26 травня виповнюється рік з дня ракетного удару по психлікарні в Дніпрі. Тоді ракета армії РФ влучила в триповерхову будівлю – там був денний стаціонар для людей із психічними захворюваннями. На момент вибуху в закладі перебувало понад 20 співробітників і 40 пацієнтів. Частина споруди обвалилася. Четверо людей загинули, ще 32 – були поранені.
Що пережили під час ракетного удару та за рік після нього постраждалі люди та як зараз працює лікувальний заклад?
81-річний Дмитро Колодяжний – колишній військовий, полковник у відставці, зараз – пенсіонер. Він – один із постраждалих через ракетний удар 26 травня минулого року в Дніпрі.
Розповідає: попри вік, звик щоранку виходити на пробіжку, а заразом – брати з собою пластикові баклажки, щоб набрати води зі свердловини. Того дня вийшов з дому, як зазвичай, – на стадіон і по воду. Усе сталося миттєво.
Розплющив очі – ніч, нічого не бачу. Намагаюся на правий бік встати – не знаходжу ліктя, на правий – те самеДмитро Колодяжний
«Почув сильний гул. Шестиметрова «дура», ззаду – полум’я йшла під кутом прямо на будинок – на лікарню… Мене перекинуло на проїжджу частину. Намагаюся встати. Розплющив очі – ніч, нічого не бачу. Намагаюся на правий бік встати – не знаходжу ліктя, на правий – те саме. Чую: якісь люди підбігли. Чоловік жінці каже: та він же в калюжі крові, чимось заткни кров, аорта ж пошкоджена. Далі нічого не пам’ятаю. Пам’ятаю вже, як оговтався в лікарні, після операції», – розповідає чоловік.
«Одна людина наробила нам скільки біди й горя»
У лікарні пенсіонер пробув півтора місяця, пережив три операції. Через потужний удар чоловік отримав струс головного мозку, втратив багато крові. Праву руку врятувати не вдалося, її ампутували. Другу – прооперували, але тепер вона малорухома.
Зараз, говорить чоловік, у побуті він не може обходитися без сторонньої допомоги.
«Після контузії у мене порушена координація рухів. З’явилося почуття страху: при виході з тролейбуса – дезорієнтація, рівноваги немає. На лівій руці мізинчик – відмінно працює, а інший палець, великий, – на четвірочку. Решта пальців не працюють, як дерев’яні, я їх не чую. Проблема – вдягтися, взутися, тримати ложку в руках. Мене рятує, що син з родиною живуть поруч, на майданчику, допомагають», – каже постраждалий.
Необхідно всі сили збирати нам і давати здачу, виганяти їх за межі УкраїниДмитро Колодяжний
«Хто міг передбачити, що цей «карлик» піде на Україну?.. Відновити СРСР захотілося йому. Необхідно всі сили збирати нам і давати здачу, виганяти їх за межі України. Це ж скільки людей покалічених, як я… Одна людина наробила нам скільки біди й горя», – додає Дмитро Колодяжний.
Збирався у відпустку – став на ноги через понад пів року
44-річний Сергій – лікар-психіатр. 26 травня під час ракетної атаки на Дніпро він був на роботі, у себе в кабінеті, але збирався у відпустку. Розповідає: почув гул, вибух, а за мить – опинився під завалами. Чоловік зміг вивільнити руку, намацав цеглину й почав стукати, щоб дати про себе знати. Це почув колега і покликав на допомогу рятувальників.
«На мене впала плита, причавила таз. Цю плиту підіймало шестеро людей. Біль був жахливий. Відкопали й повезли в лікарню… Лікувався я місяців вісім. Мені поставили протез тазо-стегнового суглоба, зараз я з протезом. Десь ближче до Нового року я лиш зміг стати на ноги. Контузія – у мене сильно паморочиться голова. В оці знайшли уламок, його довелося прибрати. А на біль я вже й не звертаю увагу, весь час – біль», – говорить лікар.
Я був здоровою людиною, збирався у відпустку, і тут – раз, все змінилося за одну секундуСергій
Сергій отримав першу групу інвалідності, але зміг повернутися на роботу до лікарні. Робота, каже, неабияк допомагає йому самому не впасти у відчай.
«Хоч сам я психіатр, психологічно – важко. Я був здоровою людиною, збирався у відпустку, і тут – раз, все змінилося за одну секунду. Звісно, дуже підтримували колеги – вони щодня мене провідували в реанімації. Розмовляли, щоб підтримати. А вдома – дружина, вона теж психіатр. Вона провела зі мною «терапію», пару разів накричала, коли я казав, що не хочу жити... І син. 11 років. Я був лежачим – він мені дуже допомагав. Після восьми місяців самотності я повернувся на роботу, прийшов у суспільство – мені стало легше. Пішли пацієнти мої старі, нові з’явилися – і все закрутилося, це цікаво, це життя», – говорить лікар.
«Перемога буде, ми обов’язково маємо перемогти, у нас немає іншого виходу», – додає Сергій.
«Повернулася до роботи, без депресії, без панічних атак»
Психіатр Євгенія того ранку вела прийом, у неї в кабінеті була пацієнтка. Враз пролунав вибух і полетіли уламки – і її хвора впала на підлогу. Лікарка підняла жінку й вивела на подвір’я. Аж тільки там глянула на себе й зауважила: її ноги всі в крові, посічені осколками.
Вона вилікувалася й повернулася на роботу через кілька тижнів.
Поринула в роботу, я розумію, що моя допомога зараз потрібнаЄвгенія
«У стані шоку не зрозуміла, що поранена. Три тижні я пробула на лікарняному, і повернулася до роботи, без депресії, без панічних атак. Я взагалі по життю – оптимістка. Відволікалася, займалася фітнесом, опікувалася родиною. Єдиний був тригер: коли я побачила, як 29 грудня влучило в пологовий будинок, оце нагадало те, що пережили ми… Працюю, поринула в роботу, я розумію, що моя допомога зараз потрібна», – каже Євгенія.
Як і де зараз діє лікарня?
Психіатричний заклад, де працюють Сергій і Євгенія, через рік після ракетного удару – діє в іншому місці. Медична директорка лікарні Тетяна розказує: під час атаки загинула одна співробітниця – фахівчиня з медичної статистики, ще семеро були поранені.
Будівля зазнала суттєвих пошкоджень, її поки не відновлюють.
Весь персонал спершу перевели до іншого корпусу, а потім – для лікарні облаштували цілий поверх в іншому закладі.
У нове приміщення заїхали в березні. Свіжий ремонт, світлі стіни, всюди чистота й квіти – у таких умовах бути приємно, не приховують хворі й персонал.
Тут лікарі надають консультації, працює денний стаціонар.
Пацієнтів після переїзду побільшало, каже керівниця.
Кількість пацієнтів збільшилася – як психіатричних, так і тих, хто звертається за психологічною допомогою. Це дуже затребувано під час війниТетяна, медична директорка
«Колектив ми не втратили: скільки у нас було співробітників, стільки й лишилося. Кількість пацієнтів збільшилася – як психіатричних, так і тих, хто звертається за психологічною допомогою. Це дуже затребувано під час війни. Депресії, панічні атаки – дуже багато людей, які мають такі стани. Кожен лягає спати й боїться, що прилетить… Ми також обслуговуємо дитяче населення: п’ятеро психотерапевтів у спеціально обладнаних кабінетах, з іграшками – працюють з дітками. Ми обслуговуємо все місто», – зазначила вона.
Втрати медичної інфраструктури України за час війни
За даними Міністерства охорони здоров’я України, за понад два роки повномасштабної війни обстрілами армія РФ пошкоджено 1591 обʼєкт медзакладів та ще 210 — зруйнувано вщент. Найбільших втрат зазнали медзаклади на Харківщині, Донеччині, Миколаївщині, Київщині, Чернігівщині, Дніпропетровщині, Херсонщині та Запоріжжі. Отримати вичерпну інформацію щодо ступеня руйнування лікарень на тимчасово окупованих територіях неможливо, заявляють у МОЗ.
В Українській Гельсінській спілці з прав людини зазначають, що дані МОЗ України відрізняються від даних Офісу генерального прокурора майже вдвічі (в ОГП говорять про 723 заклади) через різні методики збору інформації.
Частину закладів медицини вже вдалося відновити. Так, на Сумщині, за інформацією з МОЗ, відбудували обласну дитячу клінічну лікарню, яка була пошкоджена ще на початку повномасштабної війни. У Нікопольському районі Дніпропетровщини триває відновлення центру первинної медико-санітарної допомоги, пошкодженого через обстріли.
Пологовий будинок Дніпра, куди ракета влучила в грудні 2023 року, також підлягає відновленню.
Форум