(30 листопада у Словаччині пішов із життя український журналіст, публіцист і дослідник, багатолітній співробітник Української редакції Радіо Свобода Іван Гвать (1950–2022))
(Рубрика «Точка зору»)
Доля завжди приведе тебе до доброї людини. Я подумки попрощався зі своїми друзями та колегами Іваном та Ліною Гватями, коли вони завершили багаторічну роботу на Радіо Свобода і вирушили до рідного села Івана на польсько-словацькому прикордонні.
Але життя розпорядилося так, що одного погожого осіннього вечора, у дні роботи міжнародного економічного форуму в польській Криниці я вирішив провести вечір у недалекому словацькому Бардійові. І просто на центральному майдані цього чудового містечка зустрів Ліну – а вона вже відвезла мене в гості до Івана, у те саме родове гніздо Гватів.
З Ліною я потім ще зустрічався, вона приїжджала до Києва, бачилася з колегами у нашому офісі. А з Іваном це була наша остання зустріч. Щаслива зустріч – тому що я побачив його вдома. У тому самому місці, про яке він стільки розповідав.
Збереженню традицій та підвалин якого присвятив стільки сил. Місці, з якого розпочиналася його Україна. І це було так чудово – побачити його вдома, зовсім не так, як у Мюнхені чи Празі.
Ліна завжди була моєю наставницею і вчила мене ставитись до української мови як до скарбу
Про якісь зустрічі у житті забуваєш, ніби їх і не було. А ось той, начебто випадковий вечір у Гватів, я пам’ятаю як зараз – і це ще раз доводить, що у нашому житті не буває випадковостей. Що життя – це дорога, яка обов’язково приведе тебе до потрібного місця, важливо лише щоб це був правильний шлях, шлях до твого власного храму, до душі.
Тому Ліна, яка завжди була моєю наставницею і вчила мене ставитись до української мови як до скарбу навіть тоді, коли я її зовсім не знав, а просто слухав ще школярем Радіо Свобода, погожого осіннього вечора привезла мене до Івана.
Він кинув свій виклик Кремлю
А Іван – він же був людина із майбутнього. Із нашого майбутнього. 45 років тому юнаком він пережив усе те, що ми переживаємо сьогодні. Він пережив окупацію країни, в якій народився і з якою збирався пов’язати свою долю і свої українські дослідження – Чехословаччини часів «Празької весни». І він не дав окупації зламати себе. Він кинув свій виклик Кремлю – і він виграв.
Він був відданий свободі і був відданий Україні. І він переміг
Він десятиліттями працював над тим, щоб зберегти саме поняття свободи. Щоб це поняття не вмирало в душах самих українців, які, між іншим, тоді якраз жили в країні, яка окупувала Чехословаччину, були серед цих солдатів. Він був відданий свободі і був відданий Україні. І він переміг, бо все повернулося – і Україна, і свобода, за яку воюють сьогодні українські воїни. Воюють і заради пам’яті Івана, і завдяки Івану, який зробив усе, що міг, щоб його рідний народ у вирішальний час опинився на правильному боці історії.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
