АНКАРА, Туреччина (AP) – Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган вставляє палиці в колеса Швеції та Фінляндії в ухваленні історичних рішень щодо їхнього вступу в НАТО, заявивши, що він не може дозволити їм приєднатися через їхню нібито підтримку курдських бойовиків та інших груп, які Анкара вважає загрозою для національної безпеки Туреччини.
Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг висловив упевненість в тому, що альянс швидко прийме Швецію та Фінляндію.
Однак заява Ердогана свідчить про те, що шлях двох скандинавських країн до членства може бути аж ніяк не безперешкодним.
Згода Туреччини має вирішальне значення, оскільки військовий альянс ухвалює свої рішення шляхом досягнення консенсусу. Будь-яка з 30 країн-членів може накласти вето на нового члена.
Від уряду Ердогана очікують спроби використати заявки двох країн на членство як важіль для досягнення поступок і гарантій від своїх союзників.
Розгляньмо позицію Туреччини, що вона може отримати та ймовірні наслідки:
Чому Туреччину не влаштовують заявки на членство?
Туреччина, яка має другу за чисельністю армію НАТО, завжди підтримує розширення НАТО, вважаючи, що політика «відкритих дверей» альянсу зміцнює європейську безпеку. Наприклад, країна висловила підтримку перспективи приєднання України та Грузії.
Незгода Ердогана щодо вступу Швеції та Фінляндії пов’язана з невдоволеннями Туреччини тим, що Стокгольмом і, меншою мірою, Гельсінкі підтримали заборонену «Робітничу партію Курдистану» (PKK), екстремістську групу лівого спрямування «Революційна народно‐визвольна партія‐фронт» (DHKP-C) та послідовників мусульманського священнослужителя Гюлена Фетхуллаха в США, який, як стверджує Анкара, стоїть за невдалою спробою військового перевороту в 2016 році.
За останні десятиліття багато курдів та інших вигнанців, зокрема члени руху Гюлена, знайшли притулок у Швеції. За даними турецьких державних ЗМІ, Швеція та Фінляндія відмовилися видавати 33 особи, яких розшукує Туреччина.
Анкара, яка часто звинувачує союзників у тому, що вони закривають очі на свої безпекові проблеми, також була розлючена обмеженнями на продаж військової техніки Туреччині. Їх запровадили країни ЄС, включно зі Швецією та Фінляндією, після військового вторгнення Туреччини в північну Сирію у 2019 році.
Далі обґрунтовуючи свої заперечення, Ердоган каже, що його країна не хоче повторювати «помилку» Анкари, яка погодилася повторно прийняти Грецію до військової структури НАТО у 1980 році. Він стверджував, що це дозволило Греції «зайняти позицію проти Туреччини», заручившись підтримкою НАТО.
Що може отримати Туреччина?
Очікують, що Туреччина намагатиметься домовитися про компромісну угоду, згідно з якою дві країни покладуть край PKK та іншим групам в обмін на підтримку Туреччини їхнього вступу до НАТО. Передбачають, що ключовою вимогою буде припинення будь-якої підтримки сирійсько-курдського угруповання, курдських загонів народного захисту або загонів національної армії Сирійського Курдистану – YPG. Угруповання є західним союзником у боротьбі проти угруповання «Ісламська держава» на півночі Сирії, але Туреччина розглядає його як розширення PKK.
Ердоган також міг би спробувати використати членство Швеції та Фінляндії, щоб досягти поступок від США та інших союзників. Туреччина хоче повернутися до програми винищувачів F-35 під керівництвом США – проєкту, з якого вона була вилучена після придбання російських систем протиракетної оборони С-400. Крім того, Туреччина хоче придбати нову партію винищувачів F-16 і оновити наявний парк.
Інші можливі вимоги можуть включати припинення неофіційного ембарго військових поставок Туреччині союзниками; поступки країн-членів ЄС щодо невдалої спроби Туреччини приєднатися до блоку; і збільшення коштів, щоб допомогти країні підтримати 3,7 мільйона сирійських біженців.
Як це впливає на репутацію Туреччини на Заході?
Погрози Туреччини накласти вето, ймовірно, зіпсують її позицію у Вашингтоні та в усьому НАТО, закріплюючи за нею статус країни, яка блокує розширення альянсу заради власної вигоди. Цим кроком Туреччина також ризикує зруйнувати довіру, яку вона отримала завдяки постачанню Україні озброєних безпілотників Bayraktar TB2, які стали ефективною зброєю проти російських військ.
«Немає сценарію, за яким Туреччина не розглядається як таємний агент Путіна всередині НАТО, – сказав Сонер Кагаптай, експерт з питань Туреччини з Вашингтонського інституту. – Всі забудуть заперечення, пов’язані з PKK. Усі зосередять увагу на тому, що Туреччина блокує розширення НАТО. Це зіпсує ставлення НАТО до Туреччини».
Кагаптай сказав, що перешкоджання Туреччини можуть також скасувати «позитивну динаміку», яка почала набирати обертів у Вашингтоні щодо продажу F-16. «Я не бачу, щоб цей продаж був можливий на цьому етапі», – сказав він.
Чи спробує Туреччина умиротворити Росію?
Туреччина побудувала тісні відносини як з Росією, так і з Україною і намагається збалансувати свої зв’язки з обома. Вона відмовилася приєднатися до санкцій проти Росії, однак підтримала Україну безпілотниками, які допомогли позбавити Росію переваг у повітрі.
«Той факт, що Ердоган навмисно збиває з колії процес НАТО, можливо, свідчить про його спроби зрівняти сильну військову підтримку, яку Туреччина надала Києву, з політичною підтримкою Росії», – сказав Кагаптай.
Очільник Туреччини також висловив стурбованість тим, що членство Фінляндії та Швеції може спровокувати Росію та розпалити війну в Україні. Девлет Бахчелі, лідер націоналістичної партії, союзної з Ердоганом, сказав, що найкращим варіантом було б утримати дві північні країни в «залі очікування».
Чи такий крок підніме рейтинги Ердогана всередині країни?
Турецький лідер спостерігає зниження внутрішньої підтримки через нестабільну економіку, стрімке зростання інфляції та занепад рівня життя.
Протистояння із західними країнами через емоційне питання уявної підтримки PKK може допомогти Ердогану посилити свою підтримку та згуртувати націоналістів перед виборами, які наразі заплановані на червень 2023 року.
«З огляду на зменшення внутрішньої підтримки в час, коли Туреччина вступає у вирішальний виборчий процес, Ердоган шукає більш високого міжнародного авторитету, щоб продемонструвати свою глобальну важливість турецьким виборцям», – написав аналітик Аслі Айдінтасбас у статті, опублікованій в Європейській раді з міжнародних відносин.
