Сутички у Луганську можуть бути меседжем Суркова Заходу – експерт

Від вівторка в окупованому Луганську відбуваються події, до яких досі багато запитань. Частину міста патрулювали озброєні люди. За повідомленнями, мова йде про конфлікт між головою угруповання «ЛНР» Ігорем Плотницьким та «міністром внутрішніх справ» цього угруповання Ігорем Корнетом. 21 листопада до міста ввійшла колонна військової техніки. Не виключають, що «ЛНР» може об’єднатися з угрупованням «ДНР». Що ж насправді відбувається у місті та яку позицію займає керівництво Москви? Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії говорили кореспондент російської «Нової газети» Павло Канигін та експерт-міжнародник Геннадій Друзенко.

– Павле, що відбувається в окупованому Луганську?

​Павло Канигін: Відбувається чергова сутичка між двома силовими групами, обидві лояльні до Москви. Але одна з них діє в інтересах донецького угруповання. Може йтися про об’єднання двох утворень в одну структуру. Пішли в хід ідеї про те, що Луганську і Донецьку треба було давно об’єднатися, але не знаходилося приводу.

Зараз слабкий Плотницький, якому з великими труднощами вдається утримувати під своїм контролем територію і, що називається, терпить, насилу витримує натиск. Уже, може, навіть поїхав до Росії.

– А є інформація, де зараз перебуває Плотницький? Я так розумію, не в Луганську?

Павло Канигін: За нашою інформацією, він зараз виїхав до Росії просити допомоги своїх кураторів у Москві, щоб вони його підтримали в протистоянні з Корнетом, за яким стоїть донецьке угруповання.

– Позавчора стало відомо про «зелених чоловічків» у центрі Луганська. Всі дивувалися, куди ж дивляться російські куратори. Припустімо, Москва вирішить об’єднати угруповання «ЛНР» і «ДНР». Невже для цього треба влаштовувати всі ці події? Мало одного дзвінка?

Павло Канигін: Якщо Москва захоче, вона може об’єднати, не захоче, то не об’єднає. Захоче – віддасть просто так. Все, що там відбувається, робиться або з її відома, або з її мовчазної згоди. Зараз відчуття, що вона мовчки спостерігає, як гризуться васали, і хто виявиться сильнішим, той і переможе. З іншого боку, чи потрібна Москві поява замість двох територій однієї?

У мінських угодах прописані два угруповання: так звані «ДНР» і «ЛНР». Вони вписуються в хитку конструкцію угод. Але якщо хтось у Донецьку захотів приєднати до себе Луганськ і якщо це буде успішно реалізована акція, з’явиться одна територія. Куди її подіти в цій конфігурації? Україна може заявити про вихід з угод. Це був би логічний крок, тому що, напевно, Україну більше, ніж Росію не влаштовують мінські угоди.

Те, що відбувається зараз у Луганську, якоюсь мірою, можливо, працює якраз на загибель мінських угод.

– Бойових сутичок немає? Просто знову стоять озброєні люди, оточуючи адміністративні будівлі?

​Павло Канигін: Ніяких грандіозних сутичок бути не може, тому що всі сили, які там перебувають, побоюються якогось невдоволення з боку Москви. Так, заколот, але він повинен бути не особливо гучним, компактним, не виходячи за рамки якихось розумних втрат. Це повинен бути маленький заколот.

– Відомо, що куратором Захарченка є Владислав Сурков. Виходить, це з відома Суркова все відбувається?

Павло Канигін: Мені здається, що всі в Москві знають, що відбувається між цими силами в Луганську. Але якогось остаточного рішення ще немає. Можливо, воно буде ухвалене найближчим часом. Не думаю, що Москва ініціювала цей так званий переворот. Думаю, що це ініціатива людей на місцях. А коли Москва зрозуміє, що їй потрібно, поставить крапку рішуче і без компромісу.

– Геннадію, що тепер робити Україні у цій ситуації?

Геннадій Друзенко: Ми не маємо офіційно втручатись у розбори між ватажками проросійських сепаратистів. Неофіційно, звичайно, не завадить підлити олії у вогонь. Але те, що офіційно може робити Україна, не має виглядати так, що Корнет ледве не рятує «ЛНР» від українського захоплення.

Україна має засвідчити, що вона готова допомогти своїм громадянам, які стають або можуть стати заручниками. Я б проявив жест доброї волі, що у зв’язку із загостренням ситуації в «ЛНР» Україна готова прийняти переселенців і допомогти переукорінитись. Це був би правильний хід, оскільки там досі триває юридично АТО, отже, ми несемо відповідальність за наших громадян, які там перебувають. Це було б меседжем, що Україна не забуває своїх «блудних дітей».

– Якщо справді це об’єднання угруповань «ЛНР» та «ДНР» відбудеться, то що буде з «мінським процесом»?

​Геннадій Друзенко: Я думаю, що мінські домовленості викликають безліч запитань щодо юридичної сили. Хоча це поганий інструмент, але іншого немає. Захід намагається через мінські угоди загасити цей конфлікт, щоб скинути з себе відповідальність.

Ну, поміняють у домовленостях «ЛНР» та «ДНР» на щось інше, питання від цього не розв’яжеться. Але, з іншого боку, за мінськими угодами стоїть не сила права, а бажання всіх залучених сторін якось «розрулити» цей конфлікт.

Те, що Кремль не наводить порядок і не втручається, – напевне, це меседж від Суркова до пана Волкера, з яким в останню зустріч ні про що не домовились. І це такий натяк: якщо не прислухатимуться до Росії, то замість поганого, але прогнозованого Плотницького прийде такий радикал. А Росія тут начебто ні до чого.

Тут треба шукати відповідь на запитання, чому Москва толерує це питання: з одного боку, не пускає його в гарячу фазу, коли поллється кров, з іншого боку, тримає в напрузі.

Цілком можливо, що конфлікт спалахнув зі внутрішніх причин, і сьогодні його грають у зовнішній великій політиці.

– На ваш погляд, Захід хоче зняти з себе відповідальність. А чого хоче Київ?

Геннадій Друзенко: Важке запитання. Якби в Києва була проста й зрозуміла позиція, то, ймовірно, було б рішення президента, як передбачає Конституція, про застосування Збройних сил та інших збройних формувань у разі збройної агресії.

Київ сидить на широкому шпагаті. З одного боку, є войовнича риторика, окупанти, агресія. З іншого боку, товарообіг з Росією зростає, дипломатичні відносити начебто підтримуються. Через таку розслабленість росіяни можуть використати двох наших прикордонників з сумської сторони.

На жаль, складається таке враження, що багатьом на Печерських пагорбах ця війна як мати рідна. Це породжує демотивацію і на фронті, і тут.

– Якщо те, що відбувається в Луганську, – своєрідний меседж Москви Заходові, – яка позиція Заходу? Ходять же розмови про надання летальної зброї Україні, введення тих же миротворців. Може, позиція Заходу, зокрема США, стає твердішою, і саме тому Москва вдається до таких перформансів?

Геннадій Друзенко: Позиція США стає твердішою, принаймні, спецпредставника по Україні пана Волкера. Але, нагадаю, він сказав, що розв’язати конфлікт на Донбасі можна тільки за доброї волі або за бажання Росії. Бо якщо вона не захоче його розв’язувати, вона платитиме більшу ціну, але без її участі цього не зробити.

Якщо врешті-решт США перейдуть цю червону лінію, це буде дуже символічно. Це значитиме, що за столом перемов згоди не дійшли, й почнеться тиск за старою рейганівською схемою – дати зброю.

Але будьмо відверті. На локальному конфлікті низької ефективності це може спрацювати. Якщо ефективність підвищиться і підуть у бій балістичні ракети та авіація, справи будуть кепські.

Тому, я думаю, поки що йде хитра гра й обмін меседжами.

Тут ще в чому біда: про Україну домовляються без України. Ви бачили когось з українського боку на зустрічі Волкера із Сурковим? Вони (українці з росіянами – ред.) зустрічаються у Мінську, в найкращому разі. (Прим. ред.: так само немає нікого з російського боку на зустрічах спецпредставника Держдепартаменту США в справах України Курта Волкера з українськими посадовцями.)

– Цей конфлікт стає замороженим на десятиліття?

Геннадій Друзенко: Якщо Захід не знайде формулу розв’язання конфлікту, то, на жаль, треба готуватися до цього. У такому випадку ми маємо визнати, що це всерйоз і надовго, і маємо провести правові рамки.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)