Видимість ЛГБТКІА+ спільноти посилилася з повномасштабною війною – геї, лесбійки, квір чи трансгендерні люди також стали на захист України та долучилися до війська. Разом з цим, за даними правозахисного ЛГБТ-центру «Наш світ», станом на кінець лютого 2023 року 58% опитаних українців погоджуються, що представники ЛГБТКІА+ повинні мати такі ж права, як і інші, а 56% – що люди мають право реєструвати стосунки як цивільні партнерства.
Попри це, спільнота досі вимагає ухвалити законопроєкт про цивільні партнерства, а будь-які публічні прояви активності натрапляють на гнівні коментарі.
Що відбувається із законопроєктом про цивільні партнерства зараз?
2 серпня 2022 року глава української держави Володимир Зеленський відповів на петицію щодо реєстрації цивільних партнерств. Він зазначив, що під час воєнного стану Конституцію не можна змінювати – за її 51-ю статтею шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Однак наголосив, що уряд напрацьовує рішення для легалізації реєстрованих партнерств.
На сайті президента також зареєстровано іншу петицію, автор якої виступає проти легалізації одностатевих шлюбів. У відповіді на неї президент також зазначив про неможливість змінити Конституцію, водночас розповів про процес, який відбувається із законопроєктом.
Як відповідь на петицію Зеленський доручив Міністерству юстиції України розробити законопроєкт щодо забезпечення майнових та немайнових прав партнерів, які не перебувають у шлюбі, запровадження інституту реєстрованих цивільних партнерств. За словами Зеленського, міністерство наразі працює над розробкою закону.
«Також у Верховній Раді перебуває на розгляді проєкт закону «Про інститут реєстрованих партнерств» (№9103). Наразі він перебуває на розгляді комітету Верховної Ради з питань правової політики, й до низки його положень висловлені зауваження та пропозиції від профільних комітетів і уповноважених органів державної влади як до таких, що потребують доопрацювання. Проєкт не включено до порядку денного дев’ятої сесії Верховної Ради дев’ятого скликання», – йдеться у відповіді.
Паралельно за діями Мін’юсту слідкують профільні громадські організації – «ЛГБТ військові за рівні права», «ЮрФем», «Точка опори» та інші, – депутати і депутатки – Інна Совсун, Дмитро Гурін, Олена Шуляк, – які просувають законопроєкт. 25 липня вони організували спільний круглий стіл «Реєстровані партнерства: перспективи та виклики». Була присутня і Людмила Сугак, заступниця міністра юстиції з питань європейської інтеграції.
Зустріч відбулася у закритому форматі, а члени круглого столу обговорювали причини, чому законопроєкт досі не ухвалений, як зробити так, аби його не ухвалювали 10 років і як саме називати цивільні партнерства.
Дмитро Павлов, представник ЛГБТКІА+ спільноти та військовий, зазначив, що на своєму досвіді зіткнувся з проблемою відсутності законопроєкту про цивільні партнерства.
«Коли ти перебуваєш на лікуванні (Дмитро отримав поранення – ред.), до тебе не можуть пустити твою кохану людину. Ти у цій ситуації залишається один. Тобі доводиться домовлятися, щоб хоч якось побачити свою людину, щоб отримати підтримку. ЛГБТ-військові з 2014 року перебувають на фронті, виконують такі самі завдання, що і гетеро хлопці та дівчата. Ми не сидимо десь в тилу, ми – на передовій. Ми так само отримуємо поранення, потрапляємо в полон чи гинемо. Але наші кохані не можуть дізнатися, що з нами сталося, чи підтримати. Ми на рівних воюємо, то чому ми не маємо такі ж самі права?» – зазначає військовий.
Обговорення закінчилися обіцянками швидше працювати над законопроєктом та слідкувати за потребами ЛГБТКІА+ спільноти.
Видимість ЛГБТКІА+ спільноти
Видимість спільноти допомагає суспільству сприймати їх як норму, вважає організатор першого самостійного кінофестивалю, присвяченому ЛГБТКІА+ спільноті, Sunny Bunny. З 2001 року ЛГБТКІА+ тематика буде представлена як одна із частин фестивалю «Молодість». Цього року куратор програми Богдан Жук відокремив її та створив повноцінний фестиваль.
«З одного боку, є відчуття, що я створив щось історичне – перший окремий фестиваль, присвячений ЛГБТКІА+, з іншого – є відчуття нормальності, що так і має бути. Передусім ми робили фестиваль для самої спільноти, бо їй важливо бачити себе на екрані не лише на Netflix чи інших іноземних стримінгах, але й у прокаті вітчизняного кіна», – розповідає Богдан Жук.
Під час фестивалю показали 60 стрічок та отримали відгуки, що фестиваль важливий та потрібний. Водночас організатори зіткнулися і з гнівними коментарями.
«Деякі люди казали, що це зараз не потрібно. Звісно, це не проблема №1, тому що у всіх є спільна проблема – Росія і війна. Але це не означає, що не треба говорити про інші питання. Я не уявляю ситуацію, що гомофобні люди скажуть: «Знаєте, ми вирішили всі проблеми, тепер давайте і проблеми ЛГБТКІА+ спільноти вирішимо». Давайте реалістично – цього ніколи не станеться», – вважає Жук.
Організатори не зважали на подібні коментарі, проте серйозно поставилися до погроз. «Звісно, очікували, що будуть погрози, бо це передбачувано, це не нове для нас. Кінотеатр був підготовлений і розуміли, що є певні ризики. Поліція відреагувала оперативно і запевнила, що подбають про безпеку на локаціях. І, власне, так і було», – каже організатор.
Водночас вважає, що погрози могли вплинути на низьку відвідуваність. «Тому на майбутнє потрібно думати, як комунікувати, зважаючи на постійні загрози», – додає Богдан Жук.
Він вважає, що права людини – завжди на часі, особливо під час війни. «Особливо – що стосується маргіналізованих, стереотипізованих груп, серед яких ЛГБТКІА+».
«Ми розуміємо, що культура і так була останньою в черзі – і це проблема не лише України. Але культура – це основа людського буття, тому не можна закривати очі і забувати, що культура – це те, що нас формує, – каже Жук. – Це нормалізація. Такі події мають представляти, надавати репрезентацію таких груп, щоб доносити до широкого кола, що ми різні, і в цьому наша сила і краса».
З цим погоджується і кінокритикиня Дарія Бадьйор. Вона вважає, що присутність зупинить маргіналізацію таких людей. «Поп-культура дуже чутлива. Вона відчуває, коли людям вже нецікаві гетеро. І в цьому сенсі вона відображає інтерес аудиторії, а з іншого боку, формулює нову норму. 30 років тому були романтичні комедії про білих та гетеросексуальних людей. Зараз вони відійшли».
«Я думаю, що для України це важливо, тому що люди досі доволі невидимі, незважаючи на те, що є багато військових. А от чи можна через видимість змінити агресивно налаштованих людей? Не знаю. Але важливо тут не ділити на групи – праворадикали, консерватори і так далі. Я зробила би так, аби якомога більш різні громадяни розмовляли між собою», – каже Дарія Бадьйор.
Тому Богдан Жук планує проводити Sunny Bunny щорічно.
«Для нас важливо представляти українське ЛГБТКІА+ кіно – як сучасне, так і класичне. Тому ми, власне, і робили українську ретроспективу. Ця тема присутня в Україні і в українській культурі, в кіно зокрема. Зараз це потрібно заново відкривати, тому що ми самі розуміємо, що через наше колоніальне минуле багато що було затерто. Квір-культура теж є відомою в Україні – це питання погляду і перспектив. Коли на весіллі чоловік одягає сукню або та ж Верка Сердючка – це просто інші прояви травесті-культури. Або, наприклад, Параджанов: «Тіні забутих предків» не є квір-фільмом, там немає квір-персонажів. Але є квірна естетика, і те, що Параджанов сам був не гетеросексуальним – про це важливо говорити», – каже Жук.
Богдан Жук вважає, що на таке сприйняття ЛГБТКІА+ спільноти впливає пропаганда та відсутність знань про цю групу людей – тому фестиваль має ще й наближати людей до діалогу та іншого досвіду.
