Справа солдата Марківа й України: рік після вироку в Італії

Рим – Рік тому в Італії суд першої інстанції міста Павії засудив українського солдата Віталія Марківа до 24 років неволі за співучасть в убивстві двох іноземних журналістів на Донеччині 6 років тому – італійця Андреа Роккеллі та росіянина Андрія Миронова. Пішов четвертий рік, як військовий перебуває за ґратами італійської в’язниці, відколи його арештували в аеропорту Болоньї 30 червня 2017 року.

Україна і сторона захисту нацгвардійця у жовтні 2019 оскаржили вирок, і тепер через пандемію коронавірусу очікування апеляції дуже затягнулося. Суд другої інстанції може початися у Мілані не раніше від жовтня. Дата наразі невідома. За цей час під керівництвом Національної поліції відбулися деякі зрушення в українському розслідуванні стосовно загибелі репортерів-іноземців на території, окупованій тоді гібридними російськими силами частині Донбасу. Група журналістів-розслідувачів виявила нових свідків і здійснила низку технічних експериментів, що стало матеріалом для документального фільму The wrong place.

Про це згодом, а наразі – до ключового питання: чи допоможуть нові дані виправданню 30-річного військовослужбовця Марківа на стадії апеляції? Не факт, кажуть його захисники. Додаткове досьє стане ложкою води у морі матеріалів справи, які вже надані Апеляційному суду присяжних у Мілані для виправдання бійця й держави України, вважає адвокат засудженого Раффаеле Делла Валле.

«За 15 днів до призначеної дати першого засідання в апеляції можемо презентувати нові факти справи. Якщо Міністерство внутрішніх справ України або автори фільму нададуть нам оброблений матеріал у перекладі італійською, і я зважу його доцільність, ми надамо ці дані до суду, будемо просити долучити їх до справи. Також попросимо заслухати в суді нових свідків, але не факт, що наше прохання суд автоматично візьме до уваги. А, може, суд уповноважить слідчих здійснити своє розслідування на місці інциденту, як ми завжди просили і заявили знову про це в оскарженні вердикту», – повідомив Радіо Свобода Делла Валле.

Після вироку, оголошеного 12 липня 2019 року, з метою неупередженого розгляду справи на стадії апеляції помітно активізувалася влада у Києві та правозахисники. Низка відомих громадських діячів й організацій процес у Павії назвали «політичним судилищем над українським воїном» і закликали Італію до об’єктивного розгляду судової апеляції. Значно пожвавився міжнародний рух #Free Markiv, влаштувавши флешмоби, численні пікети біля дипломатичних установ Італії в різних країнах.

Офіційний Рим тримає дистанцію, заявляючи про незалежність судової системи країни. На Апеннінах провідна преса продовжує поширювати антиукраїнський наратив довкола справи. Радіо Свобода зібрало п’ять основних фактів останнього року стосовно резонансної історії.

1. Дії МВС

Обвинувальний вирок та його мотиваційна частина обурили й сколихнули український політикум і громадськість. Соцмережі в українському контенті вибухнули гнівними коментарями на адресу італійської Феміди. Нерідко дописувачі обвинувачували й українську владу у недостатніх зусиллях для виправдання свого військового та відстоюванні авторитету держави.

До завершення процесу в Павії чільні посадовці й дипломати займали стриману позицію: покладали надії на неупереджений суд європейської країни та очікували виправдального вердикту. Адже, за версією Києва, докази причетності бійця до трагічного інциденту були відсутні. Щоправда, українська сторона після арешту нацгвардійця проявила ініціативу і у жовтні 2017 року наполягала створити спільну слідчу групу для з’ясування на місці обставин і причин смерті іноземних репортерів біля Слов’янська 24 травня 2014 року. Як відомо, прокуратура Павії це звернення проігнорувала, звинувативши на суді Україну у бездіяльності в попередньому розслідуванні загибелі репортерів.

«Ми чекали, що італійський суд повинен взяти до уваги факт, що саме Марків не може бути причетним до загибелі італійця й росіянина… Ми сподівалися, що суд візьме до уваги ці аргументи, свідчення українських військовослужбовців на суді та чекали на справедливий, а саме виправдальний вирок», – сказав минулої осені для Радіо Свобода заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко.

Після оголошення обвинувального вироку Україні та її солдатові Марківу (з подвійним українським та італійським громадянством) ситуація змінилася. У Києві створили оперативний штаб, щоб повернути хід справи на стадії оскарження вироку і сприяти звільненню Віталія Марківа. За словами Антона Геращенка, цей штаб на рівні трьох відомств МВС, МЗС та Мін’юсту продовжує роботу. МВС відновило розслідування кримінальної справи по факту загибелі Роккеллі й Миронова після того, як 5 років без помітних результатів вона була у провадженні СБУ.

«Нам вдалося провести низку унікальних експертиз, які далеко просунули нас у розслідуванні, мета якого – встановити відповідальних за злочин осіб. Завдання експертиз було виявити, хто був реально причетний до обстрілу того дня. Одна – звукова експертиза 25 травня 2020-го – засвідчила, що вистріли лунали не з гори Карачун (місця розташування українських сил). Візуальна експертиза за допомогою лазерних променів, мала на меті допомогти встановити, чи з гори Карачун було видно місце загибелі Роккеллі та Миронова. Докладнішої інформації наразі не можу повідомити», – поінформував Радіо Свобода посадовець Геращенко.

Ці перші експертизи Україна провела через 6 років після згаданого інциденту на війні та після трьох років перебування Марківа під вартою в Італії. У багатьох виникло запитання: що заважало робити подібні дії раніше? «Влада України почала рухатися після вироку, але цей експеримент могли зробити рік і два роки тому», – зауважив для Радіо Свобода Раффаеле Делла Валле, провідний адвокат захисту.

Як зазначив Антон Геращенко, Нацполіція від жовтня 2019 року займається цим питанням, і тому він не може коментувати, чому раніше не проводилася робота з розслідування загибелі цивільних іноземців 24 травня 2014 року під час воєнних дій біля міста Слов’янська Донецької області. Місто було звільнене від бойовиків, якими керував російський полковник Ігор Гіркін («Стрєлков») у липні того ж року.

Як звітував на початку червня 2020 року у Верховній Раді міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, згаданий експеримент довів непричетність Віталія Марківа до загибелі журналістів. «Ми впевнені, що питання нашого гвардійця ми винесли на найвищий державний рівень. У лютому президент України провів переговори з італійським президентом, прем’єром та папою Римським. Ми очікуємо на засідання апеляційного суду і впевнені, що тут у нас гарні позиції. Також продовжимо дипломатичні зусилля на рівні глав держав», – зазначив міністр Аваков.

2. Дипломатичні зусилля

З боку президента Володимира Зеленського не можна не помітити уваги до питання Марківа, яке він неодноразово піднімав перед вищим керівництвом Італії. Щоправда, пресслужби італійських відомств не інформують про порушення цієї теми та відповідно про реакцію перших осіб країни. Тож, позиція Рима і досі обмежується гаслами про незалежність місцевих судів. Тим часом Київ продовжує працювати над посиленням політичного діалогу з Римом у сподіванні на справедливе рішення суду другої інстанції.

Наразі невідомо, щоб на справу звернув конкретну увагу, зокрема міністр юстиції Італії Альфонсо Бонафеде або ж якийсь політик правлячої більшості поцікавився, наприклад, умовами перебування українського солдата у в’язниці. А такі випадки прямого зацікавлення італійських політиків у деяких судових справах трапляються. Останній стосувався відвідування арештованих громадян США, звинувачуваних в убивстві римського карабінера.

«Італійські політики офіційно говорять про незалежність правосуддя від політики. Вони тримаються дистанції, але коли це вигідно італійській державі. Це і є проблема. Якби Віталій Марків був громадянином США, про цю дистанцію не йшлося», – переконаний правник Раффаеле Делла Валле.

За інформацією Офісу президента України, справою засудженого військового Марківа опікується навіть папа Римський. Про це Володимиру Зеленському повідомив нібито сам понтифік під час їхньої телефонної розмови на початку червня. Але ватиканські джерела такої інформації не поширили. Посольство України при Святому престолі, інформуючи про телефонну розмову двох лідерів, на своїй сторінці у фейсбуці і словом не згадує, що йшлося про питання військовослужбовця Віталія Марківа. Як пояснили Радіо Свобода компетентні джерела, Святіший отець як глава Ватиканської держави не міг стверджувати про опікування українським солдатом. Це підтверджує і повідомлення українського відділу Радіо Ватикан, яке подає новини відповідно до офіційної позиції Апостольської столиці.

З-поміж італійських політиків питанням солдата Марківа після оголошення вироку активно переймаються дві ліберальні партії: «Італійські радикали» (у лавах якої є тепер й українці) та «Більше Європи». Згадані партії мають трьох представників в італійському парламенті. Секретар останньої Бенедетто Делла Ведова звернувся з листом-проханням до керівництва Єврокомісії гарантувати присутність її спостерігачів на апеляційному процесі, «щоб уникнути ризику чергового несправедливого суду, жертвою якого став Віталій Марків». Італійські радикали через свої медіа-ресурси регулярно викривають, як вони наголошують, заангажованість процесу Роккеллі-Марків, згубний вплив російської пропаганди на перебіг справи та необ’єктивне висвітлення теми в італійській пресі.

3. Інтерес правозахисників

Спільно з радикалами активність проявляє італійська Федерація з прав людини. У травні заступниця голови організації Елеонора Монджеллі звернулася з відкритим листом до керівника тижневика Il Venerdì (п’ятничний додаток тиражного видання La Repubblica) з приводу упередженої, на її думку, публікації про смерть Роккеллі й Миронова і процес над Марківим.

Вказуючи на помилки автора статті (знаного в Італії журналіста Маріо Калабрезі) у відтворенні фактів, вона наголошує, що слід продовжувати шукати правду з боку усіх жертв та учасників цієї історії. «Це означає захищати правову італійську державу і не чекати, щоб суд у Страсбурзі (Європейський суд з прав людини – ред.) робив це за нас», – підсумувала Елеонора Монджеллі з Італійської федерації з прав людини (FIDU).

Справа тепер і під пильним оком правозахисників в Україні й Росії. Правозахисні організації в Україні досі зосереджували свою діяльність на проблемі українських бранців у Росії та Криму. Та цей кейс напряму зачіпає правозахисників із різних країн: разом з італійцем біля Слов’янська загинув також їхній колега – російський дисидент, давній борець із кремлівським режимом 60-літній Андрій Миронов.

«Тому ми об’єднали зусилля разом із російськими правозахисниками для незалежного аналізу розслідування їхньої загибелі і зараз вивчаємо усі доступні матеріали для підготовки спільного висновку. Для цього нам потрібно знайти відповіді на низку питань щодо правового статусу фігурантів справи, добросовісності у дослідженні доказів, суспільного фону довкола неї, ролі української сторони у проведенні розслідування. Окремі речі вже вимальовуються, але рано говорити про якісь офіційні висновки (цього аналізу)», – повідомила Радіо Свобода Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод.

За її словами, мало хто із правозахисних організацій цю справу вивчав та досліджував. Одна з перепон – мовний бар’єр, бо більшість документів італійською мовою, каже вона.

«Важливо також зрозуміти роль української сторони у проведенні розслідування. Тільки у цьому році на місці загибелі був проведений слідчий експеримент, про що доповідав міністр (Арсен Аваков) у Раді. Тож, питання, що було зроблено МВС для розкриття цієї справи ще до арешту Віталія Марківа та як усі ці роки відбувалася взаємодія із італійським розслідуванням, також є предметом нашого дослідження», – додала Олександра Матвійчук.

4. Розслідування журналістів

На відміну від правозахисників, результатами свого незалежного, як вони наголошують, розслідування вже може поділитися група журналістів з Італії та України. Протягом року вони працюють над документальною кунострічкою The wrong place. Взявши під сумнів висновки павійських присяжних, репортери вирішили реконструювати перебіг подій 24 травня 2014 року, що власне відмовилися робити на місці італійські слідчі, а згодом і суд.

Знімальна група у складі журналістки Ольги Токарюк та трьох репортерів італійців Крістіано Тінацці, Даніло Елія, Рубен Лаґаттола тричі побували на місці трагедії. За допомогою експертів, вони науковим методом вивчили місцевість та місця дислокації, як українських військових на горі Карачун, так і бойовиків російських гібридних сил не лише біля керамічної фабрики Zeus (в районі якої загинули журналісти), а й другого сусіднього підприємства, що було захоплене бойовиками. Були проведені важливі балістичні експертизи за участю італійських фахівців компанії Windrose Tactical Аcademy, про що докладніше йдеться в її відеорепортажі.

«Це відкриття спонукало нас шукати правду в іншому напрямку, відмінного від того, про що йшлося на суді в Павії. Ми підготували топографічну тривимірну карту, яка точно відображає місцевість і дає розуміння, що візуальний контроль з гори Карачун на місце, де загинули журналісти, був відсутній. Це перше, що спростовує твердження обвинувачення. Друга річ – розмова з двома свідками, таксист і цивільний, який був під час атаки і ховався у ямі (їх не шукали італійські слідчі і відповідно не слухали на суді – ред.). Третє – через свідчення інших журналістів, які на той період перебували у зоні, репортери (Роккеллі, Руґелон і Миронов) знали, що того дня мало бути бомбардування у місці, куди вони вирушили», – розповів Радіо Свобода режисер стрічки Крістіано Тінацці.

Робота над фільмом на завершальній монтажній стадії. Його планують закінчити у вересні, принаймні журналісти намагаються встигнути до початку процесу апеляції. Вони сподіваються, що виявлені ними нові факти та свідчення допоможуть неупередженому розгляду справи у Міланському апеляційному суді присяжних. Матеріали фільму свідчать, що нацгвардієць Віталій Марків не міг бути причетним до смерті Андреа Роккеллі та Андрія Миронова.

«Сподіваємося показати фільм якомога ширшій аудиторії, щоб дати розуміння, що ця історія була аналізована поверхово та з ідеологічним підтекстом. Адже проблема не лише у проникненні російської пропаганди в судовий процес, а й загалом хибна інтерпретація фактів про події в Україні з 2014 року. В Італії ще відтоді поширена спотворена інформація про участь крайньо правих сил у протестах на Майдані. Думаю, саме це і вплинуло значною мірою на процес», – вважає Крістіано Тінацці, журналіст із досвідом роботи в зонах воєнних конфліктів.

Робота журналістів знайшла широку підтримку серед громадськості в Україні й Італії. Автори документального проєкту за допомогою програми «Спільнокошт» та інших добровільних внесків зібрали для виробництва фільму понад 30 тисяч євро. Вони також отримали перше міжнародне визнання – ґрант від фундації Justice for Journalists за поточний рік.

При цьому автори The wrong place («Не в тому місці, не в той час») постали перед цензурою у більшості ЗМІ Італії. Деякі колеги у публікаціях, зокрема про постать загиблого 30-річного фоторепортера Андреа Роккеллі, називають творців фільму «наклепниками». Попри численні офіційні запити та звернення через фейсбук, коментарі для фільму-розслідування відмовилися надати представники сторони обвинувачення та цивільних позивачів.

5. Наратив в італійських медіа

На загал в італійському медіапросторі історію Андреа Роккеллі самі журналісти називають «дуже забутою», адже вона ніколи не потрапляла на перші шпальти видань. Коли її і згадують, то тиражні газети або телеканали подають переважно точку зору обвинувачення і описують контекст трагічної події як «брудна мало відома або забута війна, довкола якої ще багато прихованого».

Засудженого Віталія Марківа змальовують як «представника другого покоління мігрантів, яке радикалізує націоналістичні погляди через онлайн», «мігрант, який знайшов в Італії дім, але не батьківщину».14 травня в ефірі каналу La7, анонсуючи мільйонній телеаудиторії свою публікацію і подкаст, присвячені шостим роковинам загибелі Андреа Роккеллі, публіцист Маріо Калабрезі заявив: «Прокуратура міста Павії і суд присяжних відновили фундаментальний принцип права, а саме: на війні не можна вбивати цивільних». Цю тезу послідовно продовжують відстоювати захисники родини загиблого фоторепортера. На своїй сторінці у фейсбуці вони поширюють публікації, які прославляють рішення суду першої інстанції та наголошують про «порушення презумпції безкарності для убивць журналістів на війні».

За даними Комітету захисту журналістів, що базується у Нью-Йорку, з-поміж 1371 журналістa, вбитого у світі від 1992 року і донині, лише у 14 відсотках випадків відповідальних за злочин вдалося покарати. Тому місцева преса просуває меседж, що італійська держава зробила майже неможливе – покарала винуватця убивства журналіста, коли той виконував професійний обов’язок на війні.

На думку правника Раффаеле Делла Валле, місцеві медіа не можуть гарантувати всебічного висвітлення цієї теми. «Як італійська преса може об’єктивно висвітлювати цей процес? Це ж нонсенс. Вони виступили потерпілою стороною на суді, наприклад Національна профспілка журналістів та її голова, вони представляють у негативному світлі іншу сторону і ллють воду на свій млин. Всі медіа – правого чи лівого спрямування – на боці обвинувачення. Тепер маю лише сподівання, що суд у Мілані буде справді незалежним», – сказав Радіо Свобода адвокат Віталія Марківа.

Прокурор обвинувачення Андреа Дзанончеллі, адвокатка родини загиблого Алессандра Баллеріні, голова італійської профспілки журналістів Джузеппе Джульєтті не відповіли на запит Радіо Свобода про інтерв’ю або коментар для цієї статті.

Справа нацгвардійця Віталія Марківа

30-річний старший сержант Національної гвардії України Віталій Марків відбуває покарання у тюрмі біля Мілана після того, як у липні минулого року суд першої інстанції засудив його до 24 років неволі. Він перебуває під вартою від дня арешту в Болоньї 30 червня 2017 року.

Солдата, який, окрім українського, має й італійське громадянство, суд присяжних міста Павії визнав причетним до умисного вбивства двох цивільних іноземців на війні біля Слов’янська Донецької області 24 травня 2014 року. Тоді загинули італійський фоторепортер Андреа Роккеллі і його перекладач, російський дисидент Андрій Миронов. Внаслідок того ж інциденту французький репортер Вільям Руґелон зазнав поранень, згодом він став головним свідком обвинувачення.

Суд і прокуратура Павії стверджують, що журналісти загинули внаслідок прицільних мінометних пострілів вояків Збройних сил України, а нацгвардієць Марків відстежував рух цивільних і передавав інформацію побратимам. Ні суд, ні слідчі не брали до уваги версію про можливість пострілів на ураження з боку російських гібридних сил, біля яких тоді і перебувала група репортерів без розпізнавальних знаків. Територію, де стався трагічний випадок, контролювали бойовики, якими керував російський полковник Ігор Гіркін («Стрєлков»).

Сторона захисту солдата відсоює версію, що репортери потрапили під перехресний вогонь, тому неможливо встановити, внаслідок яких пострілів (із боку бойовиків чи ЗСУ) загинули італієць і росіянин. На переконання захисників військового, Віталій Марків зі своєї бойової позиції фізично не міг бачити цивільних на відстані понад півтора кілометри, а єдина зброя в його володінні (автомат Калашникова) не мав оптичного пристрою для розпізнавання об’єктів на великій відстані. Адвокати захисту оскаржили вирок і подали позов до апеляційного суду присяжних Мілана, суду другої інстанції. Початок розгляду апеляції очікували навесні цього року, але через кризу коронавірусу дату процесу очікують тепер на осінь.

Київ категорично не погоджується з обвинувальним вироком і чекає остаточного виправдання бійця Віталія Марківа й ЗСУ. Офіційний Рим тримає дистанцію і заявляє про незалежність та неупередженість італійського судочинства.