умови, в яких ми опинилися, ніхто не казав, що це не наша зона відповідальності і таке інше. Ми знали, що ми сам-на-сам з сильним ворогом, також ми знали, що навряд чи хтось допоможе у разі ескалації конфлікту. А загроза була дуже висока. У будь-який момент російські війська могли розпочати наступ з Криму на материкову частину України, і єдиними, хто їм мав протистояти, були воїни 8АК.

Іван Без’язиков
Іван Без’язиков

Думаю, що ми добре робили свою справу. Протягом весни-літа 2014 року ворог не наважився на наступальну операцію на півдні країни, не було допущено жодного диверсійного акту, були надійно захищені всі стратегічні об’єкти, включаючи гідротехнічні споруди. Була організована взаємодія всіх силових відомств в Херсонській, Миколаївській областях, що дозволило тримати ситуацію під повним контролем. Мені як начальнику розвідки необхідно було організувати всі розвідувальні і частину контррозвідувальних завдань. Відсиджуватись в штабі було ніколи. Зона відповідальності була дуже велика. Всі завдання були виконані. Однак, і ворог не спав. З його боку було знайдено інше слабке місце – Донбас. Тому в кінці весни-на початку літа 2014 року частину сил 8АК було перекинуто на найбільш загрозливий напрямок – в Донецьку область, а в липні і штаб 8АК був передислокований в «гарячу точку». Точніше сказати, оперативна група штабу 8АК повинна була очолити сектор «Д» АТО. Чомусь цей період часу, березень-липень 2014 року, маловідомий для широкого загалу. Більшість українців і не знає, що відбувалось в цей час. Але найбільш підготовлена та свідома частина українського війська вже виконувала бойові завдання, і виконувала їх добре. Нас туди перекинули у найбільш критичний момент, коли ситуація повністю вийшла з-під контролю. Бракувало інформації. Добути її виявилось вкрай важко, на те були свої чинники.

З прибуттям в зону АТО ми повинні були отримати вичерпну інформацію про стан справ зі штабу АТО, але ж вони не володіли необхідною інформацією. Лінії зіткнення з противником на той час не було. Повсюди діяли партизанські та розвідувально-диверсійні групи ворога. Причому, вночі вони партизани, а вдень мирні жителі. Ідентифікувати таких людей вкрай важко. Для цього потрібен час та наполеглива робота. І ця робота повинна була розпочатись ще до війни, на то є відповідні органи, такі як СБУ. Але ж ви розумієте, що співробітники СБУ на той час повним складом уже перейшли на бік «ДНР» або готувались це зробити. Тому організовувати взаємодію було ні з ким. Цей канал отримання інформації був закритий. Те ж саме відбувалось і з місцевою владою. Давали інформацію деякі місцеві, але їх був дуже малий відсоток, до того ж, їхню інформацію необхідно було ретельно перевіряти.

Звісно, що я міг би відмовитись та не піти 16 серпня в Степанівку на перемовини з бойовиками про евакуацію тіл загиблих

Про те, що ми можемо у відкритому бою стикнутися з регулярними частинами російської армії, Головне управління розвідки (ГУР) та штаб АТО не те, що не попереджало, а навіть повністю відкидало таку можливість. А коли це сталося, і ми доповідали нагору, то з їхнього боку були звинувачені в панікерстві. А відбулося це 13-14 серпня, коли батальйонно-тактична група 30-ї ОМБР була вимушена залишити з великими втратами Степанівку під напором танкових частин ЗС РФ. Ситуація склалась вкрай важка, було тимчасово втрачено керування підрозділом. Командир 8АК доручив мені особисто оцінити обстановку та відновити керування. Тому 14-15 серпня мені довелося збирати розкидані шматки батальйонно-тактично групи в одному місці та відновити керованість підрозділом. Точну кількість втрат встановити не вдалося, де знаходиться командування бригади, не встановлено. Одна 30-а механізована бригада для мене була, як рідна. Я прослужив у лавах цієї бригади майже 10 років, багатьох офіцерів і солдатів я знаю особисто. Її горе і втрати – це і мої горе і втрати. Звісно, що я міг би відмовитись від пропозиції начальника штабу 8АК полковника Ромигайло та не піти 16 серпня в Степанівку на перемовини з бойовиками про евакуацію тіл загиблих героїв. Але з моральної точки зору я не міг відмовитись. Як би я тоді дивився в очі батькам загиблих?!

Іван Без’язиков з дружиною
Іван Без’язиков з дружиною

Так, як з цією пропозицією звернулись саме до мене, я зрозумів, що ті, хто повинен робити цю роботу, вже відмовились

І не в моїх моральних принципах ховатись за спинами солдатів. А так, як з цією пропозицією звернулись саме до мене, я зрозумів, що ті, хто повинен робити цю роботу, вже відмовились. Батьки повинні отримати тіла своїх дітей, дружини – чоловіків, і я це зроблю, ризикуючи своїм життям. Тому я намагався зробити для полеглих героїв те, що міг – повернути їх додому. Ось відповідь, чому я опинився в Степанівці 16 серпня 2014 року, де потрапив в полон до бойовиків.

– В яких умовах Вас утримували? Вас неодноразово начебто бачили в російській військовій формі і зі зброєю. Якщо свою форму ви втратили, то чому бойовики видали Вам російську, а не цивільний одяг, як це зазвичай було з іншими полоненими? Як можете пояснити інформацію про те, що у вас був власний водій і зброя?

Бойовики знали, хто перед ними є. Нас не пристрелили в канаві, а в терміновому порядку переправили до Донецька

Що було потім? Дуже «теплий» прийом від осіб кавказької національності. Нас почали катувати, при чому, я був другий. Коли після допиту нашого бойового товариша до нас підійшли та запитали, хто з нас начальник розвідки, не було смислу приховувати, хто я є насправді. Навіщо наражати на небезпеку інших? Причому, у мене немає ніяких нарікань на поведінку інших. Відчувати на собі катування дуже тяжко. Знаю по собі. Тому не маю ніяких претензій до інших. Бойовики знали, хто перед ними є. З одного боку, це погіршило моє становище, бо прийшлося виносити на собі лють ворога удвічі більше, а з іншого, можливо, це врятувало життя та визначило подальші події, бо нас не пристрелили в канаві, а в терміновому порядку переправили до Донецька. Далі знову допити, нелюдські умови утримання, очікування смерті.

– Яким чином Вам пропонували співпрацювати з бойовиками? Яку інформацію від Вас вимагали?

З’явилась постать «Хмурого». Він намагався переконати військовослужбовців ЗСУ в тому, що я перейшов на бік ворога, та поставити мене у приклад

– Через деякий час в моєму житті з’явилась постать «Хмурого», який на той час відігравав неабияку роль в «ДНР». Крім того, він був професійним розвідником та мав далекоглядні плани на майбутнє. Тут і розпочалась своєрідна гра. Він намагався використати мене, а я його. Він відокремив мене від решти військовополонених, намагався переконати військовослужбовців ЗСУ в тому, що я перейшов на бік ворога, та поставити мене у приклад. Він знав про мій авторитет серед воїнів українського війська, бо я ніколи не ховався в штабі та мене часто бачили на передовій. Таким чином я став знаряддям інформаційної боротьби в руках сепаратистів.

Звісно, я не міг відмовитись, але я міг не порушувати свої моральні принципи. Тому можу з упевненістю сказати, що за час мого перебування в полоні я не погіршив становище ні одному військовополоненому, а навпаки, намагався всіма можливими засобами їх поліпшити. Моя поведінка не призвела до загибелі ні одного військовослужбовця ЗСУ, не пошкодила іміджу України, не призвела до витоку ніякої важливої інформації, а навпаки, надала можливість зібрати важливу інформацію. На жаль, зараз зібрану мною інформацію дехто намагається використати проти мене, а не на користь державі. Якби я дійсно перейшов на бік ворога, то ви мали б змогу дізнатись про це з російських та сепарських ЗМІ. Цей шлях відпрацьований роками. От і зараз ми маємо нагоду побачити, як співробітники СБУ переходять на бік ворога. Нова телезірка – підполковник СБУ Роман Лабусов. Чи потрібні коментарі?

Якщо тебе не вбили в перші години потрапляння в полон, то, скоріш за все, тобі збережуть життя

Повертаючись до питання утримання військовополонених, хочу додати наступне. Дуже важливе питання – до кого потрапив у полон. Бойовики – це дуже різнорідна маса, серед них є і відверті садисти, наркомани, психічно хворі люди. Також є й інші, які відрізняються поняттям справедливості, честі, більш-менш людського ставлення. Якщо потрапив у полон до «Мотороли», то велика імовірність, що тебе просто пристрелять, якщо потрапив до іншої групи, то шанси на життя зростають. Інше правило, яке я вивів зі своїх спостережень, – те, що якщо тебе не вбили в перші години потрапляння в полон, то, скоріш за все, тобі збережуть життя.

Потрібно ясно розуміти, що людина, яка опинилась у полоні бойовиків, собі більше не належить

Те ж саме стосується і утримання у полоні. Якщо тобі «поталанило», то будеш утримуватись в більш-менш людських умовах, якщо ні, то готуйся до неприємних сюрпризів. Я бачив і ту й іншу сторону такого ставлення, бо за час полону змінив декілька місць перебування та відповідних командирів. Були часи, коли я серйозно замислювався про самогубство але, на щастя, до такого не дійшло. Потрібно ясно розуміти, що людина, яка опинилась у полоні бойовиків, собі більше не належить. Можна очікувати всього. Про свої права, людську гідність і таке інше краще не згадувати. На жаль, бойовики не підписували ніякі документи щодо утримання полонених, тому Женевські конвенції тут не працюють. Ти ніхто. Або ти виконуєш вимоги бойовиків, або переміщуєшся в «кращий світ».

З метою більшого мого зацікавлення мені пропонували високі посади в структурі «ДНР», велику зарплатню, будь-яке житло, включаючи елітне

Що стосується мене, то деякий час я перебував під контролем «розвідувального управління» угруповання «ДНР», керував яким «Хмурий». Там мене намагались переконати перейти на бік «ДНР» та створювали для цього сприятливі умови: ізоляція від інших військовополонених, поліпшені умови утримання, харчування, одяг. «Хмурий» мав надію, що у разі моєї згоди зможе використати мене в пропагандистських цілях, а в подальшому, можливо, будуть в нагоді мої професійні навички та зв'язки. З метою більшого мого зацікавлення мені пропонували високі посади в структурі «ДНР», велику зарплатню, будь-яке житло, включаючи елітне, можливість переправлення моєї родини на окуповану територію, можливість безкоштовного навчання моїх дітей в будь-яких вишах «ДНР» та РФ.

Залишаючись патріотом своєї Батьківщини, я відмовлявся від цих пропозицій. Тоді «Хмурий» вдався до практики моєї компрометації та відсікання можливості мого повернення

Однак, залишаючись патріотом своєї Батьківщини, я відмовлявся від цих пропозицій. Тоді «Хмурий» вдався до практики моєї компрометації та відсікання можливості мого повернення. Все, що зараз СБУ намагається представити як докази у моїй справі, то є у більшості заходи, які повинні були мене дискредитувати. Зараз, сидячи у тюрмі, я не змінив своїх переконань. Навіть у найгіршому випадку, якщо суд прийме рішення про моє ув’язнення, все одно, я думаю, що краще бути в буцигарні, ніж воювати зі своїм народом.

– Розкажіть подробиці Вашого звільнення. За інформацією, яку тоді повідомляли, вас не обміняли, а звільнили внаслідок «таємної операції». Як відбувалось звільнення? Чому бойовики начебто відмовлялись включати Вас у списки на обмін, а тут раптом погодились передати українській стороні?

– Що стосується мого звільнення, то вважаю це збігом щасливих для мене обставин. До таких обставин я відношу і те, що мене не вбили під час захоплення однією бандою іншої під час «місцевих розборок». Таких зіткнень з використанням зброї було декілька. І те, що під час «передачі» мене з однієї банди до іншої мої сліди загубились. І що всередині «ДНР» відбувались політичні розборки. І що врешті-решт знайшлися люди, які погодились обміняти мене як з тої сторони, так і з іншої. Щодо таємної операції СБУ, то можу лише сказати, що перемовини щодо мого звільнення велися півроку, причому вони були неофіційні. Якби перемовини були офіційні, скажімо через Мінський формат, то імовірніше за все я досі знаходився би в Донецьку.

– Чи думали Ви про те, що на підконтрольній Україні території Вас можуть звинуватити в держзраді? Після повернення з полону Вас допитували в СБУ? Як виглядав цей допит?

Іван Без’язиков (ліворуч)
Іван Без’язиков (ліворуч)

Чутки про мою подорож до Ростова вважаю чиєюсь хворобливою уявою

– Після мого звільнення, звісно, я очікував ретельної перевірки. Це правильно, і так повинно бути. І вона була. Я багато разів допитувався співробітниками СБУ, були проведені інші слідчі дії, наприклад, очні ставки з особами, які свідчили про свої підозри до мене, прослуховування телефонів моїх і членів родини... Зараз я знаю, що після повернення весь час знаходився під спостереженням. Тому чутки про мою подорож до Ростова вважаю чиєюсь хворобливою уявою. Більше того, я впевнений, що те, що відбувається зі мною, є чийсь злий умисел та має явно замовний характер.

– Щодо опублікованих СБУ телефонних розмов, а також свідчень майора Руслана Косинського (на телефонних записах чоловік з голосом Без'язикова отримує настанови від бойовиків, а також сам віддає накази бойовикам; Косинський розповів, що бачив Без'язикова зі зброєю і в російській військовій формі – ред.) чи не вважаєте це серйозним доказом Вашої вини? Які докази невинуватості можете надати? Якого вироку суду очікуєте?

Телефонні розмови, які нібито належать мені, нічого не доводять. Всі телефонні розмови, які є в моїй справі, та які я чув, не містять ніякої інформації, що могла би якимось чином підтверджувати обвинувачення в державній зраді

– Телефонні розмови, які нібито належать мені, нічого не доводять. Всі телефонні розмови, які є в моїй справі, та які я чув, не містять ніякої інформації, що могла би якимось чином підтверджувати обвинувачення в державній зраді. Щодо свідків, то вони теж виказують лише свої припущення. По великому рахунку, їх зрозуміти можна, бо вони давали свої свідчення одразу після повернення з полону, в стані емоційного збудження. А в такому стані людина не може адекватно оцінювати ситуацію та має схильність до перебільшення. Маю надію, що суд візьме це до уваги. Однак, є і інша категорія свідків. Це люди, які свідомо брали участь в боях на стороні «ДНР», а тепер опинилися на нашій території. Це більш страшні свідки, бо заради своєї безпеки під впливом СБУ можуть давати неправдиві свідчення. На жаль, такі свідки є, які на камеру зачитують по папірцю те, що їм сказали зачитати.

Також мене хвилює «підмочена репутація» наших суддів, бо вони досить в різних випадках виявляють дійсно незалежне судження. Тому навіть незважаючи на принцип презумпції невинуватості, можуть вимагати з мене докази моєї невинуватості, замість того, щоби вимагати докази винуватості зі сторони обвинувачення. Таке теж може бути. Як би там не було, я сподіваюсь на відкритий, справедливий суд.

На даний час особисто мені хотілось би повернутись, нарешті, до своєї родини. Всі ці «пригоди» дуже затягнулись. Дуже прикро, що по чиїйсь волі так минає моє життя.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG