Доступність посилання

ТОП новини

640-річчя Куликовської битви: коли волинський князь воював за московського


Герць на Куликовому полі. «Поєдинок Пересвіта з Челубеєм». Картина російського художника Віктора Васнецова. 1914 року.

В Україні дедалі частіше згадують Битву під Оршею, яка відбулася 8 вересня 1514 року, коли об’єднані литовсько-русько-польські сили на чолі з князем Костянтином Острозьким розгромили війська московського воєводи Івана Челядіна. З огляду на події останніх років ця битва набула нових значень і змістів.

Між тим, 8 вересня сталася ще одна знакова у воєнній історії подія – 640-років тому, у 1380 році, військо великого московського князя Дмитра розгромило золотоординську армію, очолювану темником Мамаєм. Інтерпретації масштабів і значення цієї події сильно скачуть, але незмінним є те, що вирішальну роль у Куликовській битві відіграв князь Дмитро Боброк Волинський, який вдало контратакував татарське військо.

Про Куликовську битву в українському історичному контексті Радіо Свобода поговорило з істориком медієвістом Вадимом Арістовим.

Історик Вадим Арістов
Історик Вадим Арістов

– Як змінювалися уявлення про Куликовську битву та її історичне значення?

– Уявлення коливалися від панегіричного ставлення – як про переломну подію у стосунках Русі та Золотої Орди, до вкрай скептичного – як про незначне зіткнення, яке ні до чого не призвело. Але якщо брати культурну пам’ять Російської імперії та пізніше Радянського Союзу превалював панегіричний та героїчний наратив.

– Одні мало не кажуть, що цієї битви взагалі не було, що то, мовляв, літописці її вигадали, а інші твердять, що це була ключова подія в створенні Російської держави.

– Тут доречніше говорити про перебільшення цієї події вже у пізньосередньовічних текстах, про те, що Куликовська битва дуже рано почала відігравати важливу символічну роль. Але треба пам’ятати ось яку річ: найяскравіші тексти, які доносять нам деталі цієї битви, були створені значно пізніше, ніж сама подія.

Один поетичний твір «Задонщина», який порівнюють зі «Словом о полку Ігоревім» – вони мають між собою паралелі – створили через кількадесят років після битви. Інший твір «Сказання про Мамаєве побоїще» – це взагалі початок XVI століття. Саме з нього ми маємо найбільшу кількість деталей про те, як стояли війська, яка була їхня чисельність, про участь Дмитра Волинського. Натомість згадки ближчі по часу до події подають значно менше подробиць.

Про участь у битві Дмитра Волинського чи то Волинця найближчі по часу джерела не згадують. Проте ми можемо не сумніватися, що він у той час був присутній на службі у Дмитра Донського


Між іншим, про участь у битві Дмитра Волинського чи то Волинця найближчі по часу джерела не згадують. Проте ми можемо не сумніватися, що він у той час був присутній на службі у Дмитра Донського, оскільки про нього є згадки в попередні роки і про події, в яких він брав участь.

– Хоч би якими суперечливими були уявлення про значення битви та її масштаби, але всі, хто не заперечує саму подію, сходяться на тому, що Дмитро Боброк Волинський відіграв провідну роль на Куликовському полі. Що про нього відомо і чому волинянин чи навіть галичанин опинився у війську московського князя?

– Це було пов’язано з литовськими зв’язками, які мав Дмитро Донський та його родина. Не треба забувати, що в ті часи не було залізної занавіси. Династичні контакти або контакти на рівні службових людей існували. Ці люди могли переїздити впродовж життя й служити різним володарям. Тобто, таке перетікання кадрів існувало.

Сергій Радонезький благословляє Дмитра Донського на битву
Сергій Радонезький благословляє Дмитра Донського на битву

Те, що він волинський – це безсумнівно, оскільки в найбільш ранніх джерелах XIV століття, він згадується саме під таким прізвиськом чи означенням. Це могла бути й Галичина, тому що в тих краях Галичину й Волинь однаково називали «Волинню». Проте більш вірогідно, що це все-таки Волинь, яка на той момент була таким собі розсадником князів.

Це могли бути князі нащадки Рюриковичів, тих старих волинських князів, могли бути Рюриковичі з лінії Турово-Пінських князів, а могли бути князі литовського походження. На жаль, достеменних даних про походження Дмитра Волинського в нас немає. Існує декілька наукових гіпотез про його походження, одна з яких говорить про те, що він міг бути з литовської династії Гедимоновичів і, таким чином, найближчий родич тогочасних київських і волинських князів, які так само до цієї династії належали.

– У той час, в другій половині XIV століття, на службі в московських князів було багато вихідців із території сучасної України?

– Про багатьох вихідців ми сказати не можемо, адже це ще той період, коли придворне коло не було таким численним, як у XV-XVI століттях. Але загалом те, що людина з українських земель опинялася на півночі чи на північному сході – для тих часів це не виняток і не рідкість. Так було й серед духовенства.

– До речі, щодо духовенства. Звернув увагу, що в XIII-XIV ст. чимало представників вищого кліру в Москві та довкола неї – це вихідці з Волині чи з Галичини. Скажімо, перший київський митрополит, який переїхав до Володимира-на-Клязьмі – Кирило ІІІ – єпископ Холмський, починав як спільник Данила Галицького. Перший київський митрополит, який переїхав уже до Москви – Петро – починав як ігумен монастиря десь з-під теперішньої Рави-Руської – це на сучасному українсько-польському кордоні. А закінчив він як спільник московського князя Івана Калити. Як це пояснити? З яких причин духовенство здійснювало таку міграцію?

Не хочу, щоби склалося враження, ніби всі тодішні, умовно кажучи, українські заробітчани масово їхали до Москви


– Це не настільки масове явище. Не хочу, щоби склалося враження, ніби всі тодішні, умовно кажучи, українські заробітчани масово їхали до Москви. Справді, деякі люди робили таку кар’єру. У випадку митрополита Петра – це теж, ймовірно, було кар’єрне питання. Це треба розглядати в контексті початку розпаду Київської митрополії. Через те, що його попередник митрополит Максим утік з Києва до Володимира-на-Клязьмі, а невдовзі було організовано Галицьку митрополію – духовенство руське виявилося в непростій ситуації.

З одного боку, є стара Київська митрополія, але вже її центр фактично не в Києві, резиденція митрополита не в Києві. Є вже нова митрополія Галицька, але з якою теж були певні проблеми, оскільки її впродовж пів століття то закривав патріарх Константинопольський, то відновлювали. В таких умовах можемо уявити людину, яка робить вибір на користь того, щоб стати київським митрополитом у Володимирі-на-Клязьмі чи в Москві. Зрештою, у такого митрополита у підпорядкуванні було більше єпархій, ніж у галицького. Тому це навіть з меркантильних міркувань зрозуміло.

– Але така міграція духовенства не обмежилася XIII-XIV століттями. Згодом із території сучасної України особи духовного сану регулярно їхали на північний схід і там ставали ієрархами Московської православної церкви. Колись цей процес був менш помітний, колись – більше, а за часів Петра І на чолі Московської православної церкви постали вихідці з України.

Люди з митрополії, з ядра часто робили кар’єру на периферії, на окраїнах. Цей процес тривав століттями


– Так, це дуже яскравий момент, але він і не почався в ХІІІ столітті. Ще від самого початку, від ХІ-ХІІ століть вихідці з Київсько-Печерського монастиря чи загалом із території України їхали на Північ, засновували там монастирі, ставали там єпископами. У принципі, тут нічого дивного немає: люди з митрополії, з ядра часто робили кар’єру на периферії, на окраїнах. Цей процес, як ви правильно зазначили, тривав століттями.

– Повернімося до Куликовської битви: тривалий час на її місці, яке літописці позначили досить чітко – там, де річка Непрядва впадає в Дон – не могли знайти якихось артефактів, які підтверджували б, що ця подія справді відбулася. Але порівняно нещодавно влада профінансувала там масштабні дослідження, а відтак російські дослідники більш-менш точно локалізували місце, де все відбувалося, встановили приблизну кількість учасників, яку свого часу сильно завищували літописці.

У нас досі не локалізовані місця битв, які відбулися у той-таки період – на Синіх Водах (1362) і на Ворсклі (1399). Можливо, українським археологам варто порушити питання, щоб влада профінансувала відповідні дослідження?

– Так, звичайно. Взагалі, археологічні дослідження треба фінансувати у велику обсязі, якщо ми на щось претендуємо у цій царині. Єдина проблема, суто джерелознавча, може полягати у відсутності в писемних джерелах чітких географічних прив’язок. Якщо сказано, що битва сталася біля впадіння певної річку в іншу, то це відносно вузька територія. А коли вказують просто на річку, то це ж треба всі береги Ворскли досліджувати. Теоретично – можна, але це ж колосальні зусилля. Або Сині Води – теж локалізація не цілком певна.

Там, де ми маємо чітку географічну прив’язку, таких проблем не існує. Наприклад, взяття взяття Києва монголами в 1240 році. Ми знаємо, де це відбувалося і справді археологія фіксує яскраві сліди цієї трагічної воєнної події. А якщо йдеться про польові зіткнення, то тут значно важче.

– Все ж таки, на вашу думку, локалізація битви на Ворсклі чи на Синіх Водах має перспективу чи ні?

– Мені здається, якщо говорити саме про ті битви, то з ними складніше, ніж з Куликовською битвою. Але не треба зупинятися на цих подіях. Взагалі інші події та битви, зокрема, прив’язані до населених пунктів, можуть мати більші перспективи.

– Які знакові події ще чекають своїх польових досліджень?

– У пізньому середньовіччі менше назву таких подій. Тут ситуація краща для ранньомодерних часів, наприклад, знаємо чудовий приклад Берестечка.

Георгієвський монастир. Берестечко
Георгієвський монастир. Берестечко

До речі, про Сині Води, тут є одна загадка, про яку можна і треба говорити окремо. Як вважається, про Куликовську битву є згадки у деяких тогочасних німецьких джерелах. Але там ця подія називається битвою на Синій Воді. І тут є великий простір для гіпотез: чи ми чогось не знаємо про Куликовську битву, чи німецькі автори мали на увазі не Куликовську битву, а битву на Синіх Водах, або вони поплутали чи змішали ці події в одне?.. Це породжує багато питань.

– Але битва на Синіх Водах сталася раніше на 18 років десь на Поділлі, а не десь у Тульській області, як Куликовська.

– В тому й загадка: чому до німецьких хроністів дійшли згадки про Куликовську битву як про битву на Синій Воді? Або, насправді, вони писали про битву на Синій Воді, а вже в історіографії чомусь це повідомлення сприйняли як повідомлення про Куликовську битву?

– Очільник ординського війська на Куликовому полі, фактичний правитель Золотої Орди темник Мамай і відомий український фольклорний персонаж козак Мамай – вони, можливо, родичі чи в них просто однакове ім’я?

– Однакове ім’я. Тут немає прямого зв’язку. Якщо шукати реального прототипа українському козакові Мамаєві, то його радше слід вбачати в одному з ватажків гайдамаків середини XVIII століття на прізвисько Мамай. Спільне в них тільки ім’я тюркського походження. І тут можна лише ставити питання: чому раптом український ватажок повстанців XVIII століття мав таке тюркське татарське прізвище? Але до того Мамая з XIV століття він стосунку не має.

  • Зображення 16x9

    Дмитро Шурхало

    Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG