Доступність посилання

ТОП новини
07 липня 2020, Київ 12:50

Росіяни дали Медведчуку можливість заробляти неринково – експерт (огляд преси)


Зліва направо: президент Росії Володимир Путін, перший віцепрем'єр, міністр фінансів Росії Антон Силуанов і голова політичної ради української партії «Опозиційна платформа – За життя» Віктор Медведчук. Петербург, 20 грудня 2019 року

Після 15 років забуття Віктор Медведчук наростив фінансові та медійні м’язи і став одним із найвпливовіших гравців української політики, констатує тижневик «Новое время». Зібравши портфель активів – від телеканалів до металургії й енергетики – цей колись опальний політик поповнив вищу фінансову лігу країни.

«За час після закінчення Революції гідності Медведчук не тільки істотно наростив свої бізнес-активи, а й легалізувався як лідер проросійської політики в Україні», – пише видання. Фракція ОПЗЖ, в якій він відіграє головну роль, має 44 мандати та є другою за розміром у Верховній Раді, що дає їй «золоту акцію» в багатьох знакових голосуваннях, коли монобільшості не вистачає голосів.

«Я мав справу з Медведчуком, коли ще був американським держчиновником, а він був на Банковій на початку 2000-х (Медведчук очолював Адміністрацію президента Леоніда Кучми). З огляду на його зв’язки з Росією, я ніколи не був упевнений, що інтереси України для нього в пріоритеті», – розповів тижневику колишній посол США в Україні Стівен Пайфер

Декларація Медведчука – найдовший з усіх подібних документів, поданих чинними парламентарями. І якщо у 2019-му «Новое время» та інвесткомпанія Dragon Capital оцінили статок путінського кума в $133 мільйони, то нині, як прогнозують автори статті Максим Бутченко та Іван Верстюк, це цифра суттєво збільшиться.

Для Медведчука Росія – це не лише геополітика, а й ділові інтереси. Його дружина Оксана Марченко володіє там нафтовим бізнесом – торговим домом НЗНП. Гліб Вишлінський, виконавчий директор Центру економічної стратегії вважає, що оскільки якоїсь помітної компетенції у Медведчука і його дружини в енергетиці немає, то їхній відповідний російський бізнес – це інструмент впливу Кремля на Україну. «Росіяни дали Медведчуку заробляти неринково», – переконаний експерт.

Тижневик звернувся до пресслужби Віктора Медведчука з проханням прокоментувати його майнові взаємини з росіянами, білорусами і Коломойським. Редакція отримала коротку відповідь від Олега Бабаніна, прессекретаря Медведчука і його руху «Український вибір»: «Вичерпна інформація про активи наведена в декларації. Управління активами здійснюється відповідно до законодавства». Заголовок статті – «Повсталий із пекла. Як Віктор Медведчук став одним із найвпливовіших гравців України після 15 років забуття».

Після Революції гідності в Україні відбулася низка реформ. Було створено поліцію, двічі проведено атестацію в прокуратурі, двічі намагалися реформувати суди, навіть створили окремі правоохоронні органи для розслідування злочинів правоохоронців і топ-чиновників. Мета була лише одна: відновити довіру до судової та правоохоронної системи.

Однак, дописувач «Українського тижня» Станіслав Козлюк не вважає ці реформаторські ініціативи вдалими. І чи не найбільша проблема, на його думку, – реформа судів. Автор стверджує, що спроби очистити систему від недоброчесних людей у мантіях провалилися – і за Порошенка, і за Зеленського. Як наслідок, на посадах лишилися судді, які виносили сумнівні вироки активістам під час Майдану: арешти, конфіскація майна, позбавлення права керувати авто тощо.

«Недавній приклад – запобіжний захід Стерненку, який розглядали судді Володимир Бугіль та Олена Мєлєшак (відзначилися арештами протестувальників)», – зазначає автор.

А запобіжний захід Петру Порошенку обиратиме Володимир Вовк (свого часу засудив Луценка, арештовував фігурантів справи Шеремета). Щоправда, навряд їм варто переживати за результати цих рішень: за двох президентів вони лишилися на своїх посадах. А не так давно Конституційний суд вирішив, що покарання суддів за неправосудні рішення є антиконституційним.

«Отже, – підсумовує дописувач, – усе це свідчить, що система, яка мала б гарантувати громадянам право на справедливість і стежити за дотриманням закону, не працює». Принаймні в резонансних справах, за якими більшість людей і складає своє враження про правосуддя. Докладніше йдеться в матеріалі «Радикальні та невпинні».

«Давайте не будемо впадати у відчай». У статті під такою назвою в тижневику «Новое время» історик Ярослав Грицак пише, що Україна має стандартні проблеми молодої держави. Проти неї грає її історія, слабкість еліти, аморфність і розкол суспільства.

Однак за Україну грає те, що, на відміну від Росії, тут включився механізм зміни еліти. Це молоде покоління з новим набором цінностей. І якщо у 1991 році не було ким робити реформи – зараз існує ціла команду молодих реформаторів, які вже навіть встигли побувати при владі.

«Хто знає: але якщо вчора Зеленський звільнив Гончарука, а сьогодні його влада проводить обшуки в Омеляна, то чи не готує він тих, хто у нього виграє завтра?» – зазначає історик.

Тільки тимчасовим невіглаством автор статті в «Українському тижні» Юрій Макаров пояснює балачки початку 1990-х про те, що незалежність українці отримали випадково й без зусиль, як побічний продукт російських сварок та інтриг.

Він переконує, що «український спротив (спочатку найтриваліша в Європі партизанська війна, а потім досить масовий правозахисний рух) зробили можливим те, що ідея самостійної держави стала, як мінімум, не неможливою для всіх, окрім, імовірно, задурених пролетарів і купки москвоцентричних інтелігентів». Не кожен кремлівський сателіт, а тим паче не кожна колонія може таким похвалитися, зазначає автор.

Дописувач визнає, що патріотична частина Верховної Ради перших скликань була строкатою, у ній перебували й учорашні суперлояльні літератори, які в болючий спосіб переглянули свої погляди, і відверто перефарбовані кон’юнктурники, і маргінали. Але моральним кістяком так чи так залишалися дисиденти, які пройшли тюрми, табори, заслання, голодування і психушки. Більше про них тижневик розповідає в публікації «Покоління переможців».

Чи є своєчасним скорочення у Збройних силах України, про яке оголосило Міноборони? Відповідь шукав дописувач «Українського тижня» Юрій Лапаєв. Згідно з офіційним роз’ясненням оборонного відомства, скорочення штату має розв’язати «одну з ключових проблем розвитку ЗСУ», якою, на думку Міноборони, є невідповідність кількості штатних військових вимогами українського законодавства.

Тижневик інформує, що нині Законом України «Про чисельність Збройних Сил України» визначено, що нормативна кількість війська не може перевищувати 250 тисяч осіб, із яких військовослужбовців має бути 204 тисячі. А за нещодавніми даними Міноборони, ЗСУ нині налічує 246 тисяч осіб, зокрема 194 тисячі військовослужбовців і 52 тисячі цивільних працівників.

Отже, за даними Міноборони, нині в ЗСУ є багато неукомплектованих посад, що не дає змоги раціонально організувати службу, спланувати підготовку, навчання тощо. Тому відомство здійснює оптимізацію організаційно-штатної структури й водночас обіцяє «не скорочувати жодної бойової частини чи військовослужбовця». До того ж цей процес не стосуватиметься частин, задіяних в ООС.

Водночас за словами народного депутата від партії «Європейська солідарність», колишнього командувача ДШВ генерала Михайла Забродського, під скорочення штату потрапляють кілька ескадрилей тактичної авіації, розвідувальні, артилерійські й танкові підрозділи у ДШВ і Морській піхоті.

Більше про те, чи дійсно Міноборони хоче скоротити «мертві душі», а не реальні підрозділи чи реальних людей, тижневик розповідає в статті «Мертві душі» в погонах».

  • Зображення 16x9

    Ірина Біла

    На Радіо Свобода працюю з кінця 1990-х. Закінчила Київський університет культури і мистецтв – інформаційна, бібліотечна та архівна справа.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG