Доступність посилання

ТОП новини

Чому апарати штучної вентиляції легень в одеські лікарні возять волонтери


Станом на початок квітня 2020 року в медичних закладах Одеського регіону, за офіційними даними, було 214 апаратів штучної вентиляції легень (ШВЛ) – десь третину з них закупили вже після початку епідемії COVID-19. Чи достатньо цієї кількості? Все залежить від того, чи залишаться одесити вдома, кажуть спеціалісти. Тим часом волонтери продовжують шукати апарати – ціни ростуть разом із попитом. Водночас їм доводиться конкурувати із урядами європейських країн і Сполучених Штатів – громадянам цих країн апарати потрібні не менше.

До початку епідемії Національна служба здоров’я України повідомляла про 135 апаратів штучної вентиляції легень (ШВЛ) в Одеській області, розповідає Радіо Свобода інфекціоніст і головний лікар комунального підприємства «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Світлана Єсипенко. Вона припускає, що деякі з них потребували ремонту. Зараз, за офіційними даними, таких апаратів у регіоні 214, а до кінця квітня в медичні заклади мають надійти ще принаймні 10 апаратів.

Але жоден із апаратів ШВЛ допоки не залучений до лікування 30 пацієнтів із COVID-19 в Одеській області. 24 з них перебувають на стаціонарному лікуванні, але жоден не потребує інвазійної вентиляції легень.

На думку Єсипенко, низька поки що кількість хворих пояснюється дотриманням карантину. Головне сьогодні – це витримати ще два тижні обмежувальних заходів, після чого кількість людей, які можуть захворіти, різко зменшиться, стверджує спеціаліст.

«Чим суворішим буде карантин, тим більша ймовірність, що менше людей захворіє на COVID-19. Не забувайте, що апарати штучної вентиляції легень будуть потрібні тільки 5% пацієнтів, а решті «важких» буде достатньо балонів із масками. Зараз, наприклад, в Одеській інфекційній лікарні ніхто з хворих на COVID-19 не перебуває на штучній вентиляції легень», – каже Єсипенко. Якщо в регіоні вдасться утримати кількість захворювань на низькому рівні, то апаратів вистачить, а може, вони взагалі не будуть потрібні, вважає вона.

Куди повезуть хворих на COVID-19

29 березня в Одеській області визначили 6 опорних лікарень першої хвилі, які прийматимуть хворих на коронавірус. Це Одеська міська інфекційна лікарня, Ізмаїльська центральна районна лікарня, Чорноморська міська лікарня, Одеський обласний клінічний медичний центр, Подільська міська лікарня і Дунайська обласна лікарня.

Найбільша з них – одеська інфекційна. Там станом на 7 квітня перебуває 18 пацієнтів із COVID-19, троє з яких у важкому стані. Зараз там встановлено 19 апаратів штучної вентиляції легень, в тому числі 14 експерт-класу. Всього в одеських лікарнях є 83 апарати ШВЛ.

В іншій опорній лікарні, Одеському обласному клінічному медичному центрі, встановлено 12 апаратів штучної вентиляції легень різного класу. Чотири з них, у тому числі експертного рівня, з’явились там завдяки допомозі бізнесу і волонтерів із благодійного фонду «Корпорація монстрів». Про проблеми в цьому медичному закладі заговорили після відеозвернення трьох медичних працівників, яке врешті-решт дійшло і до президента. Національна служба здоров’я вдвічі завищила кількість койко-місць, готових до госпіталізації пацієнтів із COVID-19, що викликало обурення медиків. Вони говорили і про нестачу медиків, і про відсутність витратних матеріалів, у тому числі для апаратів ШВЛ, і засобів захисту для медиків.

Зараз лікарня забезпечена краще, аніж деякі інші опорні медичні заклади, каже Радіо Свобода керівник благодійного фонду «Корпорація монстрів» Катерина Ножевнікова.

«Ми одразу говорили, що ця лікарня не може бути опорною. Говорили, що там є тільки шість анестезіологів, що там немає кисню і так далі. Але було ухвалене рішення, медичний заклад був визнаний опорним, і сьогодні він забезпечений краще за всі інші опорні лікарні. Ми привезли туди кисневі цистерни, проводимо там розводку кисню. Лікарня також отримала десь 14 тисяч респіраторів, захисні костюми і фільтри», – розповідає Ножевнікова.

Про проблеми медичного закладу говорив Радіо Свобода і головний лікар Вадим Шухтін, який визнавав, що лікарня на час запису відеозвернення медичних працівників була готова до пандемії на 30%, а від обласної влади він отримав тільки експрес-тести.

Україна конкурує за апарати ШВЛ із усім світом

Всього з початку епідемії благодійний фонд «Корпорація монстрів» придбав завдяки одеським підприємцям і підприємствам двадцять апаратів штучної вентиляції легень. Вони поступово приїжджають до лікарень і встановлюються у відповідних відділеннях. Деякі вже замовлені, але ще не доїхали, а деякі замовлені, але ще не оплачені, а деякі заброньовані, але як їх ввезти в країну, поки не ясно, розповідає волонтер. Також апарати треба ліцензувати, отримувати сертифікати, налаштовувати, навчати лікарів – цим завжди займалися інженери компаній-виробників. Ціна на апарати може варіюватися від 200 тисяч до 1,5 мільйона гривень – залежно від класу і країни виробництва.

Останнім часом фонд сфокусував зусилля на пошук витратних матеріалів для апаратів ШВЛ – в лікарнях досі проблеми із фільтрами, із масками, із перехідниками тощо. Також медикам передають хірургічні відсмоктувачі, спеціальні шприці, монітори життєдіяльності пацієнта й інше обладнання.

Апаратів не вистачає по всьому світі, спеціалізоване видання «NS Medical Devices» із посиланням на британську аналітичну компанію GlobalData повідомляє, що Сполучені Штати потребуватимуть близько 75 тисяч апаратів ШВЛ, а Франція, Німеччина, Італія, Іспанія й Великобританія – ще 74 тисячі. Український уряд дуже довго спрощував процедуру закупівель, каже Ножевнікова, тому підключились волонтери.

«Дуже довго наша держава не могла скласти список для безтендерних закупівель. І поки це робили, вже сформувались черги на цю апаратуру. Зараз апаратів ШВЛ просто немає в наявності, тому держава і не може їх придбати. Доводиться чекати 3–4 тижні, і наше завдання – підтримати лікарні протягом цього часу», – пояснює волонтерка.

Через великий попит зростають і ціни на техніку. Це відчувають на собі і пересічні громадяни, коли купують медичні маски чи антисептик.

В інших опорних лікарнях першої хвилі апарати штучної вентиляції легень також є, але їх менше. В Ізмаїльській центральній районній лікарні – 4 штуки, в Чорноморській міській – 6, у Подільській також 6, а в Дунайській обласній лікарні, яка також працює в місті Ізмаїлі, – 8. Принаймні, такі цифри передали керівники цих медичних закладів в обласну адміністрацію.

Максим Степанов
Максим Степанов

Данні про кількість апаратів ШВЛ в Україні постійно уточнюються. 23 березня головний санітарний лікар України Віктор Ляшко заявляв, що в Україні є близько 4000 апаратів, більша частина з яких – у відділеннях інтенсивної терапії інфекційних лікарень.

Але вже 6 квітня офіційно оголосили інші цифри. Міністр охорони здоров’я Максим Степанов в ефірі телеканалу «1+1» заявив: «В нас є 1207 апаратів ШВЛ по країні, це 1207 апаратів, які працюють. Те, що ми зараз намагаємось завезти, нестача першої хвилі – 347 апаратів ШВЛ».

Зараз на апаратах штучної вентиляції легень перебувають 30 із 691 пацієнтів із COVID-19, які перебувають на стаціонарному лікуванні. Всього станом на 7 квітня COVID-19 в Україні діагностували у 1462 осіб.

Що буде з апаратами після пандемії?

Що буде з апаратами штучної вентиляції після закінчення епідемії? Єсипенко з «Обласного центру соціально значущих хвороб» нагадує, що, за світовою статистикою, інвазійна вентиляції легень буде потрібна тільки 5% хворих на COVID-19, решті важких пацієнтів буде достатньо оксигенотерапії – кисень подається через маски в балонах.

«До епідемії скарг на кількість апаратів я не чула, нікому не відмовляли в реанімації через відсутність апарата ШВЛ. Отже, їх вистачало. А що ми будемо потім робити із новими? Гроші витратили, придбали їх. Зараз ми робимо все, щоб апаратура потім стояла без справи», – стверджує інфекціоніст.

На її думку, більш актуальним є витрати грошей і ресурсів на захист медиків, на організацію чистих і брудних зон в неінфекційних лікарнях і на організацію контролю за тими українцями, які мають бути на двотижневій обов’язковій обсервації.

  • Зображення 16x9

    Михайло Штекель

    Журналіст. Працюю в медіа-сфері з перервами із 2003 року. В 2013 році спробував переїхати з рідної Одеси до Києва, писав про Революцію гідності, анексію Криму і знімав війну на Донбасі. У 2017-му повернувся до Одеси – міста непростого, але вкрай цікавого. Навчався на філософському факультеті, тому маю слабкість до довгих текстів. На Радіо Свобода працюю з 2014 року. Пишу, фотографую, знімаю, спілкуюсь із людьми.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG