Масштаби мінування території на фронті – вражають. Саме цим словом описують ситуацію ті, хто бачив усе на власні очі. Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний в есе для The Economist відзначає мінно-вибухові технології як один з 4-х ключових пунктів для виходу з позиційної війни: вони потрібні, щоб прорвати глибоко ешелоновану систему загороджень, які встигла збудувати РФ вздовж лінії фронту.
Донбас Реалії (проєкт Радіо свобода) аналізують, як Росії вдалося зробити міни такою нездоланною проблемою для України та чи існують у світі засоби, здатні розв'язати цю задачу.
Літо, що виявило проблему
Літо 2023-го. Південь Донеччини і Запоріжжя, найскладніші напрямки з точки зору збудованих російськими військами ліній оборони.
Уся країна знає, що іде контрнаступ, але як саме усе відбувається на землі – для багатьох у тилу тоді ще неочевидно. У цей час українські воїни пробивають коридори у мінних полях, щоб слідом пройшла техніка і піхота. Журналісти Донбас Реалії зустрічають на фронтах саперів різних бригад.
«Щоразу перед штурмом ми маємо розчистити для своїх проходи. Якщо ведемо за собою піхоту – міни можна і не знімати: просто позначаєш мітками небезпечні ділянки. А от для техніки, звісно, треба більше місця – у кілька метрів завширшки. Плюс стараємося робити реверс: щоб машина заїхала одним шляхом, відпрацювала і повернулася іншим», – розповідав нам сапер 47-ї ОМБр «Магура» Сергій.
Він родом з Оріхова: виходить, воював тоді неподалік від дому. На той момент Сергій уже уже власноруч «відсунув» близько 60 мін. Це вкрай ризикована робота.
Серед ризиків – не лише підрив на самій міні: і по саперах, і по спеціальній розмінувальній техніці постійно працює російська артилерія. Саме тому навіть поява на фронті західних мінних тралів та машин дистанційного розмінування не принесла бажаного перелому у війні.
Боєць із позивним «Прада» працював на американській машині дистанційного розмінування MICLIC, коли нам вдалося з ним поспілкуватись.
«Штука дуже хороша, але якщо мала підтримка вогнева, то її використовувати дуже небезпечно. Якщо є авіація, арта, то вона працює на 100%. Вони теж там хороші фахівці своєї справи: вони знають, що це їде, вони хочуть його знищити в першу чергу», – пояснює «Прада».
Коли певну ділянку здається з великими зусиллями пройти, попереду швидко вистилається нове мінне поле, адже агресор має машини дистанційного мінування, якими буквально засіває території.
«Час, який їм дали на те, щоб окопатися, зіграв важливу роль. Вони замінувались, вони позаливались бетоном, освоїлись на території», – казав нам поблизу фронту Євген з 65-ї ОМБр.
Саме міни (їхнє розмаїття та, банально, велика, дуже велика кількість), за оцінкам численних військових експертів, завадили Україні провести контрнаступ так, як вона його планувала. Далі ми розберемо детальніше, чому агресору вдалося зробити мінні загородження непрохідними навіть для західних систем, та чи є з цього якийсь вихід.
Чим мінує Росія? Огляд систем
Збудована Росією лінія оборони – це система, яка складається з декількох смуг перешкод протяжністю від 10 до 40 км. Серед них є мінні поля, протитанкові рови, бетонні піраміди – «зуби дракона», протитанкові їжаки та дротяні перешкоди.
Основа цих загороджень – мінно-вибухові – це ділянки, вкриті мінами. Обсяги мінування лінії фронту вражають, каже полковник Руслан Берегуля, начальник головного управління протимінної діяльності, цивільного захисту та екологічної безпеки Міністерства оборони України.
Армія РФ застосовує суцільне мінування місцевості, яке перевищує в декілька разів всі показники, що містяться в інструкціях по укладанню мін, розповідає військовий.
«На деяких ділянках фронту щільність на 1 квадратний кілометр може досягати 15 тисяч мін. Часом наші сапери виявляють місця, де щільність сягає 2,5 міни на квадратний метр», – каже він.
Такого тотального мінування не зустрічалось ніде в світі раніше, пояснює полковник. І це демонструє масштаб загрози при прокладанні проходів та зусиль, які потрібно докласти для цього.
Армія РФ використовує нетипове мінування – засипає ділянки всім, чим є, у великій кількості.
«Раніше вчили встановлювати мінні поля з відповідним кроком мінування, щоб міни використовувалися раціонально, щоб живу силу чи техніку вивести з ладу і зупинити. А тут немає ніякої логіки – все робиться на тотальне знищення усіма наявними засобами», – розповідає Руслан Берегуля.
Для мінування противник використовує повний спектр озброєння, яке в нього є – від застарілих радянських запасів протипіхотних та протитанкових мін – до сучасних, що встановлюються дистанційно. Такі як протипіхотні міни ПОМ-3 та протитанкові ПТМ-4.
РФ широко використовує і модульні осколкові боєприпаси, які є сучасними аналогами протипіхотних мін направленого ураження: МОН-50 та МОН-90. А також встановлює саморобні вибухові пристрої – керовані фугаси, виготовлені з різних боєприпасів, таких як мінометні міни, артилерійські снаряди, авіаційні боєприпаси та навіть авіабомби.
«В них (російських військових – ред.) є така звичка: міна з сюрпризом, тобто дві міни, або три міни (одна на одній – ред.), і тоді вириває все, що тільки можна», – розповідає механік-водій танку 65-ї окремої механізованої бригади з позивним «Батюшка».
Російська армія використовує систему дистанційного мінування «Земледелие», в середині ракет якої – не вибухова речовина, а протитанкові та протипіхотні міни. Ця машина за заявленими технічними характеристиками може закидати боєприпаси на відстань до 15 км і одним залпом покривати площу в кілька квадратних кілометрів.
Чим розміновує Україна
Головком Валерій Залужний звертає увагу на те, що на момент початку повномасштабного вторгнення ЗСУ мали обмежений комплект засобів, призначених для пророблення проходів у мінно-вибухових загородженнях. Й це були технічно застарілі зразки техніки.
Радянська переносна установка розмінування УР-83П та самохідна реактивна установка УР-77 призначені для того, щоб створювати проходи в протитанкових мінних полях під час бою.
Принцип дії цих установок такий: вони вистрілюють углиб мінного поля канат з вибухівкою, всередині якого прокладено кабель детонації. Він підриває вибухівку, від якої детонують міни навколо:
(До слова, російські війська застосовували цю установку для руйнування будівель у містах під час штурмів).
Однак, після налагодження військової допомоги із Заходу список розширився.
«Завдяки західним партнерам в ході воєнних дій вдалося дещо наростити спроможності інженерних частин», – пише у есе Валерій Залужний.
В Україну поставили:
- американський протимінний комплекс M58 MICLIC;
- німецьку броньовану інженерну машину Wicent 1;
- норвезьку інженерну машину NM189 Ingeniorpanservogn;
- американську інженерну машину M1132 Stryker;
- штурмову машину M1150 ABV;
- німецьку машину розмінування Keiler;
- та каткові трали, які приєднуються до важкої бронетехнікиє
Ці машини або підривають міни за схожим принципом, як радянські УР-77 та УР-83П, або придавлюють і підривають їх, або виорюють міни, які при цьому вибухають чи опиняються за межею проходу.
Часто такі установки використовуються разом. Спочатку протимінним комплексом M58 MICLIC дистанційно підривають, слідом інші машини виорюють.
Також зазвичай танки, для прокладання проходу і запобігання підриву на протитанкових мінах, оснащуються колійними тралами. Ці трали навішуються на раму попереду бронемашини.
Такі трали створювались і в СРСР (КМТ-5, КМТ-6, КМТ-7), і на Заході. Вони є на озброєнні більшості країн світу.
Колійні трали бувають трьох видів:
каткові – з катками великої ваги, під якими підриваються міни
ножові – працюють як плуг і зсувають міни вбік
катково-ножові – комбіновані, мають і каток, і ножовий трал
«Кожен танк має бути забезпечений колійним тралом, щоб він не був зупинений тією кількістю мін, що противник розташував на основних можливих напрямках наступу танків і бойових машин піхоти», – розповідає підполковник у відставці, експерт бронетанкової галузі Микола Саломаха.
Також за повідомленням компанії Метінвест, Україна налагодила серійне виробництво протимінних тралів аналогічної до КМТ-7 конструкції.
Але враховуючи безпрецедентні масштаби вибудуваних загороджень, спроможностей об’єктивно не вистачає, пише головнокомандувач ЗСУ.
Значна частина розмінувань робиться вручну, каже Руслан Берегуля. Навіть там, де застосовується техніка, перед проходом військ за машинами повинні пройти сапери. А люди є основним і найціннішим ресурсом.
«Розмінування в лісопосадках складніше в рази. Це тільки вручну. Техніка просто не пройде там, а установки дистанційного розмінування будуть просто неефективні, тому що заряди опиняться на деревах, на кущах і не дадуть потрібного ефекту», – пояснює фахівець.
При цьому і міношукач сапера не завжди може бути ефективним: зараз РФ часто застосовує міни в пластикових корпусах, виявлення яких можливе лише вручну і лише щупом.
Системне забезпечення, навчання та захист саперів зараз є одним із пріоритетних напрямків роботи, говорить Вікторія Дворецька, керівниця інструкторського відділу фонду «Повернись живим».
Фонд зараз забезпечує 146 інженерно-саперних груп окремих інженерних бригад і співпрацює з командуванням Сил підтримки ЗСУ.
«Кожна група отримує автомобіль пікап, металошукачі, коптер для дорозвідки, планшет для нанесення карт, сумки сапера, набір для дистанційного знешкодження мін, радіостанції захищеного зв'язку і все обладнання, що потрібно для роботи», – перелічує Вікторія Дворецька.
До прикладу, на початок повномасштабного вторгнення Україна не мала жодного металошукача власного виробництва. Зараз вже є виробник, який почав випускати українські металошукачі, що нічим не гірші за провідні іноземні аналоги.
Майже все, що було на забезпеченні військових саперів з радянських часів, уже замінене на сучасне. Але протягом війни потреби саперів на передовій теж зазнають змін: наприклад, через те, що противник мав час підготуватися і встановити багато мін з мінними пастками.
«Ще рік тому ми не передавали таку номенклатуру, як дистанційний знімач мін: зараз ми їх передаємо у двох зразках, які випробувані і допущені у використанні саперами. Бо реалії такі, що саперу треба мати змогу дистанційно зняти міну, щоб, якщо там є пастка, сапер не постраждав», – говорить Вікторія.
Сапери потребують ще більше машин для дистанційного розмінування, яких Україна не виробляє і які постачаються у рамках військової допомоги Заходу. У світі багато охочих допомогти у гуманітарному розмінуванні на звільнених територіях, каже експертка, але не постачати техніку у військо.
Чому трали і дистанційні машини часом не допомагають?
Глибина мінних полів місцями може досягати кількох кілометрів. Машина дистанційного розмінування не може одним пуском пробити прохід у мінному полі. Пуски треба повторювати кілька разів, поступово просуваючись у глибину. Але ж це значить, що машина стає мішенню для артилерії, про шо ми вже коротко згадували напочатку.
«Вони повинні зробити запуск, підірвати снаряд, проробити прохід на мінному полі, після того йде ще одна установка, яка повторно робить запуск уже далі. Таким каскадом вони повинні йти. Але ж і противник не буде просто дивитися на це, а буде застосовувати по цих установках свою артилерію чи іншими способами протидіяти», – пояснює полковник Руслан Берегуля.
Також є нюанси з колійними тралами, що навішуються на танки. Катковий трал витримує 5-6 підривів, максимум до 10-ти, наголошує Микола Саломаха. Потім його потрібно позбуватися. І ще він важкий та дає велике навантаження на машину.
«Танк з тралом в стані подолати 200, максимум 300 метрів, бо навантаження на двигун дуже велике, піднімається температура в системі охолодження. Через 200-300 метрів танк потребує охолодження, або треба скидати цей трал і переходити на використання легшого – ножового», – пояснює експерт.
«Є ще й психологічні нюанси у підготовці: не кожен механік-водій здатен пережити момент, коли перед ним підривається протитанкова міна, одна, друга, третя. До цього потрібно готувати», – додає Саламаха.
Те, що армія РФ бачить усе з дронів та корегує артилерію, унеможливолює роботу і мінних тралів, і саперних груп.
Саме те, що у війні застосовуються дрони, які бачать дії противника на лінії фронту в режимі реального часу, часто зводить нанівець усі намагання, вважає військово-політичний оглядач Ігор Левченко. Підготовче розмінування перед наступом у сучасній війні неможливо приховати – втрачається ефект несподіванки.
«Саперні групи, або інші системи дистанційного розмінування, працюють в умовах, коли противник бачить їх і може по них завдавати вогневе ураження. Це, звичайно, дуже сповільнює і створює загрозу саперам та техніці», – каже Ігор Левченко.
«І радянські, і західні машини – вони або легкоброньовані, або взагалі не броньовані: відповідно, оператори, які на них працюють, перебувають поруч з великою кількістю вибухівки, тому це дуже небезпечно», – пояснює експерт.
«Люди повинні мати не лише професійну підготовку, бути фізично загартованими, а й бути психологічно витривалими, бо без цього не кожна людина зможе під обстрілом противника проробляти проходи в мінних полях», – додає Руслан Берегуля.
У разі вдалого пророблення проходів противник швидко знову «засіває» ці ділянки мінами за допомогою інженерних систем дистанційного мінування «Земледелие».
Оригінальні ідеї
Спеціалісти, виробники техніки, військові шукають способи, як спростити і прискорити подолання мінно-вибухових загороджень, що встигла набудувати Росія, але всі вони на сьогодні мають свої недоліки, вважають експерти.
Розвідка мінних полів з дронів, що оснащені тепловізорами. Військові на передовій інколи застосовують такий метод.
«Багато хто називав дронами, які виявляють мінні поля, коптери з тепловізійною камерою. Бо є така специфіка: коли металеві міни полежать вдень на сонці, їх видно вночі по виділенню тепла. Поле протитанкових радянських мін, викладених на грунт, вони покажуть точно. Але ніхто не буде йти чітко по цій картинці», – каже Вікторія Дворецька.
Міни можуть бути закопані у землю чи зроблені з композитних матеріалів, їх не видно на тепловізорі з висоти. Саперам однаково доведеться обстежувати цю територію.
Скид вибухівки з коптера. Скидання боєприпасів з дронів для розмінування – це аматорство, вважають військові. Воно не дає бажаного ефекту.
«Якщо попаде на якусь міну, то точково це спрацює, може спрацює ще декілька мін, але на ситуацію в цілому на відповідному проході воно не вплине», – говорить Руслан Берегуля.
Бомбардування мінних полів з літаків. Можна знищувати мінні поля скиданням авіаційних бомб, але Україна не може дозволити собі таких небезпек для авіації.
Що може допомогти переломити ситуацію?
Застосування касетних та термобаричних боєприпасів. Касетні боєприпаси містять в собі не одну бойову частину, а багато суббоєприпасів – маленьких бойових частин, які під час обстрілу розподіляються на велику площу.
Термобаричний снаряд за рахунок хмари аерозолю під час підриву створює потужну ударну хвилю на значній відстані навколо себе.
«Вважається, що більш-менш успішно можна проводити дистанційне розмінування різними видами термобаричних боєприпасів – так званих боєприпасів об'ємного вибуху, які створюють достатньо потужну фугасну дію», – розповідає Ігор Левченко.
«Їх у нас дуже обмежена кількість, щоб застосовувати для розмінування. Тож це буде неефективно. Якби у нас були всі ці засоби в необмеженій кількості, то ми могли б їх використовувати всюди. На жаль, їх дуже мало», – додає полковник Руслан Берегуля.
У есе в виданні The Economist Валерій Залужний пропонує шукати вихід у застосуванні таких технологій:
- сенсорів на основі технології LiDAR – сканування для отримання ситуаційної інформації
- систем димопуску Rosy для приховування роботи груп розмінування
Та використовувати нестандартні рішення:
- пошкоджену техніку, яка на ходу
- реактивні авіаційні двигуни зі списаних літаків
- стволи водометів або промислових гідромоніторів
- міні-тунелепрокладачі з буром
- ракети з паливно-повітряною вибуховою сумішшю
Це засоби, які до цього в ЗСУ не застосовувалися, пояснює Ігор Левченко, тож оцінити їхню ефективність важко. Але очевидно, для такого нестандартного виклику потрібно шукати нові рішення. Бо і в союзників такого досвіду немає. Як немає і такої кількості техніки для розмінування, щоб покрити потреби ЗСУ.
«Західні військові також розводять руками і кажуть, що вони ніколи не стикалися з таким рівнем мінування, з такою площею мінних полів. І в них теж немає відповіді на це питання», – каже він.
Ще дієвішим рішенням є загалом підвищення якості та інтенсивності дистанційного знищення техніки супротивника: артилерії, яка не дає працювати демінерам, та машин дистанційного мінування. Вибивання сил РФ з переднього краю, щоб потім в більш безпечних умовах проводити розмінування.
Жодна дія не може бути відірвана від іншої на полі бою, пояснюють експерти. Все має бути об'єднано одним задумом. Якщо Україна навіть технічно зможе зараз створити проходи у мінних загородженнях, важливо, щоб вона могла цим вчасно і ефективно скористатися.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.
Форум