Доступність посилання

ТОП новини
21 Серпень 2018, Київ 19:24

«Я – один із персонажів моєї карельської Книги пам'яті» – в Росії з СІЗО випустили історика Дмитрієва


Юрій Дмитрієв

Єлизавета Маєтна

У скромній двокімнатній квартирці очільника карельського «Меморіалу» історика Юрія Дмитрієва не проштовхнутися: дзвонить то телефон, то домофон, постійно приходять люди – у Юрія Олексійовича день народження, усі несуть торти й подарунки. Напередодні його випустили з СІЗО російського Петрозаводська, де він пробув понад рік, і він ще до пуття навіть з близькими не поспілкувався. У будинку всім керує його дочка Катерина, на дідусеві виснуть онуки, з-під дивана боязко висовує морду різнокольорова кішка, собаку ще не привезли від знайомих, де вона жила весь час, поки він був в ув'язненні. Друзі обіймають його і роблять селфі.

Крім листів, він забрав із собою з СІЗО ще й рукописні ікони: їх розписав на простирадлах один невідомий йому зек, а подарували на пам'ять співкамерники.

Чекала на нього і не вірила до останнього
Катерина Клодт

«Ми батька в неділю чекали, а його на день раніше випустили. Я заспана була, він телефонує рано-вранці, ти де, запитує, гроші на таксі готуй, їжу. Я взагалі нічого не зрозуміла: 7 година ранку, який сьогодні день, що сталося? І я приготувала гроші, чекала на нього і не вірила до останнього», – каже дочка Катерина Клодт і обіймає його щоразу, коли він поруч.

Із СІЗО історик забрав з собою листи та ікони, написані на простирадлі
Із СІЗО історик забрав з собою листи та ікони, написані на простирадлі

Юрія Дмитрієва заарештували наприкінці 2016 року. Його звинуватили у «використанні неповнолітньої прийомної дочки для виготовлення порнографії» і в «розпусних діях» з дитиною. Дмитрієв кілька років фотографував хворобливу дівчинку для контролю її фізичного розвитку. Знімки зберігав на комп'ютері, ніколи їх нікому не показував. Однак поліція про них все одно дізналася. Перша експертиза, призначена слідчим, визнала дев'ять із понад двох сотень фотографій порнографічними. Друга експертиза, призначена судом, ніякої порнографії в них не побачила. Дмитрієва в результаті відправили на стаціонарну експертизу до Москви, в інститут імені Сербського. Результатів експертизи ні сам Дмитрієв, ні його адвокат Віктор Ануфрієв ще не бачили. Дмитрієв вийшов до рішення суду на свободу, оскільки закінчився його термін перебування під вартою, який прокуратура чомусь не стала заперечувати. Оголошення вироку, ймовірно, буде в березні цього року. Згідно із законом, Юрію Дмитрієву загрожує до 15 років позбавлення волі.

З онукою Сонею
З онукою Сонею

​Соратники Дмитрієва не сумніваються, що його переслідують за багаторічну масштабну й дуже копітку роботу з відновлення пам'яті про жертв політичних репресій. Історик виявив Сандармох – місце страти понад дев'яти тисяч осіб під час Великого терору, а також десятки поховань у спецпоселеннях по всій Карелії, уздовж Біломорканалу і на Соловках – і написав про це кілька книг, дві з них вийшли друком уже після його арешту. На захист Дмитрієва виступили десятки відомих діячів культури.

Мою душу вже пізно змінювати, навіть в'язницею
Юрій Дмитрієв

– У нашому СІЗО все зроблено, як повинно бути за правилами внутрішнього розпорядку: крок вліво, крок вправо – це ледь не розстріл на місці. Мої права не порушувалися, оскільки я людина поступлива, – розповідає Юрій Дмитрієв. – Але одного разу через мене два рази шмон в камері влаштовували, тому що я відмовився голити бороду. Тому що, за законом, поки ти не засуджений, то можеш цього не робити, а на мене тиснути почали, але я не піддавався. Ну і оскільки не прислухався, скажімо так, до «батьківських порад», то перевернули нам усе з ніг на голову. Але, розумієте, мою душу вже пізно змінювати, навіть в'язницею. І те, що я читав раніше про тих людей, які сиділи в цій в'язниці, цей досвід допоміг мені зрозуміти їхній світогляд, їхні переживання: як вони цими ж коридорами ходили, як вони утримувалися в цих же камерах і що з ними потім робили – я ж теж це знаю. Тому, напевно, я просто глибше відчув все, що вони відчували. І я сподіваюся, що коли-небудь це виллється в кілька рядків, не зі стелі взятих, а особисто вистражданих...

– Коли Ви вперше приїхали до Сандармоху, що там було?

Коли ми туди вперше приїхали, ніякого Сандармоху ще не було. Ями-ями-ями по всьому лісу. І ти уявляєш усю глибину трагедії. Ні в Сандармох, ні в місця інших поховань я поки поїхати не можу, я під підпискою. Незавершеність залишається, тягне мене туди
Юрій Дмитрієв

– Коли ми туди вперше приїхали, ніякого Сандармоху ще не було. А коли вже зрозуміли, що це саме те місце, повірте мені, радості не було ніякої, тому що ями-ями-ями по всьому лісу. І ти уявляєш усю глибину трагедії. А потім що? Потім була проста робота: копали, прокуратура і феесбешники над нами з усіх боків стояли, а ми все копали, діставали, зважували. Копітка справа... Ні в Сандармох, ні в місця інших поховань я поки поїхати не можу, я під підпискою і не повинен виїжджати з Петрозаводська, не повинен нічого порушувати. У мене був час про все подумати, тому що незавершеність залишається, тягне мене туди (на місця поховань – ред.), і я вже склав приблизний план, що мені далі робити – цього року принаймні.

Треба закінчити рукопис, який я не встиг допрацювати до арешту. Це 126 тисяч осіб, про яких, на жаль, наша держава нічого знати не хоче. У приблизно 20 відсотків цих спецпереселенців і трудових переселенців нащадки живуть у Карелії. І ось я хочу дати їм знання про їх уже прадідусів і прабабусь: звідки вони родом, за що їх до нас сюди прислали і що з ними тут було в перші роки їхнього карельського заслання. Якщо вони тут померли, то де поховані, адже, крім роботи з документами, я ж ще об'їздив пів-Карелії, я ж знайшов усі кладовища на спецпоселеннях. Даю GPS-координати, чи можна до цих селищ проїхати і як це зробити, щоб кожен, хто знайде в собі сили, міг відвідати дорогі для нього могили.

– За статистикою, у нас уже 0,5 відсотка виправдувальних вироків. І якщо Вас засудять, то хто продовжить Вашу справу?

Якщо вона хоче продовжувати займатися тим самим, ну що ж, я один із персонажів моєї карельської Книги пам'яті
Юрій Дмитрієв

– Святе місце пустим не буває. Знайдуться люди. Для цього не треба нікого за руку брати, щось пояснювати, показувати. Якщо виникне в людини потреба, якщо всередині себе вона її виростить, то знайде способи й методи. А що стосується суду, то я ворожінням не займаюся. Вірять у мене мої близькі, рідні, друзі, товариші – і слава Богу, решта мене якось мало цікавить. Я знаю, чим наша влада займалася раніше. Якщо вона хоче продовжувати займатися тим самим, ну що ж, я один із персонажів моєї карельської Книги пам'яті. Ну, було їх 14,5 тисяч, а стане 14 тисяч і 501– і все.

– Коли Вас заарештували, то була інформація, що книга Ваша недописана зникла...

– Поки без коментарів, просто тому, що я ще не в усьому встиг розібратися і знайти, де що лежить. Часу ні на що поки не було, ось світло до Вашого приходу не встиг полагодити.

– Останнім часом доречно і недоречно згадують 1937 рік. А як би Ви описали наш час?

– Визначається час наш легко і просто. Відкривається наша чинна Конституція, і спробуйте її виконати від першого пункту до останнього. І якщо вас не заметуть, то 1937 року немає. А якщо вам скажуть: мало чого там написано, що це за книжечка така – ось самі й думайте.

– Поки Ви були в СІЗО, там часто про політику розмовляли?

– А з ким там говорити про політику? Співкамерники у мене були різні, але в тому СІЗО, де я був, 70 відсотків народу – це колишні вихованці дитячих будинків, діти з неблагополучних сімей з шістьма класами освіти, в кращому випадку – сім класів. Зустріли мене нормально, якщо хтось цікавився, чим я займався, то так, лекції були: і з історії розстрілів у Карелії і про конкретні долі людей. Зі мною сидів нащадок одного з моїх найбільш-найбільш старих знайомих, Арвара Мякеля з Кондопоги. І я йому розповідав про його прадіда. Карелія – республіка маленька, народу в нас, як у великому селі. Трішки всі один про одного чули, якимись боками навіть родичі.

Ілля Еренгбург – улюблений публіцист Дмитрієва
Ілля Еренгбург – улюблений публіцист Дмитрієва

– Як Ви думаєте, коли ми припинимо боятися свого минулого? Забороняти фільми про нього, переписувати історію?

Усі наші права написані в Конституції. Коли ми доб'ємося того, щоб вона виконувалася, тоді й перестанемо, напевно. Або навпаки: спочатку припинимо боятися, а потім почнемо виконувати Конституцію, все – від верху до низу. У якихось країнах це можливо, то чому б нам цього не прагнути?

– А це правда, що перший череп Ви ще дитиною знайшли?

– Правда, мені років 11 було, в Бобруйську ми тоді жили, з хлопцями грали в футбол, там якраз поруч комунікації рили. І ми натрапили на людські рештки. Знайшли череп, стали його штовхати. Пограли ним у футбол, поки не прийшов хтось зі старших і не обматюкав нас. Пам'ятаю, бабуся якась прийшла, згребла і кудись понесла. Ми ще говорили: ось Баба-Яга якась прийшла... Ось, напевно, за якісь ті свої гріхи й розплачуюсь досі...

Матеріал повністю – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG