Доступність посилання

ТОП новини
19 Вересень 2018, Київ 11:57

Життя після полону: «помножено на нуль»


Ілюстраційне фото

Київ – Побої, психологічний тиск, сексуальні домагання, голод – це щоденні реалії тих українських бійців та волонтерів, хто потрапляє у полон на окупованій частині Донбасу. Щодня вони готуються до найгіршого, але сподіваються, що їх «витягнуть». Так, на початку російської агресії проти України з полону російських гібридних сил на Донбасі були звільнені 902 українські військовослужбовці (2014–2015 рік). Але чи звільнились вони з полону проблем психологічного характеру? Чи всі з них повернулись до мирного життя?

22 липня 2014 року «айдарівці» Гайде Різаєва, Сергій Захаров (колишній «афганець»), капелан «Айдару» Валентин Сіровецький і журналіст телекомпанії «ZiK» Юрій Лілявський везли гуманітарну допомогу для батальйону. До того ж, отець Валентин мав відспівати загиблих бійців. Але замість розташування «Айдару» їхня машина виїхала на ворожий блок-пост, розповідає Радіо Свобода Гайде Різаєва.

Гайде Різаєва
Гайде Різаєва

Два з половиною тижні нас десь утримували – ми були із зав’язаними очима, у наручниках, і нас постійно били. Били страшенно
Гайде Різаєва

«Я задрімала в дорозі. Прокинулась, коли ми зупинилися на блок-посту, і я, вийшовши з машини, привіталась: «Слава Україні!». І тут побачила, що у бійців, вдягнених у камуфляж, з автоматами у руках, на шевронах напис: «Новоросія». Нас затримали, приймав нас «генерал» «Всевеликого війська Донського» Микола Козіцин разом з батальйоном «Восток». Два з половиною тижні нас десь утримували – ми були із зав’язаними очима, у наручниках, і нас постійно били. Били страшенно. Я потрапила у полон вагітною, але мене так били, що дитина не вижила», – згадує Різаєва.

Через більш як два тижні бранців перевезли до Луганська, до «військової комендатури», зняли з них наручники і зачитали «вирок»: розстріляти. Як згадує Різаєва, щодня вона готувалась до смерті, кожен вихід з камери міг стати останнім. За місяць Сировецького бойовики відпустили, за два з половиною місяці обміняли Лілявського, каже Різаєва.

Незабаром сама вона дізналась, що переговори про обмін «айдарівців» веде відома українська співачка, волонтер Оксана Білозір, яка працювала у справі звільнення українських заручників разом з радником голови СБУ Юрієм Тандітом. Останній в ефірі Радіо Свобода заявив: рішення про звільнення кожного українського заручника на Донбасу ухвалював і дотепер ухвалює Кремль.

Після полону – «обнулене життя»

Різаєву звільнили, точніше, обміняли 28 жовтня 2014 року.

Вона неохоче згадує тортури та психологічний тиск бойовиків на ув’язнених, після чого, повернувшись з полону, люди потребували серйозної психологічної реабілітації, щоб «вписатись» у мирне життя, зазначила Різаєва в ефірі Радіо Свобода у липні минулого року. За її словами, у більшості тих, хто перебував у полоні, після повернення додому життя «обнулене»: людині доводиться долати психологічні проблеми і призвичаюватись жити «з нуля», часто – не знаходячи спільної мови з донедавна рідними людьми.

Про психологічний і моральний тиск у полоні бойовиків та необхідність серйозної реабілітації після цього згадує головний сержант 1-ї аеромобільної роти 90-го окремого аеромобільного батальйону Анатолій «Спартанець» Свирид, який перебував у Донецькому аеропорту в останні дні його оборони. Після того, як бойовики підірвали летовище, Свирид лишився з пораненими, а тоді пішов на переговори до бойовиків: попросив «коридор» для вивезення важко поранених бійців. Свиридові вдалось врятувати побратимів, але сам він місяць провів у полоні у Донецьку: ввечері 21 лютого 2015 року він потрапив у групу на обмін, після повернення додому лікувався.

Для допомоги своїм побратимам, родинам загиблих бійців Свирид заснував громадську благодійну організацію «Серця кіборгів», яка, серед іншого, опікується проблемами реабілітації бійців, які перебували у полоні.

Свою історію після повернення з ув’язнення на території Росії в інтерв’ю для Радіо Свобода згадує активіст громадський активіст, політв’язень Геннадій Афанасьєв: заарештований у Сімферополі 9 травня 2014 року, він відбував покарання на території Росії у колонії суворого режиму у місті Сиктивкар. Був звільнений (у процесі обміну) 14 червня 2016 року. Як розповів Афанасьєв, після повернення в Україну йому довелось починати життя з початку, бо повернутись в окупований Крим він не мав змоги, а наявні до арешту фінансові збереження родина витратила на оплату адвокатів та передачі до в’язниці.

Геннадій Афанасьєв
Геннадій Афанасьєв

Після допитів, тортур, переслідувань я абсолютно нікому не вірив, після двох з половиною років ізоляції я був неначе чистий папір
Геннадій Афанасьєв

«Додому повернутись не можу, доки Крим анексований Росією, а там лишились майно, особисті речі… Повернувся з ув’язнення до Києва – а тут, доки не було житла, було скрутно, а треба ж на щось жити, купувати їжу та якісь речі, – розповідає Афанасьєв. – Друга серйозна проблема – психологічна: після допитів, тортур, переслідувань я абсолютно нікому не вірив, після двох з половиною років ізоляції я був неначе чистий папір, це навряд чи психолог зрозуміє, який того не пережив. Більшість з тих, хто мене оточували, не розуміли, що я змінився, вважали, що я такий, яким був раніше. Тож перший рік після ув’язнення я жив за неймовірного особистого психологічного тиску».

За словами Афанасьєва, потрібен час, щоб людина могла повернутись у соціум, але це не кожному вдається.

Як у хаосі війни знайти і звільнити людину?

Про переговори з представниками угруповання «ЛНР» у 2014 році народний депутат, голова міжфракційного депутатського об’єднання «Сприяння захисту прав і соціальній реабілітації учасників АТО» Оксана Білозір в інтерв’ю для Радіо Свобода розповідає: Україна тоді не була готова до війни, не були готові й самі українці: багато хто з них, ідучи за передову за покликом серця, і гадки не мали, наскільки війна страшна, смертельно небезпечна й кривава.

«Ви кого хочете забирати?» – питали бойовики, а у нашої команди на руках цілий список, там тисячі прізвищ, і ми не завжди знали, чи вони справді у полоні, чи вони загинули
Оксана Білозір

«Звільнення полонених – це не просто сісти і поїхати в обумовлену точку, звідки їх можна забрати. Спершу треба їх знайти, перевірити, де вони перебувають. «Ви кого хочете забирати?» – питали бойовики, а у нашої команди на руках цілий список, там тисячі прізвищ, і ми не завжди знали, чи вони справді у полоні, чи вони загинули. Треба з’ясувати, чи людина жива, чи вона десь «на підвалі», чи у СІЗО. Врахуйте, що це початок війни, на окупованій частині Донбасу був хаос, окрім російських найманців, там вистачало кримінальних груп і банд, які брали у полон наших бійців, волонтерів, пропонували їх за гроші відпустити і так далі», – згадує Білозір.

Один з представників команди переговірників, голова громадської організації «Група патріот» Олег Котенко розповідає: до 2016 року питання обміну українська сторона обговорювала не лише з «офіційними» представниками угруповань «ЛДНР», а й з окремими польовими командирами, до яких потрапляли у полон українські бійці та волонтери. Тобто тоді централізований переговірний процес був відсутній, каже Котенко.

Олег Котенко
Олег Котенко

«Існував певний ризик, що якомусь із «новоросійських» командирів може не сподобатись, яким тоном я з ним розмовляю, або ж не влаштовувало, кого я хочу витягнути з полону. Для мене ці всі «воєначальники» були і залишаються ворогами. А вже десь із початку 2016 року процес звільнення або ж обміну полонених отримав централізований характер і увійшов у рамки «мінського процесу». Перший великий обмін після тривалих переговорів та узгоджень ми провели 26 грудня 2014 року, до того це були обміни або звільнення невеликих груп людей, або й окремих осіб, за згодою сторін», – згадує Котенко у розмові з Радіо Свобода.

Найскладніше і найважливіше у процесі переговорів було – вибудувати довіру поміж сторонами, а також – буквально повернути до життя звільнених заручників, згадує Оксана Білозір.

Я їм казала, що не має значення, як ви потрапили у полон, бо ви герої, ви були на передовій у цей момент
Оксана Білозір

«Коли я вперше поїхала забирати людей, була вражена: то були покалічені люди, і душевно покалічені, і фізично покалічені. Мала враження, що у них не лишилось нічого живого, життєдайного. Я коли заходила в автобус, казала їм: я така-то, я від імені народу та президента України хочу сказати, що кожен з вас для нас є героєм. Адже, з їхніх слів, їх там готували, що вони будуть ув’язнені і у них майно заберуть за те, що вони потрапили у полон! А ще я їм казала, що не має значення, як ви потрапили у полон, бо ви герої, ви були на передовій у цей момент. Тож ми вас чекаємо, ми вас шануємо, за вами стоїть вся Україна», – розповідає Білозір Радіо Свобода.

Пізніше група переговірників брала з собою священика, який заходив до тих, кого звільняють з полону, і надавав їм духовну та психологічну підтримку. А у пункті, куди приїздив автобус, людей оглядали медики, з ними працювали психологи і працівники СБУ.

Як повернути учорашніх заручників у мирне життя?

За словами Білозір, на початку війни у країні не вистачало психологів та психотерапевтів належної кваліфікації, але на сьогодні в Україні працюють кризові служби, що надають психологічну допомогу і вчорашнім бранцям, і їхнім родинам. На порядку денному – підготовка програми державного рівня для реабілітації усіх, хто брав участь у бойових діях на Сході, вважає Білозір.

Як зазначають фахівці з питань реабілітації, учасникам бойових дій, включно з тими, хто перебував у полоні, необхідно позбутись психологічного і душевного тягарю, виговоритись, щоб «виплеснути» біль.

Пригнічений стан психіки, фізичний біль можуть відіграти роль детонатора, який може погано скінчитись і для самої людини, і для її оточення, і для суспільства
Тамара Бунтова

«Людина, повертаючись, перебуває у шоковому стані. Людина тривалий час перебувала у небезпечних для життя і здоров’я обставинах, не менший стрес – це очікування в автобусі, допоки її довезуть до місця обміну, перевірять по списку і передадуть українській стороні. Людину треба нагодувати, дати змогу помитись, бодай мінімально прийти до тями. Пригнічений стан психіки, фізичний біль можуть відіграти роль детонатора, який може погано скінчитись і для самої людини, і для її оточення, і для суспільства», – зазначає у розмові з Радіо Свобода психолог Центру практичної допомоги захисникам України «AxioS» Тамара Бунтова.

Тож фахівці мають «вести» людину, яка має змінену психіку і змінений погляд на життя, не лише з перших годин волі, але й пізніше, каже Бунтова. Не менш важливо підготувати рідних до повернення заручника, тому що з людиною, яка пережила ріні тортури та знущання, родині доведеться «з нуля» налагоджувати життя.

«Це вже інакша людина, яка по-іншому дивиться на життя, на свою родину, на своє оточення, яка іншим чином визначає для себе пріоритети і часто виявляється безпорадною перед довкіллям. «Ти як чужий», – бідкається дружина. «Ми вас на війну не посилали», – ріже вухо фраза водія маршрутки чи касирки у магазині. Ці слова можуть спрацювати як спусковий гачок, за яким – спроби забутись в алкоголі або наркотиках, або й бажання покарати тих, хто людину не розуміє», – застерігає психолог.

Водночас, за її словами, людина, яка повернулася з полону, може бути зламаною і становити небезпеку для держави. Або ж – вона може володіти інформацією, важливою для звільнення інших бранців, тож із звільненим з полону має працювати СБУ, каже Бунтова.

27 грудня відбувся єдиний у 2017 році обмін полоненими: Києву передали 73 заручники, українська влада передала сепаратистам 233 особи.

Обмін полоненими: зустріч у Борисполі (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:02:05 0:00

Після повернення їх оглядали й лікували медики, з ними працювали психологи, їх розпитували працівники українських спецслужб. Але процес реабілітації і справжнього повернення з полону у цих людей може тривати роками, визнають фахівці.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG