Київська «Арка дружби народів», навколо якої не так давно розгорівся ЛБГТ-скандал, знову в центрі уваги: її більше не хочуть бачити у середмісті столиці. Принаймні, у тому вигляді, в якому вона стоїть там зараз. У соцмережах триває жваве обговорення того, що з нею робити. Серед варіантів, який завоював чи не найбільшу популярність, – пропозиція перетворити її на своєрідне нагадування про війну на Донбасі. А декого суспільна дискусія взагалі змусила задуматись, чи була колись дружба між Україною та Росією.
«Чи ми у символах заплуталися, чи, може, так через те, що не залишилося піонерів, які б на металобрухт розібрали?» – із таким дещо риторичним запитанням 22 січня виступив у своєму Twitter міністр закордонних справ Павло Клімкін, здивований тим, чому Арка дружби народів досі прикрашає центр столиці.
Своїм дописом він викликав неабиякий резонанс.
Але спочатку трохи історії.
Символ дружби, якої ніколи не було?
Скульптурна композиція «Арка дружби народів» з’явилася в Києві у 1982 році. Її відкриття хотіли приурочити до 60-річного ювілею утворення СРСР, який мали святкувати у грудні, але зробили це раніше – у жовтні, напередодні 65-ї річниці Жовтневого перевороту 1917 року.
Центральний елемент композиції – монумент, виконаний з титанового сплаву, граніту та бронзи: два робітники – українець та росіянин – тримають над собою стрічку з орденом «Дружби народів». Прикрасив усе це надпис: «В ознаменування об’єднання України з Росією». Наразі його прикриває гасло «Слава Україні!» та зображення українського прапора.
Поряд розташована багатофігурна стела, створена за мотивами Переяславської ради 1654 року.
У її центрі – український гетьман Богдан Хмельницький та московський посол Василь Бутурлін.
Об’єднує ці скульптурні елементи арка. За задумом авторів вона мала символізувати «єднання братських народів Радянського Союзу». Однак кияни та гості міста її й досі часто називають «веселкою», «дугою», «бубликом», «пам'ятником велосипедисту», а також «ярмом» (як символ того, чим закінчилося для України встановлення над нею влади Московської держави).
Але чи була сама «дружба»? Про це задумались у соцмережах.
«Насправді, ніколи не було «дружби», а завжди була війна. Просто в певні періоди агресор розповідав нам міф про «дружбу», – пише користувач Зен Антипоп.
«Ніякої дружби народів з московітами не було. Було 300 років окупації», – відповідає Дмитро Хилюк.
«Дружба між українським і російським народами – імперський ідеологічний штамп і фейк… історія українсько-російських відносин була історією відносин між зграєю хижаків і травоїдними буйволами. Яка може бути дружба між такими різними стратами тваринного світу?» – вважає Тарас Олійник.
«Дружби» ніколи не було. Брехня, як і «ихтамнет». Тобто треба змінювати філософію «пам’ятника», який загалом і не потрібен у принципі. У часи СРСР в Києві цю арку називали ярмом», – додає Василь Лаптійчук.
Із тим, що як такої дружби між Україною та Росією ніколи не було, погоджується й історик Володимир Сергійчук.
«Увесь історичний період після Переяславської ради, – говорить він – Російською імперією спрямовувався на те, щоб, як зазначала конкретно Катерина ІІ, усе зробити делікатним способом, аби українці були зрусифіковані».
Тому «політика російського великодержавного шовінізму, за його словами, увесь цей час мала на меті виключно «знищення власне автохтонного українського».
«Щирої дружби не було. А в роки радянської влади подавалася з ідеологічних мотивів ось така концепція про «вічну дружбу» не тільки двох, але і трьох «братніх народів». Ця концепція «єдиного народу», яка і зараз проповідується у Росії, – це і є одна з форм ідеологічної війни, гібридної війни для того, щоб довести відсутність окремішності українського народу», – підсумовує Сергійчук.
Арка як символ війни на сході України?
Із початком війни на Донбасі стосунки України та Росії набули нового забарвлення, тож деякі пропозиції реконструкції арки пов’язані саме з цими подіями. Наприклад ось ця:
А ось і інший варіант:
Автор ідеї Олександр Папіженко деталізує своє бачення: «І спіраллю – стелли з іменами: від героїв Крут, через ОУН-УПА до наших днів. Всіх жертв «дружби», звичайно, не запишеш. То треба півКиєва стелами заставити. Але тих, хто загинув зі зброєю в руках, – то реально».
Чимало користувачів схвально оцінили його пропозицію:
Однак частині вона не сподобалась:
Що пропонують ще?
Серед пропозицій, як вчинити з Аркою, є й інші варіанти.
«А навіщо її руйнувати? Вона стала невід'ємним символом Києва. Як варіант – її можна перейменувати на «Арку Соборності», про що вже говорилось неодноразово. Робітників знизу прибрати, поставити там козака й гуцула, замість бояр – стелу з вибитою на ній інформацією про Злуку», – пропонує користувач Андрій Соболевський.
Ті, хто його підтримує, пропонують також залишити тільки Арку, а ще відкрити її до сторіччя оголошення Акту злуки.
Зі своїм баченням того, як має виглядати місце, де нині розташована «Арка дружби народів», виступив і директор Інститут національної пам’яті Володимир В’ятрович. На його думку, на цьому місці було б доречно звести національний пантеон.
Утім, є й ті, хто вважає за краще залишити монумент у такому вигляді, як є.
«Нехай би наші міністри зацікавилися історичними пам'ятками, які регулярно «згорають» у центрі Києва. Бо та арка нікому не заважає, так само і як родіна-мать. Кияни розуміють, що в міста більші проблеми. Знову про...ть мільйони на нікому непотрібну «реконструкцію» або «деконструкцію», замість прибрати звалище сміття після знесення МАФів на «Юності» або відремонтувати роздовбані доріжки і заїзди в подвір'я, або й навіть відреставрувати, як належить, численні пам'ятки архітектури, які розвалюються вже десятиліттями. Але ж то невдячна копітка робота. Але тут арку розвалять – галасу буде! Ото справа!» – обурюється користувач Ольга Клименко.
Символізм VS естетика
Якщо прибрати символічний контекст і залишити лише естетичний, то це «винятково якісний представник монументалізму», вважає співзасновник київського міського журналу «Хмарочос» Тарас Кайдан.
«Звісно, з ним, як і з Батьківщиною-матір’ю, в жодному разі робити нічого не треба. Це треба залишати, вивчати, досліджувати, передавати наступним поколінням, – зазначає журналіст. – Це пам’ятка, як і будь-яка інша пам’ятка архітектури модернізму, як наприклад, «тарілка» на Либідській. І, звісно, якщо брати естетичний контекст, то її треба залишати».
Щодо символічного навантаження монументу, то, на думку Тараса Кайдана, тут треба діяти відповідно до законодавства.
Один із можливих варіантів вирішення питання, що постало, він бачить так: «Можна було б поставити поряд панно з текстом, у якому розповісти про цей простір. І туди б можна було додати сучасний контекст, історію подій, які відбуваються зараз».
Давня розмова
Питання про знесення арки вже порушувалося у 2016 році. Тоді в Мінкульті заявили, що її «поки ніхто не збирається ламати», а сама тема «вимагає широкого громадського обговорення».
Навесні 2017 року цей об’єкт потрапив у скандал, коли напередодні «Євробачення» її хотіли розфарбувати у колір веселки.
«Правий сектор» побачив у цьому пропаганду секс-меншин, фарбування зупинили.
