Кінопродюсер Анна Паленчук працює над постановкою п’єси Олега Сенцова «Номери». Прем’єра очікується у листопаді. П’єсу Паленчук називає пророчою, адже для героїв незгода із системою має такі ж наслідки, як і для самого Сенцова. В інтерв’ю Радіо Свобода Паленчук розповіла, навіщо атакує ув’язненого режисера листами, на що має бути схожа екранізація п’єси та чому Олег Сенцов довірив втілювати свої твори саме їй.
‒ Звідки ідея зробити виставу за твором Сенцова? Олег бере участь у підготовці?
‒ Справа в тому, що Олег ‒ не тільки талановитий кінематографіст, він ще й письменник. Він написав «Рассказы», які ми опублікували у видавництві «Лаурус» у 2015 році. Потім він написав книжку «Купите книгу, она смешная», яку ми видали у 2016 році у «Фоліо». І ще я знала про те, що є «Номери». Це п’єса, і цією п’єсою опікувалися наші російські колеги з «Театру.doc», і були читки цієї п’єси.
І ще минулої десь осені я отримала від Наталі, сестри Олега, повідомлення від Олега, тому що ми дуже часто обмінювалися повідомленнями через Наталю чи через адвоката Дмитра Дінзе. І Олег мене попросив зайнятися цією п’єсою. Тому що він хотів, щоби не тільки були читки п’єси, а він хотів, щоб була повноцінна вистава у репертуарному театрі.
Коли вибори відбулися в березні, я зрозуміла, що алярм – Олег продовжує сидіти, медіа-підтримка падає
Я сказала, що, мабуть, таки вже скоро Олега відпустять і, найімовірніше, це не буде мати ніякого сенсу. Тому що дуже багато активістів, які підтримують Олега увесь час, думали, що перед виборами Путіна, які були в березні, він буде на свободі за амністією чи чимось іншим. Але коли вибори відбулися в березні, я зрозуміла, що алярм – що Олег продовжує сидіти, що медіа-підтримка Олега все більше і більше падає. Я зрозуміла, що щось треба робити. І перше, що я запропонувала, – екранізувати його «Рассказы». Там вісім оповідей, які дуже кінематографічні насправді. Я подумала, що можна об’єднати багато режисерів і зробити такий кінематографічний твір.
Але прийшла відповідь від Олега дуже проста: «Ні. П’єса. П’єса «Номери». Будь ласка». І я зрозуміла, що так, треба ставити цю п’єсу «Номери». І ми почали з ним листуватися.
– Про що ця п’єса, «Номери»?
– Це така антиутопія, і там існує 10 номерів – від 1 до 10. Вони парні, тобто половина – чоловіків, половина – жінок. І вони існують за правилами, які вигадав Нуль. І Нуль – він як Бог. Він існує на сцені, над всіма цими номерами. І номери живуть за його правилами і в якийсь момент задумуються: «А нащо нам жити за цими правилами? Чому ми маємо обідню перерву в один і той самий час? Чому ми всі однаково йдемо спати? Чому в нас усіх однакова форма?». І вони вирішують, деякі номери вирішують піти проти цього Нуля.
І насправді п’єса не тільки антиутопічна, вона ще й така, яка дуже пов’язана із долею самого Олега, звичайно. Тому що коли розвивається драматургія цієї п’єси, коли є такий номер, який повністю незгоден із правилами, з ним стається те саме, що стається з самим Олегом. Тому п’єса така, пророча.
Ми зараз подалися в Український культурний фонд на фінансування. Тому що я зрозуміла, що спільного у кіно і театру, окрім акторів, ‒ це те, що неможливо це зробити без грошей, звичайно. І для нас дуже важливо отримати саме державне фінансування для цієї вистави, для того, щоб зробити її технічно на дуже високому рівні.
Я сказала: «Давайте ми поставимо її все ж таки українською мовою». Я отримала дозвіл від Олега, щоб вистава була українською мовою
Зрозуміло, що прізвище Олега відоме зараз по всьому світові. І, коли зробити його виставу – ця вистава, звичайно, буде подорожувати по інших театральних фестивалях, на гастролі їздити. Тому дуже важливо цю виставу зробити таким універсальним продуктом, який зрозуміють і в Азії, і в Америці.
Мені навіть писали з Америки, що, можливо, ми одразу ж будемо її англійською мовою ставити? Я сказала: «Ні. Давайте все поступово. Давайте ми поставимо її все ж таки українською мовою». Саме я отримала дозвіл від Олега, щоб вистава була українською мовою.
‒ А він писав її російською.
– Так, він писав. В оригіналі вона російською мовою.
– У вас не лише театральні плани на цю п’єсу?
– Я кінопродюсер насправді, я ж не театральний продюсер. Я зрозуміла, що насправді треба ще відзняти цю п’єсу, тому що буде по всьому світові дуже багато людей, які захочуть побачити твір Олега Сенцова.
Я подумала, що в реаліях взагалі української сцени, якщо ми будемо знімати, це буде на таких клоуз-апах, тобто крупних планах, і тому це буде не дуже цікаво. Я подумала, що якщо її перенести в павільйон, якщо там побудувати інші декорації, зрозуміло, що ми зробимо екранізацію цієї п’єси. Як британці роблять свій Британський театр в кіно, так же ми зробимо український театр в кіно, але п’єсу Олега Сенцова. І саме кіношною мовою передамо цю театральну виставу.
І коли я запропонувала це Олегу і написала, що референс ‒ це фільм «Догвіль»… ось зараз останній лист, який я отримала від нього, він датований 22 червня. І там написано так: «Ти знаєш, «Догвіль» ‒ це дійсно те, можеш так це озвучувати». І це для нас зараз із Олегом два різні продукти. Перший ‒ це екранізація, зйомки якої, мабуть, будуть у грудні. І наприкінці осені, в листопаді, ми зробимо прем’єру вистави. Ми з ним листуємось, обговорюємо, які актори там можуть грати.
Він сказав: «Ніяких потурань не треба – хто мій друг, хто ні – бери найкращих»
На жаль, Олег, ми розуміємо всі, інформаційно відірваний від нас, і в нього немає такої палітри українських акторів, про яких за останні роки дізнався наш український глядач. Але, звичайно, мені Олег так і написав: «Аню, бери найкращих». Я йому написала: «Олегу, звичайно, будемо брати найкращих. Що, в нас є вибір?» Він сказав про те, що: «Ніяких потурань не треба – хто мій друг, хто ні – бери найкращих».
‒ Його слово вирішальне?
‒ Стосовно п’єси, саме постановки п’єси, він віддав мені всі важелі. Сказав, що це репертуарний театр, він не є театральним режисером, що «я маю дати свободу режисеру», що, в принципі, він не потребує якогось пильнування над цим всім. Але моє ж завдання насправді ‒ дати йому надію, щоб він там розумів, що він нам потрібен.
– Ще будете з проектом Сенцова подаватися кудись?
– Цей проект буде на пітчингу на Одеському кінофестивалі, як проект художнього фільму, і на Мінкульті. Я думаю, ще десять днів, і ми скажемо, хто режисер, тому що зараз над цим працюємо. І я йому пишу, які можуть бути декорації. Тому що театральні художні декорації і декорації самої екранізації будуть, звичайно, різні. Вони будуть однакові за стилістикою, але різні, побудова їх буде різна. І я йому сказала: «А може, ми взагалі зробимо ціле місто це антиутопічне, в якому мешкають ці всі номери»? Можливо, ми їх розведено по різних локаціях, які ми побудуємо.
Але для мене це дуже принципово, цей принцип «Догвіля». Коли є камера, яка за всіма ними спостерігає, і коли глядач буде бачити, що це ‒ побудовані декорації.
– Чому саме до вас така довіра в Олега? Ви були давно і добре знайомі, можливо мали спільні проекти?
– Ми познайомилися з ним на Одеському кінофестивалі у 2012 році. Він брав участь у пітчингу, презентував тоді проект свого другого фільму «Носоріг», а я тоді опікувалася всім цим пітчингом, як людина, яка працювала на Одеському кінофестивалі. Я про нього дуже багато чула, тому що він такий був режисер, про якого на той момент всі говорили, в принципі, як і сьогодні. Тому що він дуже вистрілив тоді зі своїм «Гамером».
Я пам’ятаю, зайшов Олег у зал, і захотілося так всім, я думаю, якось спину вирівняти. Тому він така дуже сильна, дуже сильна людина. І ми насправді з ним почали після цього постійно десь бачитися, на якихось івентах.
І потім, коли його посадили, насправді, я з самого початку підключилася. Є дуже багато причин, чому я все це робила, і потім ми зробили тиждень українського кіно на підтримку Олега у «Кінопанорамі», через декілька місяців зібрали там дуже багато грошей, десь на той момент 120 тисяч гривень чи 125, а тоді, здається, 12 гривень був курс долара. Тобто дуже багато грошей. Тому що Наталя, його сестра, сказала: «Аню, грошей немає, що робити, не знаю». Я сказала: «Та зараз ми якось зберемо». І там у нас стояла скринька, всі приносили, кидали, ці всі гроші з квитків.
Потім я видавала його книжки, і я постійно із Наталею спілкувалася. І я думаю, що насправді Олег мені так довіряє, тому що я духовно для нього близька людина. Тому що він знає, що весь цей час я щось намагалася на його підтримку зробити.
Я тільки жалкую про одне – що я йому почала писати тільки з березня. Тому що я думала, що йому так багато пишуть листів, думала: «Ну чого його ще своїми листами турбувати». Якісь меседжі відправляла йому через адвоката чи через Наталю стосовно того, що ми це робимо.
Читайте також: «Почуваюсь не так прекрасно, як може здатися деяким правозахисникам» – Сенцов у листі Зюбіній
Але зараз, листуючись із ним, я розумію, як насправді йому потрібне це друковане слово у листі, яке написане. І про це я жалкую, я йому про це пишу. Він зараз мені каже: «Аню, ти мене атакуєш прямо листами». Він так мені написав: «Аню, пиши мені вже, пиши мені на електронну пошту «ФСИН-письмо» (електронна служба Федеральної служби виконання покарань Росії для листування з ув’язненими – ред.), тому що адвокат Дінзе вже просто листоноша».
Взагалі, Олег ‒ така людина: він ніколи не каже зайвого і ніколи не пише зайвого. Не тому, що він фільтрує сам себе, а тому, що він дуже конкретний, дуже принциповий, і йому не треба говорити десять слів, якщо він може сказати одне слово. Ось. Але через його листи я взагалі зрозуміла, що він багато пам’ятає насправді з того періоду, коли ми з ним спілкувалися.
І я розумію, що навіть ці якісь спогади, про те, що було до його ув’язнення, для нього теж дуже важливі.
