(Рубрика «Точка зору»)
Гюндуз Мамедов
Україну і світ сколихнули заяви про призначення дат так званих референдумів на тимчасово окупованих Росією територіях Мова іде про «референдуми» щодо згоди приєднатися до Російської Федерації – із порушенням норм міжнародного права та прав людини.
Одразу напрошується паралель із подіями в Криму у 2014 р. Однак з того часу політична ситуація змінилася і внаслідок повномасштабної агресії Росії проти України, розпочатої 24 лютого 2022 року, більшість світових лідерів, лідерів думок дійшли до висновку, що намагання умиротворити РФ після окупації Криму було фатальною помилкою, з наслідками якої Україна і світ вимушені боротися зараз.
Пряме народовладдя
У сучасному світі референдуми, як одна з небагатьох форм прямої демократії, є важливим інструментом ухвалення рішень. Вони можуть бути загальнодержавними чи місцевими, обов’язковими або факультативними.
Історично склалося так, що в різних державах референдуми сприймаються по-різному.
Зокрема, в Німеччині в основному реалізуються місцеві референдуми. За винятком випадків, коли йдеться про прийняття нової конституції, або ж про зміну федеративної структури.
Що ж до загальнонаціональних референдумів, то в Німеччині вони втратили свій авторитет після популістичного досвіду Веймарської республіки, коли на референдуми виносили такі питання, як виплата репарацій після Першої світової війни та інші, що було використано нацистами як спосіб прийти до влади.
А от єдиний в історії СРСР референдум фактично став початком кінця радянської імперії.
Тоді на голосування виносилося питання «Чи вважаєте ви за необхідне збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій будуть повною мірою гарантуватися права і свободи людини будь-якої національності». І, незважаючи на те, що в усьому СРСР 77,85% відповіли на питання референдуму позитивно, процес розпаду це не зупинило.
В Україні одночасно з загальносоюзним референдумом тоді проводилося консультативне опитування «Чи згодні ви, що Україна має бути у складі Союзу Радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України».
За проголосували 80%, що призвело до юридичної колізії, коли люди абсолютною більшістю проголосували за протилежні за суттю варіанти.
Цікавим є приклад референдуму про незалежність Шотландії, який ґрунтувався на демократичних принципах і пройшов у 2014 року Тоді 55% шотландців висловилися проти виходу країни зі складу Сполученого Королівства. Але питання актуалізувалося знов. Адже на референдумі 2016 року щодо виходу з ЄС, більшість шотландців виступили проти.
Наразі можливість проведення нового референдуму розглядається Верховним Судом Великої Британії. Водночас у разі його проведення, більшість голосів ще не означатиме незалежність Шотландії. Британський і шотландський парламенти ще повинні ухвалити відповідне законодавство. Однак це вже питання демократичного діалогу.
Референдум в українському законодавстві
У сучасному українському законодавстві передбачені загальнонаціональні та місцеві референдуми. Однак місцеві зараз не проводяться через відсутність законодавчої бази для їх реалізації. Натомість в нас діє закон «Про всеукраїнський референдум», який визначає його як форму безпосередньої демократії в Україні, спосіб здійснення влади безпосередньо Українським народом, що полягає у прийнятті (затвердженні) громадянами України рішень шляхом голосування у випадках і порядку, встановлених Конституцією України та відповідним Законом.
Предметом саме всеукраїнського референдуму (не місцевого!), серед інших, може бути питання про зміну території України.
Не можуть бути предметом всеукраїнського референдуму питання, спрямовані на ліквідацію незалежності України, порушення державного суверенітету, територіальної цілісності України, створення загрози національній безпеці України, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі.
Референдуми часто критикують за те, що вони є маніпулятивними за своєю природою: від того, як поставлене запитання, багато в чому залежать відповіді і, зрештою, рішення. Та й більшість людей часто не мають достатнього рівня розуміння економічних, політичних і соціальних процесів для вирішення важливих загальнодержавних питань.
В будь-якому разі засадничим принципом референдумів є саме демократичність. За недемократичних політичних режимів, псевдореферендуми, на жаль, стають зручним інструментом маніпуляцій та імітації народного волевиявлення.
І саме таку стратегію реалізації власної загарбницької політики обрала РФ.
Повернемося до 2014 року, коли РФ провела псевдореферендум в Криму.
Як це відбулося:
- Порушуючи Конституцію України, норми міжнародного права та демократичні принципи;
- без залучення міжнародних спостерігачів та з завищеною явкою;
- під дулами автоматів російської армії та вже фактично в умовах окупації.
Світ засудив такі дії Росії, й про це свідчить ряд резолюцій:
- Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 68/262 «Територіальна цілісність України»,
- і резолюція № 71/205 «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь, Україна»,
- резолюції Ради Європи «Про засудження окупації Росією території Криму та санкції проти Росії»
- резолюції ПАРЄ «Політичні наслідки російської агресії в Україні» та інші.
Росія проігнорувала усі ці резолюції, але на той час це не зробило РФ аутсайдером у міжнародній політиці. З Росією, незважаючи на захоплення Криму, а потім і бойові дії на Донбасі, продовжували говорити «на рівних».
Це вселило в російську владу віру в їхню безкарність. І, зрештою, це призвело до повномасштабної війни Росії проти України, а також до намагання Кремля провести нові так звані референдуми на тимчасово окупованих територіях.
Які міжнародні норми порушують псевдореферендуми?
Референдуми на тимчасово окупованих територіях України порушують Конституцію (ст. 73, в якій йдеться, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України) і цілу низку міжнародно-правових документів, які Росія зобовʼязалася дотримуватися.
Зокрема, ст. 43 Гаазької конвенції про закони та звичаї війни на суходолі 1907 року, яка затверджує, що держава-окупант має максимально дотримуватися національних законів окупованої держави.
А також ст. 47 Женевської конвенції IV щодо непорушності прав населення окупованих територій.
Вже не кажучи про порушення Статуту ООН щодо принципу непорушності кордонів та суверенітету держав.
Крім того, це порушує і права людини, фундаментальну основу світопорядку.
Окупаційні адміністрації ініціювали псевдореферендуми без згоди місцевого населення, порушивши базове право на вибір та участь в управлінні своєю державою, що суперечить ч.1 ст .21 Універсальної декларації прав людини.
Звісно, оголошення так званих референдумів на тимчасово окупованих територіях доцільно аналізувати не лише в юридичній, а й у політичній площині.
Адже це спроба, з одного боку, виправдати агресію викривленням реальності, а, з іншого – переламати хід війни та нівелювати основоположні принципи міжнародного права та демократичні цінності.
Російська влада маніпулює поняттями міжнародного права:
- маніпулює поняттям «геноцид», коли заявляє, що українці нібито здійснюють геноцид російськомовного населення (що є предметом розгляду Міжнародним судом ООН);
- маніпулює поняттям «трибунал», коли анонсують «трибунал над членами полку «Азов»», який не має нічого спільного з правосуддям;
- і, зрештою, маніпулює поняттям «референдум».
Однак, зараз, на відміну від 2014 року, і реакція України, і реакція світу інакша.
Усі дії Кремля щодо проведення на українських окупованих територіях так званих референдумів лише підсилюють підтримку України й посилить санкції проти РФ. А результати таких «референдумів», очевидно, будуть визнані юридично нікчемними.
Гюндуз Мамедов – заступник генерального прокурора України (2019–2021 роки), кандидат юридичних наук
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
