«На з’їзді панував піднесений настрій» – Ярослав Кендзьор про Установчий з’їзд НРУ

30 років тому, протягом трьох днів, 8–10 вересня 1989 року, у Києві у залі Київської політехніки проходив Установчий з’їзд, на якому створили незалежну громадську організацію «Народний рух України за перебудову». Головою НРУ обрали українського поета, громадського діяча Івана Драча. А керівником виконавчої структури організації – Секретаріату Руху – колишнього політв'язня Михайла Гориня. У роботі з’їзду взяли участь понад 1100 делегатів із усіх регіонів України, у тому числі 194 – зі Львівської області. Серед них був і Ярослав Кендзьор, який згодом був народним депутатом 6 скликань, очолював Львівську крайову організацію Народного руху України.

8–10 вересня 1989 року Ярослав Кендзьор знімав на власну відеокамеру роботу Установчого з’їзду Руху. Учасник цієї історичної події відповів на кілька запитань Радіо Свобода.

– Масові мітинги у Львові розпочалися у 1988 році. Тоді вже мовилось про створення демократичного народного фронту. Ідея всеукраїнського народного руху звучала на народних вічах у Львові, а в Івано-Франківську створили товариство «Рух». У Галичині з 1989 року розпочалась хвиля національно-визвольного руху. Тобто передумови до проведення з’їзду були.

– Пам’ятаю дуже добре зміну суспільної атмосфери, ситуації, настроїв у низах, серед людей. Якщо у час брєжнєвських репресій ми сиділи десь у гостях – у мене, Михайла Косіва, у когось іншого, – то мали проблему у спілкуванні. Розуміли, що десь у когось є «жучки», які, зрештою, виявляли і навіть їх фотографували. Щоби нормально поговорити, кожен брав листочок паперу, ручку, писали запитання і відповіді. У той час щось собі жартували чи співали.

А ось у час епохи Михайла Горбачова, коли почалась так звана перебудова, тоді почало звучати слово і поняття «демократія». Це моментально суспільство вхопило, осміліло, почались різні мітинги, народні віча. Таке відбувалось не лише в Україні.

Провідними у пробудженні суспільної думки, громадської активності були Балтійські країни. Вирували події по всьому Радянському Союзі. Люди відчули, що можна і треба говорити про відродження своєї втраченої державності. Ми тісно контактували з Вільнюсом, де друкувались усі наші рухівські газети, товариства «Просвіти». Ця періодична преса роздавалась на мітингах. Це був такий початок Руху в Україні.

Коли почалися самодіяльні рухи, згуртування людей на підприємствах, установах, створювалися організації і товариства української мови, не було впорядкованого процесу, який би об’єднав це бажання, ініціативу, величезну могутню хвилю, щоб її скерувати в одне русло. Тому було продумано сформувати цю структуру.

Спершу був «національний фронт» на кшталт деяких країн, але все-таки зійшлись на назві «Народний рух України» – і, аби відбити претензії партійної номенклатури, ще й долучили слова – «за перебудову». Це нібито мало означати, що робимо задля допомоги Горбачову перебудовувати великий Радянський Союз.

– Як виникла ідея назви громадської організації – «Народний рух України»?

– Це була дискусія. Не можу сказати, хто придумав таку назву. Але варіант Руху був більш прийнятний, і на цьому зупинились. На такій назві наполягав Іван Драч, Дмитро Павличко. Важко назвати сьогодні автора. Ми мусимо дякувати, що українська письменницька еліта, а це Іван Драч, Дмитро Павличко, В’ячеслав Брюховецький, а також дисиденти Михайло Горинь, В’ячеслав Чорновіл, провели велику роботу щодо створення НРУ. Була довга робота щодо підготовки з’їзду, а це установчі документи, програма, статут НРУ за перебудову. Визначились, що у вересні 1989 року проводимо Установчий з’їзд. На консультативних нарадах постійно був компартійний діяч Леонід Кравчук.

– Але проведенню з’їзду у Києві передувала львівська конференція рухівців. Як вдалось її організувати? Як їхали у Київ на з’їзд?

– 7 травня 1989 року в Пороховій вежі у Львові відбулася установча конференція Львівської обласної організації НРУ. Вона готувалась дуже тихо і скритно. Люди передавали один одному. Тихо заходили, зачинили двері. Ніякої інформації. Лише 8 травня обком партії довідався, що відбулась конференція. Комуністи запросили тих учасників конференції, які були у КПРС і підтримали Рух, а це і Орест Влох, Михайло Голубець, Ігор Юхновський, там їх вичитували, чому не попередили. Тоді партійне керівництво міста і області вже розуміло, що у цьому регіоні втратило можливості керувати. ​

У Київ їхали делегатами самостійно, за власні кошти, люди оселялись у знайомих і друзів. Ніхто не рахувався з власним часом і власними коштами, про якісь комфорти чи харчування ніхто не думав.

Була дуже гаряча атмосфера: переповнений зал, звідусіль обвішано гербами всіх земель України, звучав Запорозький марш.

До слова, зранку 8 вересня львівську делегацію на київському вокзалі зустріли «омонівці» (загін міліції особливого призначення – ред.). Нас вони супроводжували до Політехнічного інституту. Синьо-жовті кольори рясніли у залі Політехніки і на вулиці інституту.

Мені запам’ятався блискучий виступ В’ячеслава Чорновола на з’їзді, який сказав, що НРУ буде корисним і потрібним, коли чітко поставить завдання щодо України, яка мусить відновити свою державну незалежність, що досить бути під московським ковпаком. Зал шаленів від виступу.

А після з’їзду Чорновіл наполіг, щоб забрати додаток у назві «за перебудову». Це було зроблено на ІІ з’їзді, і залишилась громадська організація НРУ. Зняли тому, що побачили, яка це потуга – НРУ. Я не бачив, щоб так масово самоорганізувались люди. Не було жодної установи, підприємства, де б люди самостійно не створили організацію НРУ.

– У роботі І Установчого з’їзду брав участь тоді компартійний діяч Леонід Кравчук, пізніше президент України 1991–1994 років. Його запросили виступити перед делегатами?

– Мабуть, Леоніда Кравчука запросили. Він був одного дня і виступав. Леонід Кравчук сидів у президії. Пригадую, хтось йому причепив на лацкан піджака рухівський синьо-жовтий значок.

– Яка була реакція?

– Кравчукова. Леонід Макарович достойно вміє виходити зі скрутної ситуації. Протесту не робив, нормально сидів-сидів, а потім ніби йому стало гаряче і він повішав піджак на спинку крісла.

– Чи тоді рухівці розуміли, що у залі перебувають підіслані люди – агенти КДБ? Які компартійці створювали проблеми НРУ, що, зрештою, привело до розколу вже потім партії?

– На з’їзді панував піднесений настрій, і ми не відстежували агентів якихось у залі, чи когось «зарибнили» (зробили засланим агентом КДБ – ред.). Хоча «зарибнення» почались із Установчого з’їзду. Потім ми бачили, що робилося по областях, як це виявлялось у конфліктах, які руйнували НРУ. Якщо продивимось дорогу історії НРУ, то бачимо: 1992 рік – перша спроба розколу, потім періодичні конфлікти. Із 1992 року Чорновіл активно включився у керівництво Руху, тоді були три керівники – Іван Драч, Михайло Горинь і В’ячеслав Чорновіл.

Політбюро ЦК КПУ давало доручення всій своїй партійній структурі, товариству «Знання», КДБ, давало вказівки своїм активістам, всім структурам, щоб переконати українське суспільство, що Рух ніякої користі суспільству не дасть, тільки буде заважати працювати – «будувати комунізм у нашій країні».

Леонід Кравчук у 1997 році відповів на моє запитання, що робило політбюро ЦК КПУ, особисто Володимир Щербицький і він, коли у 1989 році творився Рух. Головне завдання, відповів Кравчук, було розвалити зсередини Рух.

– Якщо дослівно, то Леонід Кравчук відповів тоді вам: «Головне завдання – не дати розповсюдитись і дискредитувати Рух як такий, що претендує на функції, повноваження, завдання, які є тільки повноваженнями держави і Компартії. Були дані завдання всім Академіям наук, Інституту історії партії, органам безпеки, органам на місцях, партійним організаціям розвінчати Народний рух. Це було завдання Щербицького. Не ставилось завдання заборонити, вже тоді не можна було так поставити завдання. Розвінчати і показати нереальність і безперспективність Руху, навіть його вредність щодо України. Тому що Рух поставив таке завдання, як суверенітет».

– Мільйони рухівців були у цій організації. І це показало 21 січня 1990 року, коли люди вийшли на живий ланцюг єднання.

У 1992 році В’ячеслав Чорновіл, коли мова йшла про нові парламентські вибори, заговорив про потребу трансформувати Рух у політичну партію. Не всі поділяли таку позицію. Іван Драч і Михайло Горинь були категорично проти. Тобто розділились погляди у самій організації. Ідея Чорновола була більш переконливою, і всі вже почали розуміти, що з нуля створювати нову партію немає сенсу. Рух увібрав дуже широкі маси людей, структура готова, і тому було найпростіше задекларувати її як політичну силу. Це був тоді перший розкол Руху.

– Як від початку функціонував Рух як організація?

– Члени НРУ підтримували свою організацію, люди здавали внески, це обліковувалося, достатньо серйозні були кошти. У 1994 році, коли Рух готувався до парламентських виборів, орендував будинок у Києві. Коли Рух став політичною партією, всі його структури на місцях активно включились у політичне життя. Владі Рух був незручний, і В’ячеслав Чорновіл передусім.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

30 років Руху: Створення Народного руху в семи моментах, які наблизили Незалежність України

• Радіо Свобода
• Петро Кагуй

У роботі установчого з’їзду Народного руху України взяли участь понад 1100 делегатів з усіх областей України, включно з Кримською областю, та від українців у Латвії і Литві