10 років тому в Україні розпочалася Революція гідності. 21 листопада 2013 року на майдан Незалежності на акцію вийшли українці, які не погоджувалися із відмовою тодішнього президента Януковича підписати асоціацію з ЄС. Згодом мирний протест переріс у силове протистояння. Після того як силовики Януковича розстрілювали майданівців 20 лютого 2014 року, той утік до Росії.
Від початку протести у центрі Києва проходили практично в прямому ефірі. Першу трансляцію наживо із місця подій провели Андрій Дубчак та Дмитро Шурхало. Так розпочалися щоденні стріми кореспондентів Радіо Свобода впродовж 3 місяців революції.
Кадри зйомок редакції ми зібрали у відеоматеріалі, а про спогади тих буремних для України часів розпитали у Дмитра Шурхала та Андрія Дубчака.
Дмитро Шурхало, автор програми «Історична Свобода», редактор та кореспондент Радіо Свобода (2008–2017):
«Я тоді працював кореспондентом, редактором, укладачем передач Радіо Свобода. Пригадую, тоді сидів, укладав ранкову передачу, але починається інформація, що люди збираються. І так пізно ввечері ми з Андрієм Дубчаком, він як оператор, а я як журналіст, почали трансляцію як все це починалося пізно ввечері, 21 листопада 2013 року».
«На наших очах відбувалася наша історія. Як Євромайдан, я б навіть спочатку сказав Євротусовка, трансформувалась в Євромайдан, і потім воно переросло в Революцію гідності».
Головне розвивалося на вулиці Банковій, де почалися сутички
«Головне розвивалося на вулиці Банковій, де почалися сутички. Якби політичні лідери опозиції повели людей на Банкову, режим Януковича міг би бути повалений тоді. Вони свідомо поставили революцію на паузу. Вони прагнули домовлятися».
«У січні було ухвалене таке репресивне законодавство проти учасників протестів. І відповіддю стали події, які розгорнулися на Водохрещу. Це така була вогняна Водохреща. На той момент, той радикальний актив майданний вже організувався. Почалося силове протистояння».
«18 лютого, це був момент, коли от могло бути так, могло бути так. От як... колії розходяться таким віялом на великій вузловій станції. Оце була велика вузлова станція нашої історії 18 лютого, коли потяг «Україна» під назвою, міг піти в дуже різних напрямках. Це справді от був такий момент, коли історія от просто вона робила круті піруети, повороти, навіть сальто-мортале».
Ядро Майдану втрималося завдяки вогняній барикаді
«Ядро Майдану втрималося завдяки вогняній барикаді. Після того, як «Профспілки» загорілися, зупинився загальний штурм. На ранок тут, звичайно, була епічна така була картина бойовища, Майдан втримався».
«От саме в той час, коли Майдан прощався з загиблими, Янукович тікав. Тихенько городами з Києва втік».
«В мене викликають дуже велику іронію і сарказм люди, які кажуть, що «я уже давно казав, що все буде так, так і так». Повірте, ніхто тоді нічого не знав, куди воно пропетляє і вирулить. Це було геть неочевидно».
Андрій Дубчак, засновник медіа Frontliner, співробітник Радіо Свобода (2003–2021):
Перший вечір і першу ніч, і наступні дні ми були чи не єдині, хто стрімивДубчак
«Перший вечір і першу ніч, і наступні дні ми були чи не єдині, хто стрімив. Усім державним каналам і каналам, які були наближені до оточення Януковича, було заборонено приходити, було заборонено знімати. І фактично оці от стріми, це була єдина така інформація в онлайні про те, що відбувається».
«Штурм Банкової... Там на той момент були кордони ВВшників, був Беркут, почалися сутички. Я знімав з паркану на телефон, і в мене на очах полетіли гранати, які поранили дуже багато людей».
«Я боявся висоти і боюся і досі, але піднявся на ту ялинку і відзняв «Марш мільйонів» з висоти ялинки. Це було дуже потужно. Сотні тисяч людей, коли вигукують одне слово «так», «ні», цей звук, він сходився на верхівці ялинки, і метал вібрував від цих звукових хвиль».
«Коли вже почалося протистояння, я опинився на Шовковичній, там палали машини, забирали протестантів, пакували «беркута» їх. Дуже багато було розсічень у людей. Багато таких дуже жорстких і страшних кадрів».
Я взяв паузу у трансляції, я не міг говоритиДубчак
«Дівчинка, яка надавала допомогу по вулиці, підбігла, подивилася на тіла людей і сказала, що «викличте хтось швидку допомогу». І Катерина, журналістка, яка стояла недалеко від мене, сказала їй: «Вони вже мертві». І в цей момент дівчина усвідомила цю реальність, вона почала плакати, і мене теж там накрило. Я взяв паузу у трансляції, я не міг говорити».
«Будували барикади, розчищали, гуртувалися. Люди були дуже засмучені. Це була трагедія, тому що всі розуміли, що багатьох вбили. І тепер вже люди, які знаходяться тут, вони прийшли з розумінням того, що їх теж можуть там вбити, тому що стріляє вже справжня зброя».
«Періодично раз на пару годин привозили труну з загиблими, виступали на сцені, і цю труну потім через натовп людей, її проносили до машини, яка потім їхала на кладовище».
«Те, що ми показували як журналісти, як репортери, як стрімери, воно дозволяло людям оцінити все, що відбувається, причому у реальному часі і без цензури».
Повну розповідь Андрія Дубчака та Дмитра Шурхала дивіться тут:
Форум