23 січня 2015 року називають останнім днем оборони Донецького аеропорту «кіборги», яких опитало Радіо Свобода. І хоч офіційно Днем пам’яті захисників Донецького аеропорту встановили 16 січня, учасники боїв кажуть, що у цей день «новий термінал ще був наш», а найтрагічнішими були 19-е (перший підрив перекриття терміналу), 20-е (другий підрив), коли загинуло 48 бійців, і 21 січня (катування у полоні тих, хто вижив, страта Ігоря Брановицького). Саме ці дні оборонці ДАПу вважають днями пам'яті. Так само вони наполягають, що оборона Донецького аеропорту тривала 244 дні, а не 242, як це рахували спочатку. Чому? Ось їхні пояснення.
«Поки на території аеропорту залишався хоч один український воїн – оборона тривала», – кажуть ті, хто захищали Донецький аеропорт під постійними обстрілами гібридних проросійських сил, починаючи із кінця 26 травня 2014 року.
Після того, як новий термінал був повністю зруйнований закладеною бойовиками вибухівкою, а ті, хто вижив, потрапили у полон – на території летовища ще були українські бійці. Вони утримували позицію «Пожарка» у пожежному депо, що було між терміналом і диспетчерскою вежею аеропорту. Керував бійцями Максим Ридзанич із позивним «Адам».
Максим Ридзанич
Народився на Київщині 28 грудня 1977 року.
Закінчив школу № 18 у Коцюбинському під Києвом.
Грав у волейбол, баскетбол, співав у хорі, багато читав.
Навчався у геодезичному коледжі.
Строкову військову службу проходив у батальйоні спецпризначення Нацгвардії у Сімферополі.
Отримав «краповий» берет (присвоюється кращим бійцям Національної гвардії України після проходження складних кваліфікаційних випробувань – ред.)
Демобілізувався у званні гвардії старшини.
Отримав вищу юридичну освіту.
Чемпіон України з карате, займався боксом.
Ходив у походи, сплавлявся по річках.
Володів англійською, вчив французьку.
Батько трьох дітей.
На фронт пішов добровольцем у 2014-му році, взяв собі позивний «Адам» – на честь свого діда, ветерана Другої світової війни.
Старшина ЗСУ, головний сержант-командир відділення 81-ї аеромобільної бригади.
Пройшов дві ротації у старому та новому терміналах Донецького взимку зими 2014-2015 років.
23 січня 2015 року, вже після руйнування нового терміналу, разом із побратимами останніми вийшли з території Донецького аеропорту з позиції «Пожарка», що була між новим терміналом та диспетчерською вежею.
Загинув 20 березня 2015 року біля селища Опитне на Донбасі під час бойового зіткнення із диверсійною групою проросійських гібридних сил.
28 грудня 2021 року Максиму Ридзаничу виповнилося б лише 44 роки.
«Про подвиг цієї групи мало відомо, вони в повному оточенні ще 2 доби боронили частинку вільної української землі. Оборона ДАП закінчилась із виходом цієї групи», – вважає Віталій Баранов, який із 22 січня по вересень 2015 року керував 90-м батальйоном.
Группа «ВГО "Об'єднані війною. 90-й батальйон."» започатковала нову традицію вшанування пам’яті оборонців ДАПу – запалення лампадок у формі Диспетчерської вежі аеропорту
«Кіборги пояснюють»: чому 244 дні, а не 242
Руслан Боровик, гранатометник 1-ї роти 90-го батальйону, позивний «Багдад», «позаштатний фотограф» оборони Донецького аеропорту, колишній миротворець:
– 242 дні – стільки тривала оборона нового терміналу. Але термінал, це не весь аеропорт.
Кожен об'єкт на території аеропорту має свою історію оборони і свою дату падіння: старий термінал, свою диспетчерську вежу.
Але якщо мова йде про оборону всього Донецького аеропорту, то вона тривала 244 дні.
Спочатку почали рахувати до того дня, коли останні захисники терміналу потрапили в полон.
Але тоді мало хто знав, що група «Адама» тримала оборону в пожежній частині ще 2 дні.
Про це знало тільки вище керівництво, і вони їх не виводили, сподіваючись на щось.
Вони були без зв'язку і не знали, що відбувається навколо, тому побратими вирішили їх вивести. І зробили це, попри туман, міни та обстріли.
На той час, коли я там був, і до поранення, я й сам не знав!
Ніхто не афішував. Тільки коли в березні Ридзанич загинув, почали про це розповідати. Але значно пізніше.
Вже задовго після того, як моя (книга з фотографіями Донецького аеропорту «ДАП», зробленими «кіборгом» Русланом Боровиком вийшла у серпні 2016 року – ред.) і ваша книга (книга Радіо Свобода «АД 242» із свідченнями оборонців Донецького аеропорту, записаними у 2015 році, вийшла друком у січні 2016 року – ред.).
Про Другу світову написано тисячі книг і знято безліч фільмів. Але правду ми дізнаємося тільки тепер. Коли вже майже немає в живих учасників тих подій.
Це війна! Так буває... Тепер ми знаємо, що оборона ДАПу тривала 244 дні!
Кирило Недря, боєць 93-ї бригади із позивним «Доцент», кавалер ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, Народний Герой України, політолог, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін та психології поліцейської діяльності Дніпровського державного університету внутрішніх справ:
– Будь-яка подія сама по собі не відбувається… Подія – це у першу чергу люди, які її творять, які живуть у ній, і в ній же вмирають, часом усього за декілька митей.
Не менш важливими є люди – «носії та ретранслятори» пам’яті про подію, адже всім нам відома фраза про те, що «люди живуть
доти, доки за них пам’ятають».
Тому дивно виглядають так звані «білі плями» у таких подіях, як бої за Донецьке летовище. Тим паче, що вже не перший рік про них говорять, пишуть і навіть знімають кіно.
Але, це помилкове уявлення, а частково і викривлене сприйняття, коли ніби все відомо, а герої та антигерої призначені.
Така ситуація з Днем пам’яті Захисників ДАПу, яким, наче як «із їхньої ініціативи» визначено 16 січня, та з кількістю днів оборони Донецького аеропорту офіційна цифра – 242.
І все б воно нічого, якби не одне забуте «але»… Навмисно кажу
«забуте», бо не хочеться думати про гірше. Колись, коли я був членом нагородної ради відзнаки «Народний герой України», і я почув прізвище Макса Ридзанича – спецназівця «краповика», спортсмена та просто гарної людини, який добровольцем пішов служити головним сержантом роти 90-го окремого батальйону.
Так він був у ДАПі вже після підриву нового терміналу, а відповідно після офіційної дати завершення оборони.
Я намагався у цьому розібратися і ті події почали для мене оживати приблизно так:
«Термінал вже у руїнах… Вже і Новий. Після підриву. Він вже охолов. Як охололи і ті, хто залишився у ньому. Ті, вже чиї душі залишилися навічно боронити його. Ворог уже достатньо вільно пересувається всередині. Руїни диспетчерської вежі теж пусті. Лише вітер серед металу та уламків бетону свистить та завиває. Неначе плаче…
А між Новим терміналом і Вежею стоїть розбите пожежне депо, у
якому не менше гуляє вітер. Але «Пожарка» все ще залишається під нашим контролем, оскільки оборону, як і раніше, тримають 7 бійців 90-го батальйону: «Абдула», «Рекс», «Живчик», «Фокс», «Жмеринка», «Вовк» та … «Адам».
Сім бійців…Без зв’язку. У пустому аеропорту. Про який вже
відзвітували «на гору», що наших там немає.
І так ще два дні… Два дні невідомості, мужності та рішучості.
І лише в ніч з 22-го на 23-тє січня на пожежне депо з туману виходять два офіцери (один – 81-ї бригади, а інший – 80-ї) на псевдо «Окунь» і «Єшка» (в останнього якраз скінчилося чергування на вузлі зв’язку, і він добровільно попросився піти на пошук).
Ризикуючи власним життям і не знаючи чи ще ціла «Пожарка» та чи не у полоні пацани, вони знаходять їх і повідомляють, що сталося. Ну, а надалі, спільно з групою, організовують відхід.
«Окунь», маючи титул чемпіона України із спортивного орієнтування,
веде групу. Не по карті, а вираховуючи кроки у темряві і … виводить
до Радіолокаційної станції аеропорту, де вже транспортом група евакуюється.
От вам подвиг групи Макса Ридзанича довжиною у дві доби…
Ну а зроблене «Окунем» і «Єшкою» взагалі важко оцінити…».
Ось така вона, «біла пляма»… там, де вже хвилина була подвигом.
Але офіційно чомусь досі говорять про 242 дні. Хоча, я точно можу
сказати, що ті дві доби варті того, щоб ними пишатися, як і за них боротися…
І не сумніваюся, що Макс Ридзанич це би робив...
Якби не загинув 20 березня 2015 року.
Читайте ще:
Грудень 2014 року в обороні Донецького аеропорту: хронологія, спогади, фотографії
