Доступність посилання

ТОП новини
22 Травень 2018, Київ 13:36

Як Німеччина допомагає запобігти гуманітарній катастрофі на Донбасі


Ілюстраційне фото. Зруйнований будинок після обстрілу в Ясинуватій, 21 грудня 2017 року

Берлін – Від самого початку війни на Донбасі німецькі політики однозначно засудили анексію Росією українського Криму та підтримали запровадження санкцій проти Москви. На політичному рівні про цей «забутий конфлікт» повідомляють дедалі рідше. Але в Німеччині продовжують працювати чимало різноманітних організацій і приватних осіб, які не дають суспільству забути про війну на сході України. Вони також переймаються долею внутрішніх переселенців.

«Ми не маємо залишати постраждалих від війни наодинці з їхнім лихом!» – закликають усі без винятку представники організацій і приватні особи, котрі володіють інформацією про ситуацію з понад півтора мільйонами українських внутрішніх переселенців. Незважаючи на істотне погіршення життя цих людей, їхні долі випадають з поля зору західних суспільств. «Війна та гуманітарна криза не мають бути забутими!» – попереджають представники австрійської гуманітарної організації Caritas. Її президент Міхаель Ландау наприкінці січня побував на Донбасі, де зустрічався з постраждалими від війни, серед яких налічується понад 215 тисяч дітей.

Міхаель Ландау
Міхаель Ландау

Діти в Україні, котрі були змушені залишити свою батьківщину, живуть в умовах, які нам навіть важко уявити. Вони не мають захисту, живуть у холоді та постійному страху
Міхаель Ландау

«Діти в Україні, котрі були змушені залишити свою батьківщину, живуть в умовах, які нам навіть важко уявити. Вони не мають захисту, живуть у холоді та постійному страху. У нашому центрі ми хочемо подарувати їм принаймні шматочок безтурботності. Як і всі діти, вони також мають право навчатися, розвивати власні особисті здібності. Вони мають право на гідне теперішнє і майбутнє», – говорить Міхаель Ландау у відеозверненні і закликає робити пожертви.

Вибір: витратити останні гроші на харчі чи на медикаменти

Президент Caritas розповів, що біженці здебільшого або часто безробітні, а їхні фінансові можливості вичерпані. Вони опиняються перед вибором: витратити останні гроші на харчі чи на медикаменти? Війна роз’єднала також багато сімей. Ситуація з біженцями і з тими, хто залишився на території, де відбуваються військові дії, постійно погіршується, а результатом гуманітарної кризи, за словами представників Caritas, зокрема, є проституція, кримінальність і алкоголізм. Тому ця організація – як протидію – лише на цей рік запланувала 50 проектів у дев’яти регіонах України, котрі мають надати допомогу приблизно 30 тисячам осіб.

Ще три проекти здійснюють учасники організації Ініціативи інфраструктурної програми для України (ІІПУ) в Харківській, Дніпропетровській і Запорізькій областях. ІІПУ реалізує їх в Україні за дорученням уряду Німеччини Німецьким товариством з міжнародного співробітництва (GIZ). Її голова в українському відділі Сабіне Мюллер розповіла в інтерв’ю Радіо Свобода, що вже 2014 року були збудовані сім притулків для внутрішніх переселенців.

Сабіне Мюллер
Сабіне Мюллер

Ми завжди думали над тим, як історії найкраще донести до суспільства. Вирішили ці історії розповісти за допомогою картин
Сабіне Мюллер

«Ми завжди думали над тим, як історії, котрі спостерігаємо і що їх переживають люди, можна було б найкраще донести до суспільства. Інколи це зовсім непросто, зокрема коли йдеться про статистику і цифри. Відтак ми обрали інший формат – знайшли чудового фахівця-фотографа і вирішили ці історії розповісти за допомогою картин. Ми дали йому завдання, з яким він поїхав у наші три головні пункти проживання переселенців: у Дніпро, Запоріжжя та Харків», – ділиться Сабіне Мюллер.

Проблем у переселенців менше не стало – Мюллер

Так, першого лютого у Центрі сучасного мистецтва M-17 відкрилася фотовиставка Максима Дондюка: «Минуле. Сучасне. Майбутнє. Будуючи життя після переселення», яка триватиме до 11 лютого, а в середині березня буде експонуватися у Берліні в рамках українського тижня. Організатори сподіваються на достойну увагу жителів і гостей столиці до теми переселенців, адже в них не стало менше проблем, зазначає Сабіне Мюллер.

За останні три роки сприйняття ситуації в Україні дуже змінилося. Увага до України стала трохи меншою. І саме цьому ми хочемо протистояти
Сабіне Мюллер

«За останні три роки сприйняття ситуації в Україні дуже змінилося. Я думаю, що тоді, під час Революції гідності, коли ми бачили фото з Майдану, картини війни по телевізору, то німецьке суспільство пройнялося неймовірною солідарністю з українцями. Німці дослухалися до новин з України і, можливо, вперше зрозуміли, як близько Україна до Німеччини і Європи. З огляду на великі конфлікти у світі, цей інтерес дещо зменшився. Адже нині є багато гарячих точок у світі, та й німецька політика має власні проблеми. Відтак увага до України стала трохи меншою. І саме цьому ми хочемо протистояти», – розповідає голова українського відділення GIZ.

Німецьке товариство з міжнародного співробітництва планує підтримати український тиждень у Берліні, що відбудеться у середині березня, з різними заходами. Виставка стане одним з них. Мюллер переконана, що такими фото і розповідями до них можна «зачепити» людей набагато краще, ніж цифрами та фактами. Тим часом GIZ розпочав новий проект, де фахівці працюють з дітьми, душевно травмованими війною.

«Допомога важлива будь-яка. Основні потреби людей однакові у всьому світі. Діти мають ходити до школи. Людям потрібні домівки, вони особливо вразливі у сім’ях, де є, приміром, хворі чи старі. Вони мають бути забезпечені усім необхідним. Крім того, усім потрібна робота. Це розуміють й у Німеччині. Коли ці потреби будуть бодай певною мірою забезпечені, то люди зможуть самотужки подолати й інші проблеми. Але душевні та моральні травми, котрі вони одержали через війну, особливо діти, важко залікувати розв’язанням побутових питань, вони вимагають особливої уваги фахівців. Саме цим ми переймаємось у наших проектах», – ділиться планами представник українського відділення GIZ.

Мистецтво здатне рятувати від травм

Не такі масштабні, але не менш важливі проекти реалізовує скрипалька Марія Бондас, котра організовує літні канікули у Німеччині поблизу Потсдама для школярів з Авдіївки, де з ними працюють українські та німецькі митці. А також німецький режисер Ґеорґ Жено (Georg Genoux), котрий 2015 року разом з українськими драматургами і військовими психологами заснував «Театр переселенця». Його актори – учасники реальних подій: солдати, волонтери, школярі. Він зняв фільм «Школа №3», котрий торік не лише переміг на кінофестивалі Берлінале в категорії «Generation 14+», а й привернув увагу до подій на сході України. У розмові з Радіо Свобода режисер також зазначає зменшення інтересу до долі постраждалих від війни.

Ґеорґ Жено
Ґеорґ Жено

Нині Україна дійшла стану, коли війна стає для всіх ледь не буденною справою. Скільки людей, яким можна допомогти через мистецькі проекти! А відбувається до сорому мало
Ґеорґ Жено

«Ви звернули увагу, що нині відбувається не так багато подій щодо допомоги чи бодай уваги до жертв війни на сході України? Це справді так, і як би цинічно це не лунало, але коли війна розпочалася, то вона була сприйнята з великим ентузіазмом, який мобілізував багато сил. Нині Україна дійшла стану, коли війна стає для всіх ледь не буденною справою. Скільки людей, котрі живуть у регіонах військових дій, а також переселенців, яким можна допомогти через мистецькі проекти! А відбувається до сорому мало», – стверджує німецький режисер.

Уперше, коли режисер наприкінці 2014 року побував на сході України, у Миколаївці, ця поїздка, каже, частково змінила його життя.

«Я побачив, який вплив має мистецтво. Я зрозумів, що й театр може допомогти. Спочатку нашою метою було створити театр сучасної драми у Києві. Але коли я побачив, що таке мистецтво допомагає людям, то що мали робити, як не це, розумієте? Це – особистий досвід. Я не можу ні від кого очікувати, що хтось вчинить так само. Але ж у такій ситуації неможливо просто розвернутися і поїхати геть. Якщо ти щось розпочинаєш, то це необхідно закінчити, навіть коли справа триває кілька років. Але принаймні у конкретних окремих випадках я спостерігаю успіх. Приміром, так сталося з учнями-акторами з Миколаївки під час зйомок фільму «Школа №3». Так само, як і з внутрішніми переселенцями, котрі грали в наших виставах і зав’язували соціальні контакти. З огляду на це, вже неможливо сказати: «Я припиняю роботу», – зізнається режисер.

Ґеорґ Жено переймається не лише тими, хто залишив території військових дій, а й тими, хто досі там перебуває: в Авдіївці, Щасті чи Попасній, там, де війна досі триває. Також у Миколаївці – «місті його серця», для школи №3 удалося знайти школу-партнера у Відні. Спочатку учні з Миколаївки їздили на тиждень до столиці Австрії, де разом з тамтешніми школярами вивчали можливості інсценування. А 17 грудня у Відні відбулася прем’єра вистави під назвою «Народження насилля». Вона відбулася у рамках програми «Школи без кордонів» і передбачає у майбутньому обмін школярами обох навчальних закладів.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG