4 листопада виповнюється рік від дня смерті херсонської активістки та радниці мера Катерини Гандзюк. Замах на неї спричинив резонанс не тільки в Україні, а й за кордоном. За рік по смерті Гандзюк активісти вимагають притягнути до відповідальності причетних до замовлення та організації нападу. Але це – геть не єдиний випадок нападу на регіональних громадських діячів. Радіо Свобода підготувало огляд поточного стану розслідувань таких злочинів за останні два роки.
Більшість найбільш резонансних нападів на активістів припала на 2018 рік, визнає правозахисник, співробітник Центру прав людини ZMINA В’ячеслав Ліхачов. Він вважає, що в подальшому динаміка пішла на спад завдяки передусім різкій реакції суспільства на попередні напади, зокрема на справу Гандзюк.
Катерина Гандзюк
Діяльність: Громадська активістка та з 2016 року радниця мера Херсона Катерина Гандзюк була учасницею Євромайдану в Херсоні, після Революції гідності займалася волонтерством. У 2014 році її обрали до Херсонської міської ради. Гандзюк, зокрема, висвітлювала підпал та вирубку лісу в області та критикувала поліцію за недостатню, на її думку, протидію діяльності проросійських сил у місті.
Напад: Гандзюк померла 4 листопада 2018 року в Київському опіковому центрі. Перед цим вона протягом трьох місяців лікувалася від наслідків замаху, скоєного 31 липня в Херсоні: тоді на неї вилили пляшку сульфатної кислоти. У червні 2019 року суд засудив безпосередніх виконавців. Але замовники нападу досі офіційно не названі.
Активісти кампанії «Хто замовив Катю Гандзюк?» і батько жінки Віктор Гандзюк звинувачують у причетності до нападу на Гандзюк голову Херсонської обласної ради Владислава Мангера (член партії «Батьківщина»), голову Херсонської обласної державної адміністрації Андрія Гордєєва та його заступника Євгена Рищука. Генеральна прокуратура зупинила провадження проти Мангера через розшук ще одного підозрюваного – Олексія «Левіна» Москаленка. У жовтні Генеральна прокуратура змінила прокурорів, що розслідують напад на активістку.
Всі троє посадовців відкидають звинувачення. Напередодні роковин смерті Гандзюк Мангер оприлюднив допис, в якому звинуватив Службу безпеки України в упередженому слідстві, а генерала СБУ Данила Доценка – в організації вбивства.
СБУ, зі свого боку, 3 листопада анонсувала «нові вагомі докази» у справі Гандзюк. Звинувачення голови Херсонської облради у відомстві наразі публічно не коментували.
Микола Бичко
Діяльність: 23-річний активіст Микола Бичко жив у селищі Есхар Харківської області. Поміж іншого, досліджував забруднення місцевої річки Уди промисловими відходами. Сільський голова Анатолій Легкошерст, який очолював Есхар протягом понад 20 років, після резонансної смерті Бичка склав повноваження.
Смерть: За даними правозахисників, Бичко регулярно знімав очисні споруди біля річки, набирав воду з джерела і їхав додому на велосипеді. Однак у червні 2018 року хлопець додому не повернувся, а наступного дня його знайшли повішеним у лісі.
Наприкінці грудня того ж року поліція закрила справу, дійшовши висновку, що активіст наклав на себе руки. Із цим висновком не погодилися правозахисники. Голова Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик стверджувала, що Бичок будував плани на майбутнє і не мав суїцидальних настроїв, а також звинуватила поліцію в порушеннях та корумпованості.
Адвокат Роман Лихачов, який спершу взявся за справу і активно брав участь у протестах громади, згодом повідомив, що мати загиблого відмовилася від його послуг. Він висловлював думку, що вона пішла на це під тиском.
Згодом Тимчасова слідча комісія з народних депутатів 8-го скликання під керівництвом Борислава Берези дійшла висновку, що правоохоронці припустилися двох порушень: не вилучили одразу всю мотузку, на якій знайшли Бичка, а відрізали лише частину (решта мотузки згодом зникла з місця події), а також не залучили адвоката під час вилучення комп’ютера активіста.
Втім, станом на зараз невідомо про повторне відкриття справи Бичка.
Олег Михайлик
Діяльність: Олег Михайлик бореться з незаконною забудовою та за збереження архітектурної спадщини Одеси. Крім того, він неодноразово брав участь у акціях проти мера міста Геннадія Труханова.
Замах: У вересні 2018 року в Одесі невідомі стріляли в активіста. Він пережив клінічну смерть, поліція кваліфікувала це як замах на вбивство. Згодом Михайлика прооперували в Німеччині. Національна поліція повідомила, що звернулася до німецьких органів у рамках процедури збереження кулі як речового доказу. В інтерв’ю Радіо Свобода активіст розповів, що таке звернення надійшло «в останній момент» перед операцією.
В червні 2019 року суд відпустив з-під варти трьох підозрюваних у нападі на Михайлика. Ще до того активіст заявляв, що ніколи раніше не бачив цих людей і не вірить у їхню причетність до замаху. Більшої критики з боку Михайлика зазнала передача його справи з Головного слідчого управління Нацполіції назад до Одеси того ж місяця.
У жовтні Михайлик повідомив, що доля кулі, яку вилучили з його тіла з частиною легені, досі невідома, а досудове розслідування призупинили. Він заявив також про намір звертатися до Європейського суду з прав людини з позовом проти України.
Сергій Стерненко
Діяльність: Був учасником Євромайдану в Одесі, з 2014-го по 2017 рік – член «Правого сектору». Брав участь у акціях проти забудови Літнього театру Одеси. Після заворушень на такій акції в листопаді 2017 року Стерненка взяли під арешт. Голова обласної державної адміністрації Максим Степанов вніс заставу за активіста, та згодом суд замінив запобіжний захід на особисте зобов’язання.
Напади: У лютому 2018 року на Стерненка напали вперше – завдали йому ударів по голові та порізали руку. У травні того ж року сталося ще два напади. Під час останнього з них активіст поранив нападників, один із них помер від ножових поранень. У квітні 2019 року юрист Масі Найєм повідомив, що другий учасник нападу, Олександр Ісайкул, виїхав з України.
У жовтні 2019 року Генеральна прокуратура передала справу про замахи на активіста до СБУ – це пояснили «необхідністю перевірки інформації щодо можливої причетності до нападів представників місцевої влади та поліції».
Євген Найда
Діяльність: Ветеран бойових дій на Донбасі Євген Найда після повернення до рідного Кам’янського (колишній Дніпродзержинськ) заснував громадську організацію «Рух громадська варта». Організація опікується допомогою ветеранам і пораненим та, за власними даними, влаштовує рейди проти нелегального грального бізнесу та газових заправок.
У 2015 році Найда балотувався в мери міста, набрав 43% голосів у другому турі і поступився Андрію Білоусову.
Напад: У квітні 2019 року невідомий відкрив вогонь по Найді на вулиці в Кам’янському. Активіст отримав поранення кінцівок, постраждали ще двоє перехожих. Поліція кваліфікувала стрілянину як замах на вбивство. За два дні стало відомо про арешт підозрюваних у нападі, однак даних про ймовірні мотиви правоохоронці не оприлюднили.
Вадим Комаров
Діяльність: Черкаський журналіст та активіст Вадим Комаров висвітлював, зокрема, ймовірні порушення у Черкаській виправній колонії №62 та корупційні ризики під час створення кризового центру для жертв насильства. За словами його колег, він був «одним із тих небагатьох журналістів, якому було не байдуже».
Напад: На Комарова напали та побили 4 травня 2019 року. Він провів у комі 46 днів і помер, не приходячи до тями. Поліція відкрила провадження, однак жодних версій не оприлюднила. У липні місцеве черкаське видання «18000» оприлюднило ухвалу суду, згідно з якою поліція встановила ймовірно причетну до нападу людину та отримала дозвіл судді на проведення молекулярно-генетичної експертизи.
На запит Радіо Свобода, відправлений за тиждень до оприлюднення цього матеріалу, у Головному управлінні Нацполіції Черкаської області наразі не відповіли.
Віталій «Сармат» Олешко
Діяльність: Після повернення з полону ветеран бойових дій на Донбасі Віталій Олешко зайнявся громадською діяльністю. Він публічно критикував міську владу, а також бердянського бізнесмена та народного депутата Олександра Пономарьова (у 9-му скликанні від партії «Опозиційна платформа – За життя»).
У квітні 2018 року Олешко з іншими активістами звинуватив голову Запорізької ОДА Костянтина Бриля в занедбанні Молочного лиману та корупції.
Смерть: Увечері 31 липня двоє чоловіків застрелили Олешка в Бердянську. Наразі поліція затримала 11 підозрюваних у причетності до злочину. В липні тодішній заступник голови Нацполіції В’ячеслав Аброськін називав головним завданням затримання ще двох ймовірних замовників. Однак правоохоронці не розголошували версій щодо того, хто це може бути.
Ірина Ноздровська
Діяльність: Ірина Ноздровська відома передусім як адвокатка, яка розслідувала ДТП, що забрала життя її молодшої сестри Світлани Сапатинської. Вона домагалася обвинувального вироку для підозрюваного в цій справі односельчанина Дмитра Россошанського.
Смерть: 24 жовтня 2018 року суд таки засудив Россошанського до 8 років позбавлення волі. Але Ноздровська до цього не дожила – її знайшли мертвою 1 січня 2018-го. Вбивство Ноздровської спричинило резонанс і за межами України: наприклад, її ім’я згадується в доповіді Державного департаменту США в березні 2019 року. Вину за вбивство визнав батько Дмитра Россошанського Юрій. Суд над ним триває. Однак родичі юристки та їхній адвокат наполягають на тому, що він міг діяти в змові з іншими людьми.
Поліція Київської області на момент виходу матеріалу не відповіла на запит Радіо Свобода щодо того, чи розглядає слідство таку версію.
Сергій Самарський
Діяльність: Сергій Самарський був антикорупційним активістом, а в 2017-му став депутатом міської ради від фракції «Блок Петра Порошенка». Як повідомляв народний депутат Сергій Шахов, незадовго до смерті Самарський казав йому, що дізнався про корупційну схему на заводі «Азот», а також мав конфлікт із депутатами від «Опозиційного блоку».
Смерть: Самарського вбили кількома ударами тупим предметом по голові в ніч проти 3 листопада 2017 року. Прокуратура заявила про кілька версій мотивів убивства, серед яких була його професійна та журналістська діяльність. З того часу публічної інформації про затримання підозрюваних чи додаткові деталі справи не було. У Луганському управлінні Нацполіції на запит Радіо Свобода протягом тижня також не відповіли.
На думку Ліхачова, передумови нападів на активістів варто шукати не лише в загальній ситуації в країні після Революції гідності, а й у специфіці регіонів, де такі напади трапляються частіше (наприклад, в Одесі, Херсонській чи Харківській області).
«Ситуація формування цих регіональних еліт та повної свободи дій, яка склалася внаслідок загально-політичного та економічного контексту в країні – це була ситуація, яка обумовила кількість нападів минулого року. Тому що і за реформою децентралізації, і за загальними економічними процесами більше грошей, підконтрольних тільки місцевим елітам, лишалося на регіональному рівні, і антикорупційні дії активістів – це була єдина загроза комерційним інтересам цих регіональних еліт», – міркує Ліхачов.
Хоча поліція регулярно звітує про поступ у окремих справах (таких, як вбивство Олешка чи замах на Гандзюк), правоохоронці, за словами Ліхачова, загалом оцінюють діяльність правоохоронної системи негативно.
Активісти, слідство щодо нападів на яких розслідується СБУ, мають довіру принаймні до слідстваВ’ячеслав Ліхачов
«Якщо з Національною поліцією все більш-менш просто, тому що керівництво МВС лишилося тим самим, тому можна узагальнювати, то щодо СБУ та Генпрокуратури – зі зміною керівництва в контексті зміни влади є ще деякі надії на те, що ці правоохоронні органи будуть належним чином виконувати свої функції. Насправді на СБУ і раніше було більше сподівань, і ті активісти, слідство щодо нападів на яких, як на Сергія Стерненка, розслідується СБУ, мають довіру принаймні до слідства», – міркує правозахисник.
Певні обережні надії на поступ у розслідуваннях він пов’язує і з оновленням Генеральної прокуратури. Ліхачов нагадує про заяви генерального прокурора Руслана Рябошапки, який анонсував зрушення у справі Гандзюк.
У листопаді 2018 року радник міністра внутрішніх справ Арсена Авакова Володимир Мартиненко озвучив пропозицію виділити напади на активістів у окрему статтю Кримінального кодексу, щоб додатково їх захистити. Подібні окремі статті діють, наприклад, щодо журналістів чи адвокатів. Серед правозахисників, каже Ліхачов, також є прихильники такого відокремлення, але сам він ставиться до ідеї скептично.
Читайте також: Мотиви нападу на ромську активістку встановлюються – поліція
«Якщо це якимось чином вплине на розслідування, то тільки як вимога приділяти більше уваги таким випадкам, тобто це скоріше не про юридичні наслідки, а про щось на кшталт політичної волі... Але, якщо чесно, мені здається, що ми можемо очікувати від правоохоронних органів, що вони будуть усі випадки належним чином розслідувати та притягати до відповідальності», – пояснює він.
Крім того, правозахисник вказує на складність формалізації статусу громадського активіста. Адже, наприклад, Катерина Гандзюк та Сергій Самарський обіймали посади в міській владі.
«Тобто це є проблема з точки зору критеріїв, і я вже дуже добре уявляю собі, як усі «тітушки», які на якихось не дуже законних та незаконних забудовах протидіють місцевим мешканцям, вже обзаводяться цими корочками громадських активістів», – припускає експерт.
Відтак єдиним шляхом покращити статистику розкриття злочинів проти активістів він вважає реформування всієї правоохоронної системи.
Тим часом активісти анонсують акцію пам’яті Гандзюк «Рік без Каті» увечері 4 листопада. Планується, що події відбудуться не лише в Україні, а й за кордоном – всього в 40 містах України та світу.
