Запоріжжя – Безкоштовний прихисток для вимушених переселенців з фронтової зони та нині окупованих військам РФ територій України відкривають у Запоріжжі. Засновники – команда місцевих волонтерів, що рік тому допомагали людям, евакуйованим з окупованих територій. І це як місцеві активісти, так і люди, що самі також стали вимушеними переселенцями в умовах повномасштабного вторгнення РФ до України.
Прихисток для вимушених переселенців
Підіймаємось на другий поверх – там ще тривають останні роботи. По серед проходу пара козлів – монтують освітлення. Поряд фарбують коридор. Останні приготування до відкриття шелтеру для вимушених переселенців. Ідея його створення виникла у Запоріжжі ще рік тому під час роботи волонтерів у хабі з прийму людей, що евакуювались з тимчасово окупованих військами РФ територій Півдня України.
Голова запорізького осередку всеукраїнського об’єднання «Патріот», за ініціативи волонтерів якого створено шелтер, Інна Лук’янова пригадує, що тоді найгостріше для евакуйованих людей стояло питання, де жити у Запоріжжі. Виходили з ситуації у різний спосіб. Когось погоджувались приютити релігійні громади міста. Подекуди до хабу для евакуйованих, розташованого на в’їзді в місті, приходили запорожці і самі пропонували безкоштовно своє житло для переселенців.
Паралельно волонтери заходилися шукати приміщення і кошти для створення шелтеру. У грудні їм вдалось отримати приміщення від міської влади за символічну оренду 1 гривня на рік. Допомогти з матеріалами на ремонт, обладнанням приміщень і витратами на комунальні взялися благодійники з Японії та Нідерландів. Створюваний шелтер розрахований на 80 чоловік і проживання в ньому буде безкоштовним.
Отримавши у квітні всі необхідні дозволи, волонтери заходилися ремонтувати відділене їм приміщення одного з комунальних підприємств міста. Всі роботи роблять самотужки. Серед тих, хто працює над створенням шелтеру і колишні переселенці, яким свого часу допомагали запорізькі волонтери.
«Сергій М. (в цілях безпеки прізвище не називається – ред.) з Маріуполя та Олександр А. з Каховки. Вони були на «Епіцентрі» (на в’їзді до Запоріжжя на паркувальному майданчику гіпермаркету «Епіцентр» раніше знаходився хаб з прийому евакуйованих – ред.) волонтерами, допомагали. Потім вони переїхали до Львову і допомагали евакуювати людей з інвалідністю закордон. Зараз приїздили так само до нас допомагати. Робили ремонтні роботи – і шкурили, і шпаклювали, вішали дзеркала. Все, що ми казали, вони робили. 4 дні працювали», – ділиться Інна Лук’янова.
Є переселенці і серед команди волнтерів-засновників шелтеру. Хто вони?
«30 блок-постів, багато нелюдів і дуже страшно»
Під час візиту до шелтеру знайомлюсь з Олександрою з нині окупованого військами РФ Мелітополя Запорізької області. Працювала до вторгнення майстром-перукарем, а зараз вона волонтерка і одна з перших жителів прихистку. Після того, як було відремонтовано першу житловому кімнату вона ще з парою волонтерів-переселенців живе у шелтері і разом з іншими займається його облаштуванням.
До Запоріжжя жінка приїхала трохи більше року тому навесні 2022 року разом з рідним. Пригадує, як тоді вибирались з окупації на підконтрольну Україні територію:
«Виїжджати було дуже складно – 30 блок-постів, багато нелюдів і дуже страшно. Хоч ми приїхали достатньо швидко, але у нас були такі моменти, що ми не знаю, яким чином взагалі вижили. У мене мала (донька 16 років – ред.) сказала, що ти хворий – наше місто під окупацією. Він каже: «А що таке під окупацією? Ми вас звільнили. Типу все добре». Вона каже: «Ви що не розумієте зовсім? Нас росіяни захопили». Тобто виїзд у нас був такий, що я мабуть попрощалися з усіма і усім, але ми проїхали. Потрапили трошки під обстріл, але все гаразд – доїхали».
Згодом Олександра разом з донькою прийшла до хабу з прийому евакуйованих у Запоріжжі і запропонувала свою допомогу волонтерам, що там чергували. Відтоді поки у Запоріжжі працював центр прийому евакуйованих з окупованих РФ територій України жителька Мелітополя чергувала там з запорізькими волонтерами і допомагала таким самим як вона переселенцям.
«В травні минулого року прийшла на «Епіцентр» кажу: «Я можу бути вам корисна». Допомагали переселенцям. Когось треба обійняти, коли це було на «Епіцентрі». Хтось був в паніці. Когось треба було підвести і дати поїсти, зробити чаю-кави, щось допомогти. Комусь щось з одягу було потрібно, щось з гігієни. Діточкам багато було потрібно. Ви не повірите, але люди виїздили навіть без запасної нижньої білизни», – ділиться волонтерка.
А наразі разом з колегами-волонтерами облаштовує шелтер. Сміється: «Шпалери клеїли, миємо, готуємо, прибираємо, трошки командуємо, трішки підпорядковуємось».
«Я знаю, коли не має допомоги – це дуже важко»
Ще один волонтер-переселенець, що допомагає облаштував шелтер – Геннадій. Він евакуювався в кінці літа минулого року до Запоріжжя з тоді окупованої частини Херсону. До повномасштабного вторгнення працював в одній з херсонських агрофірм водієм.
«Півроку майже я пробув в окупації. І так склалось, що у мене не дуже зручно було виїжджати, бо для мене була відсутня певна інформація, як можна це зробити. І нарешті я знайшов, як-то кажуть, вихід з цієї ситуації і виїхав. В окупації дуже важко було. Бо це майже та ж сама буцегарня, бо кожен день, кожну ніч стріляють, людей вбивають. Це правда. Люди пропадали. Дуже багато», – ділиться чоловік.
Як і його колега Олександра, запропонував допомогу запорізьким волонтерам і відтоді у їх команді. І сам надавав допомогу таким же самим як він переселенцям – чергував як волонтер у хабі з прийому евакуйованих у Запоріжжі. Перший час чоловік жив у одному з молитовних будинків Запоріжжя, а згодом жив у волонтерському центрі «Солдатський привал», а нині живе в шелтері та займається його облаштуванням.
Пояснює чому і сам після всього пережитого став волонтером:
«Мені допомогли виїхати з Херсону, і коли я їхав, були такі думки, якщо виберусь на вільну територію, то буду допомагати так само людям. Я знаю, що коли не має допомоги – це дуже важко. Особливо там на окупованій території. І я бачу, що людям потрібна допомога як цивільним, так і військовим. Просто потрібна. Потрібно щось робити і компенсувати те, що, наприклад, я не на фронті – у мене є певні проблеми зі здоров’ям. І я компенсую таким чином те, що я не там, але я тут. Ми поруч, наша команда поруч, яка допомагає. Чим можемо і як вміємо».
