Доступність посилання

ТОП новини
04 серпня 2020, Київ 00:38

Крим і влада УНР: проблематика відносин у 1918–1920 роках


Територія сучасної України, позначена синьо-жовтими кольорами і нанесена на діалектологічну мапу української мови станом на 1871 рік

(Рубрика «Точка зору»)

Ця книжка підготовлена і видана ще в не окупованому Криму. Відомий кримський активіст і вчений Андрій Іванець підготував працю, яка досі є першою в історіографії спробою дати комплексну картину ставлення Української Народної Республіки періоду Директорії (кінець 1918-го – 1920 років) до найскладнішої проблеми Криму.

Він проаналізував такі невідомі раніше подробиці, як формування політики УНР до питання про приєднання Криму, відносини з режимом Петра Врангеля, суперництво за Північну Таврію низки політичних утворень –​ УНР, крайового уряду Соломона Крима і добровольців Антона Денікіна. Автор зупинився на таких темах: українському підпіллі у врангелівському Криму, спробі білих створити український квазіуряд у Криму і намір частини кримських політиків надати Польщі мандат на Крим у 1920 році.

Книжка Андрія Іванця «Кримська проблема в діяльності УНР періоду Директорії (кінець 1918–1920 рр.)»
Книжка Андрія Іванця «Кримська проблема в діяльності УНР періоду Директорії (кінець 1918–1920 рр.)»

Крим як вузол проблем протягом століть

Крим узагалі був вузлом складних інтересів протягом багатьох століть. Але характер їх у різні періоди значно відрізнявся. У середньовіччі це були проблеми відносин Кримського ханства і його північних сусідів, наприкінці XVIII і в XIX столітті –​ виживання кримськотатарського народу після анексії 1783 року, в перші два десятиліття ХХ століття –​ питання самовизначення кримських татар у бурхливо мінливому світі, в середині ХХ століття –​ депортація корінного народу й імплементація півострова в державне тіло УРСР, наприкінці ХХ і початку ХХI століття –​ пошук нового місця Криму в реаліях пострадянського часу.

Дослідження Андрія Іванця «Кримська проблема в діяльності УНР періоду Директорії (кінець 1918–1920 р.)» стосується тільки одного хронологічно недовгого періоду –​ початку ХХ століття. Автор зазначає: «В 1917–1918 роках під час Української революції та виникнення сучасних українських державних утворень перед їхнім керівництвом і лідерами національного руху гостро постали питання статусу Криму і кримська проблема в цілому. У 1917 році Українська Центральна Рада, а з листопада 1917 року і УНР при спробах її вирішити спиралися на ідею перебудови постімперського простору в федеративну демократичну республіку і романтичне розуміння права націй на самовизначення, його абсолютизацію».

Український істеблішмент на початковому етапі Української революції і держави вважав суб’єктом самовизначення в Криму кримськотатарський народ

На думку автора, український істеблішмент на початковому етапі Української революції і держави вважав суб’єктом самовизначення в Криму кримськотатарський народ. Але виявилося, що українські політики дещо переоцінювали його етнодемографічну і політичну вагу в етнічно строкатому кримському суспільстві, недооцінювали роль Чорноморського флоту і його головної бази в Севастополі у створенні загроз Україні, не усвідомлювали значення Керчі в забезпеченні економічних інтересів українського Приазов’я, і перш за все реалізації його експортного потенціалу.

Тому вийшло так, що в III Універсалі територія Кримського півострова не була включена до складу УНР. На той момент Крим мислився як земля кримських татар, якою вони зможуть розпорядитися: чи то федерація в складі Росії, чи якась форма об’єднання з Україною. Але агресивний наступ більшовиків і той факт, що кримські татари становили лише чверть поліетнічного населення Кримського півострова, призвели до того, що їхні лідери не змогли реалізувати своє бачення розвитку цього регіону. І українській владі не вдалося узгодити свої інтереси з російськими ліберальними і революційно-демократичними колами Криму, які в більшості своїй відрізнялися нігілістичним або ворожим ставленням до українства.

Після проголошення незалежності УНР її державне керівництво змушене було переглянути своє ставлення як до власності військового флоту, так і до статусу Криму

Кримські українці були лише третьою за величиною етнічною групою регіону, не мали достатнього впливу в силу соціально-демографічних показників, перебування на початковій стадії консолідації. В результаті за допомогою Чорноморського флоту в грудні 1917-го –​ січні 1918 років ліворадикали захопили владу над півостровом. Більше того, військовослужбовці цього флоту взяли активну участь у насадженні ліворадикального режиму в Україні і на півдні Росії. Під час війни з більшовиками і після проголошення незалежності УНР її державне керівництво змушене було переглянути своє ставлення як до власності військового флоту, так і до статусу Криму. Але вже в січні 1918 року був ухвалений закон про український статус Чорноморських військового і цивільного флотів, а в лютому 1918 року керівництво УНР оголосило намір включити Крим до своєї сфери впливу.

Автор доходить висновку, що протягом 1917–1918 років українська еліта і керівництво українських державних утворень пройшли шлях від невизначеності щодо статусу Криму до співпраці з кримськотатарським національним рухом у справі перебудови постімперського простору в демократичну Російську федерацію, до прагнення включити Кримський півострів до складу української держави. При цьому керівництво державних структур говорило про необхідність забезпечення спеціальних культурних прав кримчан і схилялося до надання Криму автономії.

Мапа українських земель, надрукована у Відні приблизно у 1900 році
Мапа українських земель, надрукована у Відні приблизно у 1900 році

Частина української держави

Уже наприкінці 1918 року Директорія і державні структури після зречення гетьмана Павла Скоропадського розглядали Крим як частину української держави. Свідченням цього є надання в січні 1919 року очільникові Надзвичайної дипломатичної місії УНР на Кавказі Красковському повноважень сприяти утворенню Чорноморської федерації у складі «України з Кримом, Кубані та Кавказу».

Але, вважає автор, певні шанси реалізувати свою політику на Півдні України Директорія мала на початковому етапі діяльності, коли їй вдалося проголосити свою владу на більшій частині Придніпров’я. Але антиукраїнська налаштованість десанту Антанти і Добровольчої армії, що діяли на півдні, збройна агресія більшовицьких сил зі сходу, війна з поляками на заході, внутрішні заворушення не дозволили Директорії закріпитися в Причорномор’ї. До того ж у Криму встановився режим Кримського крайового уряду Соломона Крима, який декларував своїм завданням відновлення єдиної Росії і спирався на війська добровольців.

Отже, між офіційним Києвом і Сімферополем був відсутній прямий діалог, хоча в столиці України взимку 1918–1919 років діяло представництво уряду Криму з невизначеним статусом і повноваженнями.

Мапа земель, населених етнічними українцями
Мапа земель, населених етнічними українцями

Різниця в ідеологіях

На думку автора книжки, найбільшою перешкодою в налагодженні співпраці між українськими республіканцями і врангелівським режимом була ідейна платформа Білого руху. Її наріжним принципом було прагнення об’єднати територію колишньої Російської імперії, виключаючи правосуб’єктність народів, які її населяли. Але такий підхід уже не відповідав викликам тодішньої ситуації, адже більшість нових національних держав прагнули до визнання незалежності і мали певні досягнення в цьому.

Сторінка з книжки Андрія Іванця
Сторінка з книжки Андрія Іванця

Керівництво УНР, яка потенційно була однією з найбільших держав на постімперському просторі, також прагнуло побудувати відносини на принципі міжнародного визнання, як мінімум, суверенності українського народу, його права визначати на власних Установчих зборах своє майбутнє. Неготовність протягом семи місяців режиму Врангеля, який мав вкрай обмежені ресурси для боротьби з головним ворогом, піти на це, призвела до втрати дорогоцінного часу.

Дипломатичний прорив у відносинах намітився в листопаді 1920 року в Парижі і Варшаві, коли ситуація на антибільшовицьких фронтах стала катастрофічною

Реальні переговори про військове співробітництво УНР і білого режиму почалися лише у вересні-жовтні 1920 року в Севастополі і Бухаресті. Дипломатичний прорив у відносинах намітився в листопаді 1920 року в Парижі і Варшаві, коли ситуація на антибільшовицьких фронтах стала катастрофічною. Представники Врангеля у Франції й Польщі заявили про визнання уряду УНР де-факто. Але захоплення Криму в середині листопада більшовицькими військами, залишення військами УНР Наддніпрянської України наприкінці листопада 1920 року зробили українсько-врангелівську співпрацю, по суті, неактуальною.

Особливої гостроти для УНР кримська проблема набула при спробі частини кримськотатарських діячів на чолі з Джафером Сейдаметом ініціювати видання Лігою Націй мандата Польщі на управління Кримом. Але складність кримської проблеми і важкий стан власної держави призвели до того, що керівництво Другої Речі Посполитої зрештою не підтримало цей проєкт і рекомендувало кримськотатарському діячеві домовлятися з лідером і урядом УНР про статус Кримського півострова.

Сторінка з книжки Андрія Іванця
Сторінка з книжки Андрія Іванця

Не забувати, що Крим –​ Україна

Автор вважає, що на фінальному етапі національно-визвольної революції і боротьби за суверенну державність 1917–1920 років політична еліта України твердо переконалася про необхідність включення Криму до складу УНР, хоча вона і не мала реальних можливостей реалізувати такий підхід.

І, незважаючи на некоректність прямих паралелей між сьогоденням і подіями 1918–1920 років, автор вважає, що з тих часів можна зробити певні висновки про шляхи вдосконалення сучасної регіональної політики держави. Автор ще в 2013 році наголошував на необхідності гармонізації відносин Києва і Криму, здійснення українською державною і науковою елітою моніторингу суспільно-політичних, етнодемографічних і соціально-економічних процесів, що відбуваються в Криму.

Микола Семена – кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)
Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)

Паризька мирна конференція 1919 року: на мапі України були Крим і Кубань

Синьо-жовті стяги над морем. До 100-річчя українського Чорноморського флоту

Кубань – це Україна: Київ повертає країні національну пам’ять

  • Зображення 16x9

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Івана Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG