Київ – На нову хвилю досліджень та переосмислення дисидентського руху часів СРСР сподіваються організатори конференції «Сила безсилих?», куди для участі вже зареєструвались, за їхніми словами, понад 300 людей. Самі учасники руху кажуть, що їм складно оцінювати свою діяльність, але знання про те, в яких умовах їм треба було жити і проти чого боротися, могли б допомогти сучасникам зрозуміти нинішню ситуацію, в якій опинилась Україна.
Незалежна Україна пережила дві революції – Помаранчеву та Революцію гідності, але у радянському Києві не можна було просто взяти і вийти на протест, пригадує секретар Української Гельсінської групи Раїса Руденко, яка свого часу була засуджена до заслання у радянських таборах за свою громадську діяльність. На її переконання, сучасна молодь цього не розуміє.
«Навіть якби весь Хрещатик заповнили люди, в радянські часи їх би всіх почавили танками, всіх порозстрілювати б, все залили б кров’ю – і все було б тихо, ні в якій пресі, ніде. А якби хтось розказав, що з вікна бачив, то його б заарештували і знищили, щоб він не поширював таке», – говорить Руденко.
За підрахунками колишнього радянського політв'язня, а нині – голови Асоціації єврейських громад в Україні, Йосипа Зісельса, з кінця 50-х до кінця 80-х було близько 5 тисяч політв’язнів з УРСР.
Одна людина на 10 тисяч. Це не так багато, щоб зруйнувати систему, але цього достатньо, щоб зруйнувати міф про системуЙосип Зісельс
«5 тисяч на 50 мільйонів – це одна людина на 10 тисяч. Це не так багато, щоб зруйнувати систему, але цього достатньо, щоб зруйнувати міф про систему. Що нам вдалося – довести людству, що те, що говорять комуністи про свою країну – це міф, цього нема – загального щастя совєцького народу», – зауважує він.
4 грудня українські історики за підтримки трьох міністерств та правозахисних організацій організовують у Києво-Могилянській академії одноденну наукову конференцію «Сила безсилих?», присвячену дослідженням дисидентського руху.
«Сховище цінностей»
За словами одного з організаторів заходу – представника «Меморіалу» імені Василя Стуса Богдана Моркляника, станом на сьогодні для участі зареєструвалися 360 людей, планується 15 доповідей та 21 опублікована стаття на цю тему. Всі матеріали будуть викладені на сайті конференції, тож їх зможе побачити не тільки наукове середовище, анонсує він.
«Фактично, коли Україна стала незалежною, всі почали шукати, куди рухатися. І свого роду «сховищем цінностей» якраз була група людей, яких ми звикли називати дисидентами. Ми розуміємо це», – каже Моркляник.
Нині Україна переживає часи, коли те, про що говорили і писали свого часу дисиденти, набуває нової актуальності, погоджується один із учасників конференції, історик Георгій Касьянов. З одного боку, за його словами, деякі люди переживають якусь ностальгію за СРСР, з іншого боку – триває декомунізація, суспільство шукає нових героїв.
Якщо я не помиляюся, вулиць імені Бандери зараз більше, ніж вулиць імені ЧорноволаГеоргій Касьянов
«Я не хочу загострювати, але наприклад, якщо я не помиляюся, вулиць імені Бандери зараз більше, ніж вулиць імені Чорновола, і як на мене, це не дуже добре», – зауважує історик.
Втім, деякі питання – і щодо оцінки злочинів радянської влади, і щодо, власне, дисидентського руху – залишаються все ще малодослідженими, додає його колега Олег Бажан.
«Це – течії і напрямки у дисидентському русі серед кримських татар і серед єврейського національного руху. Також спеціальних досліджень потребує діяльність нелегальних груп, які існували у різних куточках України. Багато знаємо про Українську Гельсінську групу, але мало знаємо про Український національний комітет, який діяв наприкінці 50-х – початку 60-х років. На сьогодні у нас є багато напрацювань науковців, але потрібно об’єднати зусилля і музейників, і бібліотекарів щодо популяризації саме цієї теми», – каже він.
На переконання Бажана, дослідження про дисидентів може використовуватися і в шкільній програмі. Він проанонсував презентацію на конференції своїх напрацювань у цьому напрямку.
