Доступність посилання

ТОП новини
17 Листопад 2018, Київ 04:49

Карти нетрадиційної орієнтації та інші новинки історичної картографії


На останньому Книжковому арсеналі, серед інших, була представлена новинка – «Terra Ucrainica. Історичний атлас України і сусідніх земель».

Із цим виданням «засвітився», зокрема, президент Петро Порошенко.

Щороку в Україні виходять десятки, можливо, сотні історичних книжок. Але історичні атласи з’являються не часто – десь раз на два-три роки.

Про історичну картографію Радіо Свобода поговорило з укладачами цього атласу Дмитром Вортманом і Максимом Майоровим.

– Атлас має підзаголовок «Від кімерійців до сьогодення». А чому ж не від трипільців?

Кімерійці – це перший народ, який згадується у письмових джерелах. З того часу на території Україні відбуваються якісь події, відображені у письмових джерелах
Дмитро Вортман

Дмитро Вортман: А чому не від палеоліту? Ми свідомо відкинули ті часи, які західні історики називають преісторією, тобто той період, для якого немає письмових джерел. А кімерійці – це перший народ, який згадується у письмових джерелах. З того часу на території Україні відбуваються якісь події, відображені у письмових джерелах.

Максим Майоров: Які, власне, можна назвати історією.

– А про кімерійців написав Геродот?

Максим Майоров: Не тільки. Про них ще Гомер згадував.

Дмитро Вортман: Є ассирійські джерела сучасні кімерійцям. І ще така буденна причина: у нас паперове видання з певною кількістю сторінок. Якби ми почали від трипільців, це б збільшило б кількість сторінок, а, відповідно, й ціну.

Дмитро Вортман
Дмитро Вортман

Ми показуємо не тільки Україну, а й те, як вона вплетена у якийсь загальноісторичний процес
Максим Майоров

Максим Майоров: Але у першу чергу йдеться про концепцію. Загальна концепція атласу полягає у тому, що ми показуємо не тільки Україну, а й те, як вона вплетена у якийсь загальноісторичний процес. Якщо ми говоримо про часи кімерійців, тоді вони мали значення не тільки з точки зору історії України, вони відігравали дуже важливу роль у близькосхідній історії. З цього моменту починається не тільки історія України, але починається історія впливу населення, яке має стосунок до України, на всесвітню історію.

– Кімерійці – це кочовики?

Максим Майоров: Іраномовні кочові племена, які населяли степи України у 8-7 століттях до нашої ери.

– Нові історичні атласи досить не часто з’являються. Чому? Зробити нову карту важко чи вже так багато всього зроблено, що немає про що нові карти робити?

Дмитро Вортман: Важко.

Максим Майоров: Мабуть, картографів не так багато, як істориків, які пишуть тексти.

– Ви робите нову історичну карту, відштовхуючись від чого? Що саме ви робите по-новому?

Дмитро Вортман: Одну й ту саму подію можна зобразити іншими картографічними засобами, навіть з точки зору дизайну. Оскільки укладання карти – це творчий процес, то кожний автор підходить до цього по-своєму. Скажімо, відбір подій – ми ж не можемо показати все. Потрібно відібрати, що головне, а що другорядне – це суб’єктивний процес і це також впливає на зміст атласу.

– У вашому атласі є точно нове – карти останніх подій: анексія Криму, конфлікт на Донбасі, події на Майдані. А щодо дизайну, то він у вас місцями доволі чудернацький. Я звик, що коли дивишся на карту, то ліворуч захід, праворуч схід, вгорі північ, а внизу південь – традиційна карта. А у вас деякі карти у буквальному смислі нетрадиційної орієнтації. Ось, скажімо, карта повстання Богдана Хмельницького перевернута заходом нагору. Від чого ви відштовхувались, коли перевернули карту у такий спосіб?

Дмитро Вортман: Тут є дві причини. Оскільки пропорції сторінки були задані, і якби ми робили таку карту у традиційному вигляді, був ризик, що вона вилізе за межі сторінки – на розворот. А це незручно для читача. При такій орієнтації є цікавий підхід: ми бачимо театр воєнних дій очима Богдана Хмельницького, бо йому ж потрібно рухатися на захід. Він сидить на Запорізький Січі чи у Чигирині та дивиться на захід. Окрім того, це привчає читачів до того, що далеко не завжди потрібно тримати карту північчю догори.

Максим Майоров
Максим Майоров

Усталений підхід, коли північ нагорі – не так давно був запроваджений і не скрізь поширений
Максим Майоров

Максим Майоров: І далеко не завжди карти були орієнтовані традиційно, як ви кажете. Усталений підхід, коли північ нагорі – не так давно був запроваджений і не скрізь поширений. Навпаки, у західних атласах часто карту розгортають як завгодно, аби тільки було зручно показати на сторінці й зобразити конкретну на ній ситуації.

– Я бачив такі карти країн південної півкулі. В Австралії чи Новій Зеландії карта, в нашому розумінні, перегорнута – вони нагорі, а Європа та Азія внизу. Максиме, ви зауважили, що намагались вплести картографічну історію України в історичний контекст регіону. Але у вас дуже багато півдня і чомусь мало півночі. Чому?

Дмитро Вортман: Це на ранніх картах. Коли ми вибирали межі території, яку охоплює так звана базова карта, то ми виходили з того, що Україна в центрі цієї території і краї карти мають досягати столиць держав, які сильно впливали у різні часи на Україну. І виходить, що на півночі Санкт-Петербург, на півдні Стамбул, колишній Константинополь, на заході Берлін, а на сході Сарай, столиця Золотої Орди.

– А Скандинавія?

Максим Майоров: Скандинавія присутня. Більша частина Балтійського моря на карту потрапляє.

Дмитро Вортман: А на перших картах ми цю рамочку свідомо пересунули на південь, бо на півночі там взагалі нічого не відбувається з історичних подій, якщо взяти епоху до нашої ери, а на півдні насичене життя.

– Тобто, залежно від того, наскільки Україна була інтегрована в які події: північні чи південні?

Максим Майоров: Наприклад, у нас найпівнічніша територія, яка показана – це Соловки. Але це перегукується з контекстом цієї карти, тих подій, які пояснюються – ми розповідаємо про долю Петра Калнишевського, який там закінчив свої дні.

– Скільки усього карт?

Дмитро Вортман: Базових так званих карт, на яких показана територія України та навколишніх земель – 43. Окрім того є додаткові, загалом понад 90 історичних карт від кімерійців і до АТО на Донбасі.

Мапа України французького військового інженера і картографа Гійома Левассера де Боплана 1680 року (на основі генеральної карти 1648 року)
Мапа України французького військового інженера і картографа Гійома Левассера де Боплана 1680 року (на основі генеральної карти 1648 року)

– Історик-медієвіст Олексій Толочко у книжці «Нариси початкової руси» (саме так – із маленької літери) в окремому розділи критикує історичні карти. Мовляв, сприймати історію за допомогою карт не завжди корисно, бо карти часто дають неадекватне уявлення, особливо про раннє середньовіччя. Виникає враження, що тоді були чіткі кордони, яких дотримувалися. А насправді, де був якийсь князь, там була його влада. Люди того часу не мали картографічної уяви, вони мали геть інші уявлення про простір. То де історична карта корисна, а де потрібно звернути увагу на щось інше?

Дмитро Вортман: Я думаю, що історична карта завжди корисна. Люди діють у певному просторі, географічні умови, ландшафт, дуже сильно впливали на історичні події. При чому, чим давніше, тим сильніший цей вплив. Так, тоді не було кордонів, але не завжди. Скажімо, у Римської імперії кордон був дуже чіткий, він був позначений лінією фортець. Тож подекуди й в давнину були чіткі кордони. Якщо взяти раннє середньовіччя, чітких кордонів майже ніде не було, а були якісь прикордонні смуги перед державами. Ми спробували це показати. У нас кордони показані двома типами ліній: чіткий та не чіткий або розмитий. Якщо взяти десяте століття, то більшість кордонів позначена як нечіткі.

Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см
Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см

Карта завжди потрібна для вивчення історії, незалежно від того, чи було картографічне уявлення у ту чи іншу епоху
Максим Майоров

Максим Майоров: Карта завжди потрібна для вивчення історії, незалежно від того, чи було картографічне уявлення чи картографічна культура у ту чи іншу епоху, яку ми досліджуємо. Тому що ми можемо локалізувати основних історичних акторів на карті, з’являється розуміння їхнього знаходження у просторі, розуміння співвідношення між якимись ареалами контролю. Багато узагальненої інформації для розуміння логіки історії як такої.

На жаль, проблема браку картографічної культури стосується не лише давніх правителів, а багатьох сучасних істориків. Є якась зневага до карт серед багатьох істориків, навіть дуже відомих, іменитих. Вони рідко замовляють карти для своїх книжок або просто вважають, що карта це щось незначне і краще поставити якусь ілюстрацію.

Дмитро Вортман: Мушу сказати, що Олексій Толочко до цих істориків не належить. Бо у 1995 році, він замовляв мені карти до своєї, спільно з Петром Толочком, книжки «Київська Русь» із серії «Україна крізь віки».

Мапа українських земель, надрукована у Відні приблизно у 1900 році
Мапа українських земель, надрукована у Відні приблизно у 1900 році

– Зараз популярна галузь історія повсякдення: як жила людина в давнину. Якщо історик вивчає не держави, не війни й походи, не видатних діячів, а досліджує і пише про те, як люди жили, чого хотіли, які у них були уявлення. Тут потрібна карта?

Максим Майоров: Таких досліджень не так багато в Україні. Цей жанр більше розвинений на Заході й тільки сюди приходить. Ми говоримо про те, що багато традиційних істориків, які досліджують політичну історію, зневажають карти. Звісно, якщо говорити про істориків, які не досліджують політичні явища, а історію повсякдення, можливо, у деяких випадках тут з вами варто погодитись. Не скрізь карта нам допоможе.

Наприклад, є така проблема, яка, ймовірно, походить ще зі шкільних атласів. Є різні теми вивчення у школі, наприклад, тема культури. Картографа просять на тему культури зробити карту, а ця тема дуже незручна для цього.

– Чому?

Дмитро Вортман: Є явища, які надаються на картографування, а є такі, які треба ґвалтувати, щоб зробити карту. У своєму атласі ми подаємо суто політичну історію.

Але можна показувати окремі явища культури, які надаються на картографування. Наприклад, якщо ми зробимо карту університетів, припустімо, станом на 1914 рік, ми одразу побачимо, що у Західній Європі їх було багато, вони розташовані густо, а чим далі на Схід, на території Російської імперії, тим їх стає все менше. Одразу людина отримує уявлення, де яка була освіта.

Мапа «Українські говори» з «Атласу України й суміжних країв», виданого у 1937 році у Львові під загальною редакцією Володимира Кубійовича. Видання Наукового товариства імені Шевченка
Мапа «Українські говори» з «Атласу України й суміжних країв», виданого у 1937 році у Львові під загальною редакцією Володимира Кубійовича. Видання Наукового товариства імені Шевченка

– А коли досліджують причинно-наслідкові зв’язки, карта потрібна?

Карта не терпить пустки. Якщо щось невідомо, то треба затуляти якоюсь легендою, обрізати. І це одразу помітно
Максим Майоров

Максим Майоров: Часто коли йдеться про текст, то там є певна загальна лінія і його можна написати як завгодно. Натомість карта не терпить пустки. Якщо щось невідомо, то треба затуляти якоюсь легендою, обрізати. І це одразу помітно.

Ми в атласі намагалися показати всю картину. Наприклад, тут видно, що за спиною печенігів чекають половці і це теж якийсь певний момент, чому фактор печенігів зійшов нанівець. Там скоро прийде Монгольська імперія. Багато таких явищ, над якими історики, які пишуть тексти, можуть навіть не задумуватися, а тут ми змушені це показувати. Карта цього вимагає й у цьому є перевага.

  • 16x9 Image

    Дмитро Шурхало

    Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG