Доступність посилання

ТОП новини
15 Листопад 2018, Київ 01:46

На окупованій частині Донбасу зі школярів готують мобілізаційний потенціал для «героїв Новоросії» – історик


На виставці політичного плакату в Палаці культури окупованого Чистякова (Тореза), що на Донеччині, 2017 рік. На аркушах ватману школярів випускних класів шкіл міста під «дбайливим керівництвом» вчителів змусили намалювати малюнки антиукраїнського спрямування (ілюстраційне фото)

Днями компетентні органи, а відтак і експертне середовище отримали певні документи – інструкції щодо викладання школярам історії, які розробляють на окупованій частині Донбасу, яку нині контролюють російські гібридні сили, а зокрема угруповання «ДНР». Про політику історичної пам’яті, яку там намагаються сконструювати, Радіо Свобода розмовляло з істориком, координатором проекту «Лікбез. Історичний фронт» Кирилом Галушком.

– У нас є дві окупованих території: анексований Росією Крим і частина Донбасу. Якщо взяти суто російську освіту і цю «сепаратистсько-донбаську», там пропонують школярам однакові ідеологеми чи різні?

– Передусім різниця полягає у тому, що Крим інтегрований в освітню систему Російської Федерації: там діють ті ж навчальні програми, методички і комплекси, як десь в Удмуртії чи в Хабаровську. Зрозуміло, що ця освіта, якщо ми говоримо про історію, ідеологізована і містить в собі основні меседжі російської пропаганди, які втілюються у навчальні матеріали.

Специфіка того, що викладається учням на окупованих територіях Донбасу в тому, що їх все-таки виховують в українському контексті…

Їх готують як учасників «громадянської війни» в Україні, тобто як мобілізаційний потенціал для «ополченців» – «героїв Новоросії».

– Та невже?!

– Хто як розуміє український контекст.

– Тобто, це така широка категорія?

– Так. Їх готують як учасників «громадянської війни» в Україні, тобто як мобілізаційний потенціал для «ополченців» – «героїв Новоросії». Вони залучені у внутрішньоукраїнську ідеологічну боротьбу.

– Але де ідеологія «Новоросії», а де український контекст? Мені здається, це суперечить одне одному.

Щось робиться для Абхазії, Придністров’я, а щось для Донбасу. Це не перший прецедент, де молода генерація ідеологічно обробляється для подальшого опанування простору

– Вони адаптуються під різні умови: щось робиться для Абхазії, щось для Придністров’я, а щось для Донбасу. Це не перший прецедент, де молода генерація самопроголошених «республік» ідеологічно обробляється для подальшого опанування простору.

Наприклад, ті молоді люди, які вчаться у Придністров’ї, вивчають російське бачення історії Молдавії. Там уся історія починається з Суворова, Потьомкіна, Катерини ІІ, звільнення від турецько-османського панування. А рефреном є братство і дружба народів: говориться про те, що Росія є ініціатором дружби народів, братерства народів. І саме концепція того братерства є основною ідеологією, яка просувається. А братерство може бути дуже різним, під різним соусом. І ми з вами тут у Києві можемо розуміти братерство східнослов’янських народів не так, як це розуміють, наприклад, у Донецьку, Луганську чи Тирасполі.

Історик Кирило Галушко
Історик Кирило Галушко

– А як в окупованій частині Донбасу намагаються інтерпретувати український наратив у контексті братерства народів?

– Давайте звернемося до цитат. Це матеріали, які треба використовувати при політінформації. Сучасний український школяр не знає, що таке політінформація, але люди середнього покоління знають.

– Чудово пам’ятаю, рази два на тиждень перед уроками 15-20 хвилин приділялося цьому.

– Так, у нас вони були півгодини щовівторка. Напередодні потрібно було прочитати газету «Известия» або «Правда», знати «членів агресивного блоку НАТО». Це екзотика для сучасного українського школяра – щось таке дикунське з прадавнього світу. Але в окупованому Донбасі ця система відновлюється.

Для Донбасу елемент українськості, який є в ідентичності мешканців цього регіону, розмивається східнослов’янським братерством. Основний «історичний» меседж: українці й білоруси походять від росіян, від «русских»

Тож, звернімося до цитат: «Русские и украинские братья: факты истории. Украинцы, вместе с русскими и белорусами относятся к восточным славянам. Их общей основой была древнерусская народность, сложившаяся к Х веку из близкородственных племен и создавшая свое государство – Киевская Русь. Киевская Русь была основана древними русичами, доказательством чего являются карты ХІ-ХVII веков, где Киев, Львов, Чернигов обозначены как русские города, а также летописи, в том числе «Слово о полку Игоревом». Русские, украинцы и белорусы имеют общую христианскую религию, сходную внешность и национальный характер, национальные одежды почти не имеющие различий».

Ми прочитали лише декілька речень, кожне з яких заслуговує, окрім сміху істориків, уваги до загальної концепції. Якісь речі, які вважаються академічними – що було за давньої Русі? Була давньоруська народність чи не було? Це ідеологічна зброя, яка поширюється у підручниках з історії Росії. Зрозуміло, без давньоруської народності годі пояснити, що Київ «мать городов русских».

Для Донбасу елемент українськості, який є в ідентичності мешканців цього регіону, розмивається східнослов’янським братерством. Основний «історичний» меседж: українці й білоруси походять від росіян, від «русских».

– Є такий інтернет-мем: «Мы же братья». А тут цей мем став освітньою категорією?

Втрамбовується, що саме братство східних слов’ян – єдина форма існування для східних слов'ян. Тобто, окремих українців чи білорусів бути не може, оскільки за цими ж текстами вони пішли від росіян

– Є «правильні» брати, а є молодші й дурніші, яких треба виховати. Ясно, що українці трохи вибилися з «русского мира», але втрамбовується, що саме братство східних слов’ян – єдина форма існування для східних слов'ян. Тобто, окремих українців чи білорусів бути не може, оскільки за цими ж текстами вони пішли від росіян, «от русских». Ну, як пішли, так і повернуться.

А те, що вони випадково десь з’явилися, в силу історичних загадкових умов і ворожих окупацій – це їхній тимчасовий стан, треба повернутися до «братства».

– У цій цитаті мене вразив момент про те, «що народні костюми не відрізняються». Хоча, якщо читати етнографів ХІХ століття, то вони чітко кажуть, що тут українські селяни, а тут вже російські: це видно і по людях, і по костюмах, і по архітектурі.

– Та навіть коли ми в школі бачили карту «нашої радянської батьківщини» і 15 «народів-братів» у національних костюмах, то будь-якій людині впадала в оці різниця між вишиванкою і косовороткою.

Українки-подружки. Єнакієво, 1924 рік
Українки-подружки. Єнакієво, 1924 рік

– Тобто, тут уже пішли далі за радянські наративи?

– Звичайно – набагато тісніше. І наголошується, що саме радянська влада створювала Україну, і «русский народ, приезжая сюда, работая на шахтах, на заводах, помогал молодой республике». Не йдеться про те, що це давній народ, який має за собою довгу історію. Спочатку були подарунки російських царів…

– Що мається на увазі?

Кожна захоплена Російською імперією частина сучасної України інтерпретується як «подарунок російських царів українському народу»

– Оскільки Україна не мала своєї окремої території, то вона формувалась в межах Російської імперії, яка звільняла український народ від пригноблювачів: поляків, турків, татар і так далі. Кожна захоплена Російською імперією частина сучасної України інтерпретується як «подарунок російських царів українському народу». Спочатку царі створили територію України зі своїх подарунків внаслідок звільнення, а потім радянська влада подарувала нам «молоду республіку».

– Традиційний російський імперський наратив полягав у тому, що українців придумали поляки чи то австрійський генштаб. А тут виходить, що українців російські царі плекали?

– Тут існує ціла купа внутрішніх протиріч в логіці того, хто що створював. До українців є трохи зневажливе ставлення як до етнографічної групи росіян, яка потрапила у погані історичні умови, бо їх захопили литовці, поляки, треба було їх звільняти. І для того, щоб вони хоч якось реалізувалися, треба було, щоб Москва подарувала їм молоду республіку, яка тільки за допомогою «русского народа» могла хоч якось функціонувати. Це торкається і теми української мови.

Ще одна цитата: «Украинский язык, как и беларусский, произошел от русского. На территории современной Украины в ХІХ и в начале ХХ веков было распространено так называемое малорусское наречие. Постепенно с развитием прогресса, понятие малорусское наречие заменяется на малорусский язык, и позже – на украинский язык. Советская власть с 1917 года создает все условия для всестороннего развития украинского языка и он окончательно оформляется как язык. К 1970 году на нем говорили 35 миллионов человек».

Діалектологічна карта України із брошури Всеволода Ганцова «Діалектична класифікація українських говорів» 1923 року. Джерело: infodon.org.ua
Діалектологічна карта України із брошури Всеволода Ганцова «Діалектична класифікація українських говорів» 1923 року. Джерело: infodon.org.ua

– Мені здається, вони пішли далі старої радянської пропаганди, яка ставила приблизно рівними братні народи, рівні між собою, просто російський старший.

Ціла купа суперечностей: Донбас це учасник української внутрішньої «громадянської війни», але одночасно він є частиною «Новоросії», тобто, ніби частина Росії

– За радянської влади була така собі національна політкоректність. Якщо у вас є окрема національна союзна республіка – ви є окремим народом, з окремою історією, окремою мовою. А тут накладається російсько-царсько-імперський наратив, де є «племена русского народа», якщо говорити термінологією ХІХ століття – етнографічні групи. Люди, які розмовляють на «малорусском наречии», – це щось на кшталт гуцулів, лемків, бойків, якщо брати сучасний український контекст – етнографічна група зі своєрідним діалектом.

– Нічого собі етнографічна група – 35 мільйонів людей!

– Зауважте, що не подається динаміки цієї статистики. Складається враження, що радянська влада у 1917 році створила українську мову і навчила нею розмовляти 35 мільйонів людей на 1970 рік. Цікаво: що трапилося після 1970 року, скільки зараз розмовляє і чому цей виклад, який я цитую, саме російською мовою?

Тут ціла купа таких суперечностей: Донбас це учасник української внутрішньої «громадянської війни», але одночасно він є частиною «Новоросії», тобто, ніби частина Росії.

– Не можу зрозуміти: у розумінні сепаратистів і окупантів Донбас – це Україна, трохи Україна чи зовсім не Україна?

– Я так розумію, у них ще немає остаточної політичної ясності. Лінія партії, якщо згадати стару термінологію, ще не визначена остаточно. Тому тут є елементи героїчної участі «ополченців» Донбасу у боротьбі з «бандерівцями» у межах України, і традиції продовження «русского мира» і «Новоросссии». Все дуже амбівалентне, і саме по собі внутрішньо дуже сильно одне речення суперечить іншому.

– Послідовну, цілісну й несуперечливу концепцію там ще не виробили?

Там є поєднання ідеалізації Сталіна, царя Миколи ІІ, комунізму й православ’я. Багато речей, які з нашого погляду є несумісними як єдина ідеологія, там органічно працюють

– Але в самій Росії, якщо ми прагнемо побачити чітку логіку імперської пропаганди, також є внутрішні суперечності. Там є поєднання ідеалізації Сталіна, царя Миколи ІІ, комунізму й православ’я. Багато речей, які з нашого погляду є несумісними як єдина ідеологія, там органічно працюють. Тобто, можна бути прихильником Сталіна і радянської імперії, можна бути прихильником Миколи ІІ і царської імперії, можна не любити при цьому більшовиків, але це все компоненти ідеї, яка працює на «великую Россию» і на «русский мир». Тут будь-які сегменти, навіть хай вони не можуть зійтися в одній голові до одного знаменника, це все працює.

На кожен сегмент аудиторії, яка обробляється, є певний сценарій, певний наратив. У вас радянська ностальгія? – ось «великая победа». Вам не подобаються «бандерівці» і хтось ще? – у нас є «Новороссия», царська імперія і «русский мир». Є народи-брати, і є одночасно племена російського народу, бо «усі пішли від росіян». Це така суміш, яка класичного інтелектуала зведе з розуму. Ця суперечливість – це і є фішка пропаганди.

– А як інтерпретується сучасна Україна, яка «не слухає Росію»?

– Якщо говорити про історію пострадянської незалежної України, то вона інтерпретується так само, як Україна до звільнення російськими царями від загарбників. Є дві загарбницькі й експлуатаційні ворожі сили, які проти християн, слов’ян, братства, проти всього хорошого – США та ЄС. Це агресивні утворення, загарбницькі структури, які грабують, експлуатують підконтрольні території. Вони ініціювали «бандерівський», «фашистський переворот» в Україні – те, що ми звемо Революцією гідності, спричинивши цим «громадянську війну» всередині України, де на бік всього хорошого стали «ополченці». Тобто, український контекст зберігається. Можливо, потім «ополченці» будуть звільняти Україну від американських і європейських загарбників.

– Зберігається розуміння, що є агресори, у них є місцеві посіпаки у вигляді «бандерівців». А натомість є «правильна Україна» на Донбасі, на окупованій чи «звільненій», у їхньому розумінні, частині.

– Єдина лишилася незагарбана західними окупантами. Різниця між Кримом і Донбасом у тому, що в Донбасу є місія «звільнення України», оскільки він єдиний зберіг «правдиву» українську ідею, як частини Росії.

– Як доносити до школярів Донбасу українську історію, а не її російськоімперське розуміння?

Єдиний спосіб просувати альтернативну інформацію чи відповідь на ці конкретні речі – це можуть бути інтернет-формати, оскільки старші школярі сидять у мережі

– На це питання відповідати складно. Якісь можливості інформаційного впливу, проникнення на ту територію, проникнення до тієї вікової аудиторії, яку «оболванюють» цією ахінеєю – це питання складні. Там, якщо десь і приймаються українські канали, то на наших каналах немає історичного сегмента, просвітницького.

Єдиний спосіб просувати якусь альтернативну інформацію чи відповідь на ці конкретні речі, бо тут безкінечна кількість спотворених фактів і відвертої брехні – це можуть бути інтернет-формати, оскільки ті, хто вже веде більш активне соціальне життя, тобто старші школярі, вони сидять у мережі.

Тут настільки багато ахінеї, що писати про неї монографії непотрібно. Потрібні короткий, чіпляючий молоду аудиторію формат, який перекривав би цю «обязаловку»

Тому українським структурам – академічним, просвітянським, Міністерству інформаційної політики – було б варто розробити опонентну цьому програму, яка могла б містити тексти, відеопродукцію. Щоби коротко і зрозуміло. Тут настільки багато ахінеї, що писати про неї монографії непотрібно. Потрібні короткий, чіпляючий молоду аудиторію формат, який перекривав би цю «обязаловку», як казали колись. Тому що я підозрюю, що старшим школярам на окупованій території Донбасу політінформація буде такою ж «цікавою», як мені у першій половині 1980-х, коли це досягало стадії абсолютного маразму.

– Це подається на рівні політінформації? А як освітня історична програма під це корелюється?

Я не тримав в руках підручника «Історії Новоросії». Але вони там пишуться зараз, формується мобілізаційний потенціал для «ополченців»

– До нас наразі доходять з того краю ті матеріали, які можна знайти в інтернеті або ті, які українські патріоти передають для того, щоб це можна було проаналізувати і скористатися для протидії. Я не тримав в руках підручника «Історії Новоросії». Але вони там пишуться зараз, формується мобілізаційний потенціал для «ополченців». Оскільки це такі ж речі, як вивчення у російській середній школі «Історії російської армії». Є такий курс із спеціальними методичками для вчителів і підручниками для школярів. Це йде паралельно з «Історією Росії». Це те, що конкретно називається підготовкою мобілізаційного потенціалу, підготовкою солдат, щоб вони знали, за що воюють. А на окупованій частині Донбасу подібні речі, як я бачу, просто адаптуються до українського контексту.

НА ДОТИЧНУ ТЕМУ:

Мене вразила «українськість» – етнолог про 1920-і роки на Донеччині

Потужна мережа ОУН діяла на Донбасі в роки Другої світової – історик

Історія багатійки Алчевської та її українського Донбасу в Російській імперії

«Тотальна українізація почнеться зі Сходу» – Анжеліка Рудницька

Родина з Луганщини створює мультики для малят українською мовою

  • 16x9 Image

    Дмитро Шурхало

    Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG