Це превентивний удар проти всіх джерел журналістів – юрист про дії силовиків щодо Седлецької

Гості програми «Ваша Свобода»: Людмила Панкратова, медіа-юрист та адвокат; Оксана Романюк, виконавчий директор Інституту масової інформації.

Генеральний прокурор України Юрій Луценко запросив на закриту зустріч головного редактора програми «Схеми», нашу колегу Наталку Седлецьку. Про це телефоном Седлецькій повідомила прес-секретар Луценка Лариса Сарган. «Мета – нібито щоб пояснити, навіщо ГПУ вдалось до такого кроку – зняти інформацію з мого телефону за півтора роки. І що їх, мовляв, мої смс не цікавлять, а тільки пересування і місце перебування телефону», – написала Наталка у Facebook. Журналістка запропонувала генпрокурору прийти на відкрите інтерв’ю у прямому ефірі Радіо Свобода. Юрій Луценко відмовився, повідомила Наталка Седлецька. І додала: «Це не особисте питання Наталки Седлецької, тому ніяких закритих зустрічей. Це питання того, які методи силовики застосовують проти незалежних журналістів. Тому наша пропозиція прийти на ефір залишається відкритою».

Олександр Лащенко: Пані Панкратова, як ви оцінюєте ці події?

​Людмила Панкратова: Насправді подія достатньо серйозна. Такого прецеденту в Україні ще не було. Кримінально-процесуальний кодекс разом з іншим законодавством України чітко встановлює захист джерел інформації журналіста. Тобто журналіст не тільки має право на захист таких джерел, він зобов’язаний їх захищати. У цьому випадку відбувається втручання в джерела поза волею журналіста. І саме це є небезпечним прецедентом.

(Повна версія програми)

Наталка не знала про цю ухвалу, дізналася про це потім. Суд за клопотанням слідчого робить акт фактично розкриття інформації з телефону журналістки за достатньо великий проміжок часу (17 місяців!), який дуже складно виправдати інтересами слідства. Це надмірний проміжок часу – приблизну дату можна було вирахувати більш чітко. За заявами генпрокурора Луценка та інших посадових осіб, стає зрозуміло, що ці коливання в межах місяця, максимум трьох, а не 17!

Наталка виступає лише як свідок у справі (йдеться про звинувачення на адресу керівника НАБУ Ситника – ред.). У цій справі допитували ще кількох журналістів, але всі вони так само не могли вказати точної дати, коли це відбувалося. З іншого боку, у Генпрокуратури є інші можливості, щоб розслідувати цю справу і більш точно встановити дату. Якщо це потрібно в інтересах слідства.

Ми вирішили це питання. Я думаю, що, можливо, це буде навіть заява про вчинення кримінального злочину – втручання у приватне життя. Такі вимоги щодо розкриття інформації явно виглядають надмірними. Навіть виходячи з пояснення речника ГПУ Лисенка, який сказав, що не буде відбуватися ніякого втручання у приватне життя, тут маємо великі сумніви, що воно не відбулося. Якщо є ухвала суду – можливо, ця інформація вже стала відома прокуратурі.

Має випадок величезного тиску на журналіста. І такий охолоджувальний ефект. Я скала б, що це такий превентивний удар, направлений на всі джерела, які працюють з журналістами, показати їм, що «подивіться, як ми можемо», що судом може бути ця інформація розкрита, і тут від журналіста нічого не залежить. Розуміючи, що Наталка і інші журналісти не користуються відкритими джерелами для спілкування зі своїми інформаторами, вони зобов’язані їх захищати так, щоб такі ухвали суду навіть при виконанні не були ефективними.

– Пані Романюк, ви згодні з тим, що це унікальний випадок в історії української журналістики? Я так розумію, що не тільки після перемоги Майдану-2.

​Оксана Романюк: Коли би розкривали джерела журналісти, просто стеження впродовж 17 місяців – я такого випадку не пригадую, щоб за рішенням суду передавали інформацію слідчому. У нас були прецеденти, коли журналісти заявляли про прослуховування, зокрема це було під час Майдану (2013–2014 років). До того (в 2011-у і в 2012 році) журналісти масово писали заяви. І в 2016-у «Українська правда» заявляла, що за ними стежать, і вони підозрюють, що їх прослуховують. З боку правоохоронних органів тоді була заява, що це, мовляв, робиться в рамках розслідуванні справи Шеремета.

Такі дії стосовно журналістки-розслідувачки, відомої своїми антикорупційними розслідуваннями проти високопосадовців, є абсолютно непропорційними, неправомірними і викликають однозначно глибоке обурення. І українська медіа-спільнота, не зважаючи на свої якісь розбіжності, видала на сьогоднішній момент вже аж цілих дві заяви, засуджуючи це рішення правоохоронних органів.

Безумовно, тут мають бути кроки з боку ГПУ вжиті. Не думаю, що вимога депутатів віддати ці дані назад чи їх не використовувати, має сенс. Ухвала суду була винесена 27 серпня. Логічно, що цими даними вже скористалися.

Однозначно потрібно, щоб було проведене внутрішнє розслідування, має бути дисциплінарне покарання застосоване однозначно до прокурора. Колеги, які готують скаргу на дії судді і прокурора – це абсолютно вірне рішення. В українське законодавство потрібно внести зміни, щоб забезпечити певні процедурні гарантії захисту джерел журналіста. Наприклад, коли суд приймає рішення, яке може зашкодити або відкрити джерела журналіста, то журналіст має бути, як мінімум, про це поставлений до відома.

– На Заході були такі прецеденти, коли за рішенням суду від журналіста-розслідувача вимагали відкрити їхні джерела?

Оксана Романюк: За рішенням суду можуть вимагати відкрити їхні джерела. Але журналіст є стороною, тобто від нього вимагають. А без участі журналіста, коли він навіть не знає – такого я не пам’ятаю. У Німеччині був випадок років два тому, який стосувався вимоги суду відкриття джерел журналіста. Це збурило абсолютно всіх німецьких журналістів. Вони досить успішно домоглися, щоб цей прецедент було вирішено.

Щодо інших журналістів, які були на цій зустрічі, за нашою інформацією, не було вчинено таких дій. І викликає дуже велике питання, чому тільки саме до Наталки такі претензії?

– Пані Панкратова, які саме докази слідчі хочуть знайти в смс? Як ви припускаєте, що це може бути за 17 місяців?

​Людмила Панкратова: За 17 місяців у телефоні журналістки інформація не тільки стосовно справи, яку розслідує зараз прокуратура. Там інформація про її приватне життя, про її приватні пересування, а також, можливо, інформація стосовно якихось розслідувань. І саме тому, що цей період такий великий, ми можемо допустити все, що завгодно. Ми не знаємо, що шукає прокуратура. Але, на жаль, обґрунтування, яке надане в ухвалі суду, також не дає відповіді.

Ми не можемо оскаржити у судовому порядку цю ухвалу. І зараз звернення до генпрокурора або вимоги щодо відкликання цієї ухвали – насправді процесуальних способів не існує. Тільки звернення до міжнародних інституцій. Позов ми не виключаємо, але цей позов не зупинить дію ухвали (суду – ред.). Я не бачу можливості тут подавати цивільні позови. І саме в цьому небезпека, що відсутній ефективний правовий спосіб захисту цієї ситуації.

Ми завжди вважали, що ст. 162 КПК захищає журналістів, вказуючи, що їхні джерела є захищеними, що це таємна інформація. Зараз бачимо навпаки. Доступ до речей і документів відбувається під контролем суду. І саме суд мав проконтролювати, чи насправді тут не порушується право журналістки на захист джерел інформації.