Доступність посилання

ТОП новини
05 квітня 2020, Київ 22:15

«А потім ми танцювали»: як Грузія провалила іспит із толерантності через фільм про ЛГБТ


Молебні, бійки та паління прапора як реакція на фільм про кохання двох танцівників грузинського народного ансамблю

«А потім ми танцювали» – це назва шведсько-грузинського драматичного фільму, який спровокував бійки та конфлікти ще до початку офіційного релізу.

Кінострічка, яка піднімає безліч соціально важливих питань – ЛГБТ, маскулінність у мистецтві та гендерні ролі – вже став топ-темою грузинських ЗМІ та сколихнув суспільство.

Чи готова Грузія відверто говорити про ЛГБТ? Та як відзначили фільм у світі?

Грузія ніколи не вирізнялася надто консервативними поглядами – у 2014 році був ухвалено закон, який забороняє будь-які форми дискримінації, в тому числі на ґрунті сексуальної орієнтації. Це зробило її однією із небагатьох країн пострадянського простору, де захищаються права ЛГБТ.

Тим не менш, із 2018 року нова Конституція Грузії чітко визначає суть шлюбу – це союз чоловіка й жінки. Питання одностатевих стосунків все гостріше звучить у грузинському суспільстві й сьогодні. Кінострічка «А потім ми танцювали» – тому підтвердження.

А потім ми хотіли бути собою

Це історія юнака Мераба, танцівника грузинського народного ансамблю. Він із небагатої родини, та його головна мета життя – потрапити в основний склад танцювальної трупи. І щойно він дізнається про можливість потрапити туди, як на його шляху трапляється суперник – харизматичний танцівник Іраклій із Батумі, який також прагне стояти в першій лінії ансамблю.

Мераб починає активно тренуватись перед кастингом в основний склад і бачить, що його головний суперник також приділяє репетиціям багато часу. Вони починають відпрацьовувати свою майстерність разом і врешті-решт головний герой закохується в того, хто становить найбільшу загрозу його мрії.

Персонажі Мераб (Леван Гельбах’яні) та Іраклі (Бачі Валішвілі) ведуть відчайдушну боротьбу за свободу – на самовизначення, на сексуальну орієнтацію, на вільну інтерпретацію мистецтва. Їхня історія розвивається на тлі консервативності та вірності традиціям, несприйнятті інакшості.

Одна із головних тез фільму звучить із вуст керівника танцювального ансамблю: «Грузинський танець ґрунтується на маскулінності. Тут немає місця слабкості». Стрічка доводить, що гендер та гетеросексуальна орієнтація – не є основоположними в національному мистецтві.

А потім ми боролись

Автором стрічки став шведський режисер грузинського походження Леван Акін. Сам він розповів, що ідея створення фільму з’явилась ще в 2013 році, коли православні активісти, на чолі яких стояли священнослужителі, розігнали акцію проти гомофобії в центрі Тбілісі.

У травні 2019 року світова прем’єра «А потім ми танцювали» відбулася на Канському кінофестивалі, де Акін розповів: «Коли я побачив ці кадри, на мене це дійсно сильно вплинуло. Я завжди бачив Грузію як толерантну й відкриту країну цього регіону. Це змусило мене подумати про те, що необхідно говорити про ЛГБТ в Грузії».

В Грузії на великих екранах фільм почали демонструвати з 8 листопада. Місцеві активісти ультраправих поглядів проголосили свій намір зірвати показ фільму, який, на їхню думку, становить собою «неприховану пропаганду гомосексуалізму». Символами руху проти релізу стрічки став бізнесмен Леван Васадзе та лідер ультраправого «Грузинського маршу» Сандро Брегадзе.

А потім ми дивились

Попри прогнози, квитки були розкуплені ще за кілька днів до прем’єри – сеанс стрічки все ж відбувся.

Ще вдень 8 листопада у Тбілісі до кінотеатру «Амірані» почали прибувати перші автобуси з поліцією. В парку, поруч із кінотеатром активісти «Грузинського маршу» спалили прапор ЛГБТ-спільноти. При цьому православні священники проводили під кінотеатром молебень.

Ближче до початку прем’єри вулиці навколо кінотеатру були повністю заповнені натовпами охочих переглянути фільм та протестувальниками. Журналісти грузинської служби Радіо Свобода повідомляли, що поліція оточила «Амірані» живим кордоном. Цей кордон був настільки міцний, що в будівлю не могли потрапити навіть ті глядачі, які справді прийшли переглянути фільм.

Не обійшлося й без сутичок. Кілька сотень праворадикалів побилися з поліцією, намагаючись зірвати прем’єру. В результаті зіткнень, поліція заарештувала 11 протестувальників.

А потім ми обговорювали

В Україні грузинсько-шведський фільм «А потім ми танцювали» демонстрували в рамках другого Kinove.Фестивалю інтелектуального і естетичного кіно. У загальноукраїнський прокат фільм поки не вийшов – він розпочнеться в січні 2020 року.

Зараз можна стверджувати, що «А потім ми танцювали» – це лакмусовий папірець для суспільства, його перевірка на готовність приймати ЛГБТ.

Тим не менш, стрічка Левана Гелбахіані отримала гран-прі Одеського кінофестивалю цього року, а виконавець однієї з головних ролей здобув відзнаку кінофестивалю в Сараєві. «А потім ми танцювали» – кандидат на кінопремію «Оскар» в 2020 році від Швеції в категорії «Найкращий іноземний фільм».

  • 16x9 Image

    Анастасія Саковська

    Народилася у 1994 році в Києві. У 2015 році закінчила Національний університет «Києво-Могилянська академія» за спеціальністю філософія та релігієзнавство. На Радіо Свобода – із 2015 року. Працюю з соціальними медіа, пишу про кіно

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG