Доступність посилання

ТОП новини
05 липня 2020, Київ 04:29

Невідцифрована відеоісторія України – від неоліту до здобуття незалежності. Чи можна осучаснити?


Народний депутат Левко Лук'яненко біля Верховної Ради спілкується із людьми. Київ, 24 серпня 1991 року

Юлія Ахметгораєва

Сучасні люди звикли сприймати більшість інформації через «картинку» – через відео, констатують психологи. Особливо це стосується молоді. Ще у 1993 році був створений цикл документальних фільмів «Невідома Україна. Нариси нашої історії» – це 140 серій, що охопили історію території сучасної України від неоліту до проголошення незалежності. Радіо Свобода вирішило дізнатися, чи бачив той документальний цикл широкий загал і чи є сенс та можливість його осучаснити.

Документальний серіал відзняла 1993 року кінокомпанія «Київнаукфільм». Цикл складається зі 108 фільмів, тривалістю 15 хвилин кожний. Над серіалом працювали 68 режисерів і 50 операторів. Нариси озвучували українські актори, диктори радіо й телебачення – Віталій Розстальний, Богдан Ступка, Наталя Сумська та інші.

Проєкт складається із чотирьох частин: 108 серій – з історії України «Нариси нашої історії», 12 серій – з історії української армії «Золоте стремено», 12 – з історії медицини «Лікарська справа в Україні» і 8 – з історії права «Як судилися в Україні».

До відеоциклу увійшло багато архівних фото та відео

Під час зйомок кіноциклу знайшли рідкісні документи, фотографії, кінохроніку, газетні статті, інші свідчення, збережені істориками багатьох країн світу і добуті з відділу спеціального зберігання, доступ до якого був обмежений.

Є також артефакти із приватних архівів.

За задумом команди, яка працювала над циклом, фільми мали показати на центральних телеканалах, щоб народ, який проголосував за здобуття незалежності, дізнався про справжню історію України, яку ретельно приховували у СРСР. Однак цього не сталося.

В інтернеті наразі існують лише неякісні, перезняті з екранів, копії серій.

Ось, наприклад, фільм 92 – про життя і діяльність останнього гетьмана України Павла Скоропадського.

Режисером цієї серії була Наталія Богданенко, автор сценарію – Ольга Скрипник, оператор – Олексій Іллічевський.

У цій серії із циклу «Невідома Україна. Нариси нашої історії» є архівні світлини сім’ї Скоропадських та історичні документи: постанови про обов’язкове запровадження української мови у державних установах, закон про відкриття українських державних освітніх закладів. Також є архівне відео проголошення Павла Скоропадського «гетьманом всієї України» на Софійській площі у 1918 році.

«Це унікальний проєкт. Влада тоді побоялася його показати» – Марченко

Хто бачив цей серіал? Чому його не оцифрували? Чи має він цінність для сучасного споживача інформації, зокрема і студентів та школярів? Про це Радіо Свобода запитало кандидата мистецтвознавства, викладача Київського національного університету імені Карпенка Карого, кінорежисера, режисера фільму «Лист без конверта» документального циклу «Невідома Україна. Нариси нашої історії» Сергія Марченка:

Сергій Марченко, кінорежисер
Сергій Марченко, кінорежисер

– У фільмі, який знімав я, розповідається про причини та наслідки події 29-30 січня 1918 року, які призвели до страшних втрат. Архівні світлини легендарного бою під Крутами, який став важливою частиною української історичної пам'яті, поховання «студентів-січовиків» на Аскольдовій могилі.

«Невідома Україна» – перший в українському науково-пізнавальному кіно серіал, що охопив всю історію України від неоліту до проголошення незалежності.

Саме тоді, у 1993-му, коли серіал з'явився, його потрібно було транслювати на телеканалі «УТ-1» у прайм-тайм, як за радянського часу – «Сімнадцять миттєвостей весни».

Режисери, автор сценаріїв, наукові консультанти взяли на себе відповідальність за виховання прийдешніх поколінь, зібрали архівні матеріали і випустили цей серіал.

Натомість влада їх не підтримала – серіал не випадково притримали на три роки й показали на приватному каналі ICTV у незручний час.

Згодом його показали на «Новому» – посеред ночі, між 2-ю та 4-ю годинами.

– У чому цінність цього документального відеоциклу?

Сама робота – це зібрання безлічі матеріалів із архівів, з фонду наукових бібліотек, з приватних зібрань, музеїв
Сергій Марченко

– Сама робота – це зібрання безлічі матеріалів із архівів, з фонду наукових бібліотек, з приватних зібрань, музеїв – передусім Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Пшеничного, інших державних архівів й музеїв, Національної бібліотеки України імені Вернадського, численних приватних колекцій. Там є, зокрема, й закордонні власні студійні зйомки місць подій, пам'яток України...

Це була колосальна робота, що залучила понад сотню фахівців. А запитайте про цей серіал когось? Штірліца із «Сімнадцяти миттєвостей...» пам'ятають, а про цей фільм ніхто не знає.

Сьогоднішнє покоління цього серіалу не бачило, про нього не чуло, мало обізнане з власною історією (на відміну від поляків, чехів... які широко використовували кіно у навчальному процесі).

Для масового глядача первісний ефект новизни серіалу зумисно було нівельовано: кожен твір з'являється й передусім актуальний у свій час.

Чи можна актуалізувати серіал, зробити так, щоб його побачили?

– Актуалізувати серіал нині можна, але переважно для шкіл. Не запізно й випустити його у вигляді, скажімо, десяти дисків DVD (як це робить фонд Довженка з німими фільмами) чи хоча б у хорошій якості на якомусь інтернет-ресурсі. Після серіалу з'явились сотні новіших фільмів про історію, які так само нині мало відомі сучасникам, бо на державному рівні лише тепер (за 4 дні до виборів до Верховної Ради) заговорили про виховання молодого покоління (яке чомусь «голосує по приколу») довкола історії, культури і всього того, що об'єднує у себе поняття «гуманітарної аури» кожної країни.

– Чи можливо спробувати залучити до цього студентів, які навчаються за спеціальністю кіномистецтво? Можна запустити хвилю, як своєрідний «флешмоб» по університетах, які можуть цьому посприяти. Це можливо?

140 серій професійно оцифрувати з 35-міліметрової плівки під силу лише професійній компанії, яка має відповідне обладнання, за умови фінансування
Сергій Марченко

– Ні, студенти це не «потягнуть». Це «промислові масштаби»: 140 серій професійно оцифрувати з 35-міліметрової плівки під силу лише професійній компанії, яка має відповідне обладнання, за умови фінансування.

Власник серіалу – держава, Мінкульт: масове поширення серіалу на відеокасетах для шкіл та університетів мало бути зроблене у ще 1994 році. У посередній якості фільми піратським чином любителі копіювали з телеефіру й існують у мережі, як і мій фільм 90-х «Відгомін забутого неба».

108-ма серія – заключний фільм циклу «Невідома Україна. Нариси нашої історії» містить архівне відео з референдуму за незалежність України 1 грудня 1991 року, проголошення Акту Незалежності Україні, присягу першого президента України Леоніда Кравчука, урочисту передачу президентом України в екзилі Миколою Плав’юком своїх президентських повноважень і документів Державного Центру Української Народної Республіки першому президенту незалежної України.

Радіо Свобода звернулося за коментарями до істориків: чи представляє відзнятий у 1993 році документальний серіал цінність із точки зору сучасного дня?

Олександр Кучерук
Олександр Кучерук

Олександр Кучерук – завідувач відділу Національного музею історії України:

– Теми, які піднімалися у серіалі, актуальні, але способи технологічного виготовлення у 1993 році були простіші, ніж зараз, це по-перше. По-друге, ми зараз більше довідалися і більше знаємо, тому деякі інтерпретації, зрозуміло, змінилися.

А з іншого боку, хто зараз буде дивитися 140 фільмів? Вони можуть бути цікавими з точки зору факту політики пропаганди чи відновлення історичної пам’яті, в позитивному розумінні.

Це можна розглядати уже як історію українського кіно
Олександр Кучерук

Технології просунулися так далеко та відкрилося стільки джерел, які то доповнюють, то спростовують зміст серіалу. Це можна розглядати уже як історію українського кіно, а для практичного використання це трохи застаріло. Зараз все більше і більше доступно матеріалів. Тому в наш час серіал використовувати той матеріал досить складно.

Владислав Верстюк
Владислав Верстюк

Владислав Верстюк заступник голови Українського інституту національної пам'яті:

– Із точки зору того часу, коли Марк фон Гаґен (американский історик-славіст – ред.)​ поставив запитання: «Чи має Україна свою історію?» і це викликало дискусії серед істориків, то, безумовно, цей проєкт мав велике значення. Він будив національну свідомість. Також є і емоційне підсилення цієї справи, бо завжди можна зняти так, що не тільки думку буде фільм будити, але й емоції.

Якраз ті моменти, що відкривалися архіви, руйнувалися спецфонди і все це виходило на публічний простір, потрапляло у руки істориків, це все було дуже важливо.

Інша справа – чи були історики на початку 90-х років, які інтерпретували історію так, як роблять це сьогодні. Погляди на нашу історію, принаймні фахівців, дещо коригуються, змінюються, і це нормально.

Можливо, треба зробити щось нове, наприклад, перепрочитання цієї роботи
Владислав Верстюк

Ми вже 30 років живемо в незалежній державі. Такі сучасні проєкти, візуалізація історії – неймовірно важливі для нас. Одна справа: хто читає, хто не читає, а дивиться більшість. Люди сприймають інформацію очима.

На свій час серіал мав сенс, а чи треба його сьогодні знову пускати на екрани – це питання і воно складне. Може, для суспільного загалу воно не має значення чи загал від того далекий, але як дослідник історії можу сказати, що за ці 30 років українська історіографія неймовірно змінилася.

На початку 90-х це були спроби заповнення білих плям, намагання поєднати радянське з національним і так далі, то зараз для нас це вже вчорашній день, це минуле.

Можливо, треба зробити щось нове, наприклад, перепрочитання цієї роботи.

Юрій Шаповал
Юрій Шаповал

Юрій Шаповал – провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені Кураса Національної академії наук України:

– Мені доводилося представляти цей серіал на каналі ICTV. Я був ведучим. І ми навіть перед кожною серією робили невелике інтерв’ю з учасниками фільмів.

У цьому серіалі є різні фільми, бо ми не повинні забувати, що це була хвиля національного романтизму. Але в цілому цей фільм дає уявлення про тяглість української історії. І, в певному сенсі, він є доброю ілюстрацією до того про, що писав свого часу Михайло Грушевський, або пізніше про що писав автор тоді популярної книжки «Україна: Історія», канадський історик Орест Субтельний.

Але мушу підкреслити, що якість фільмів там дуже різна, і це можна зрозуміти. Оскільки на той час дуже багато архівів було закрито і автори цих фільмів не могли просто прочитати те, що знаємо ми сьогодні.

Добуті матеріали, які використали в фільмах, безумовно, несуть певну цінність
Юрій Шаповал

Добуті матеріали, які використали в фільмах, безумовно, несуть певну цінність, я дивлюся на це як історик. Будь-які наші уявлення на певному етапі розвитку відбивають специфіку часу, специфіку розуміння авторами тих чи інших подій.

Я дуже добре пам’ятаю той ефект, коли вперше на публіку було «викинуто» і імплементовано (реалізовано) в наш суспільний дискурс багато цінних кадрів, хроніки, яка була просто забороненою, з’явилися «небажані» в радянський час персонажі, такі як Володимир Винниченко, Михайло Грушевський, Євген Коновалець, Симон Петлюра і багато інших.

Використання хроніки, використання фотографій – це вже має неабияку цінність, з моєї точки зору.

Радіо Свобода попросило подивитися кілька фільмів документального циклу «Невідома Україна. Нариси нашої історії» ​учительку історії із міста Білозерське Катерину Романову:

– Наразі я не можу користуватися на своїх заняттях цим документальним серіалом, тому що формат відеозапису та його якість вже не підходить для сучасного сприйняття. Школярів я навряд чи вже зможу зацікавити таким форматом.

Читайте ще:

Бій під Крутами. Хронологія за спогадами учасників битви

Історики пояснюють, чим академік Вернадський із «тисячної» купюри цінний для України​

«Прадавній орнітолог» і «модний скіф» – головні знахідки археологічного сезону-2019​

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG