Доступність посилання

ТОП новини

На кону стоїть не Лукашенко, а Білорусь та білоруський народ – Огризко (огляд преси)


Акція «Білорусь – це не Росія» біля посольства Білорусі, Київ, 7 грудня 2019 року

Протистояння в Білорусі лише набиратиме обертів, причому це протистояння не тільки внутрішньополітичне, а й геополітичне, стверджує газета «День». І додає, основні гравці – Захід (США, Євросоюз), Росія і Китай.

Реакції Москви на події в Білорусі поки немає – там, як зазначає видання, моделюють ситуацію з максимальною вигодою для себе, адже в попередні роки Кремль так і не зміг остаточно схилити Лукашенка в лоно Росії. «Очевидно, все те, що зараз відбувається в Білорусі, може бути запрограмованим сценарієм у Москві», – переконаний експерт видання, дипломат, колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко. Він вважає, що «якщо Захід відвернеться від Білорусі, у «бацьки» не буде іншого виходу, як повернутися остаточно до Москви і зберегти свою владу лише у вигляді намісника білоруського губернаторства, не більше». Тому експерт з деяким занепокоєнням дивиться на «доволі прямолінійні вимоги деяких західних політиків накласти на Білорусь суперсанкції».

«Звісно, це можна втілити, але питання у тому, чого вони доб’ються у підсумку?» – запитує Огризко. Він визнає, що Лукашенко – диктатор і за 26 років продемонстрував, що європейські цінності для нього такими не є. «Але якщо дивитися на ситуацію не критично, а стратегічно й глобально, мені здається, що Захід, висловивши стандартні занепокоєння, мав би зрозуміти, що на кону стоїть не Лукашенко, а Білорусь та білоруський народ», – зазначає експерт. З коментарями інших експертів видання знайомить в статті «Битва за Білорусь».

Газета «Голос України» нагадує, що свою незалежність Україна виборювала тричі. Уперше – в часи Богдана Хмельницького, котрого тоді отруїли, не давши довести справу до кінця. Удруге Україна здобула непідлеглість у часи Української Народної Республіки. У 1990-1991 роках українці отримали третій шанс, наданий 1991 року, додає автор.

Але й від часів УНР до 1991 року боротьба за волю України тривала постійно, незважаючи на переслідування та репресії. Укотре вона спалахнула наприкінці 1980-х. «І Декларація про державний суверенітет України, ухвалена 16 липня 1990 року, свідчила про недаремність докладених зусиль, стала підґрунтям до Акта про незалежність, підписання Конституції та всіх подальших кроків становлення нашої держави», – переконує газета.

Докладніше про те, як наприкінці 1980-х і на початку 1990 року йшла боротьба за волю України, на шпальтах парламентської газети згадують активісти Народного руху України, Української Гельсінської спілки, товариства «Просвіта».

В Україні після кількох фальстартів таки запрацював ринок газу для населення. Як нагадує газета «Україна молода», «розмови про нього тривали і за часів прем’єра Володимира Гройсмана, але навіть «реформаторський» Кабмін Олексія Гончарука також не зміг зрушити з місця цей віз».

Видання пише, що не всі експерти вірили, що влада піде на цей крок сьогодні: напередодні місцевих виборів та перед новим опалювальним сезоном.

Хай там як, але з 1 серпня в Україні ринок запрацював: відтепер клієнт сам може обирати постачальника, наприклад, виходячи з ціни та сервісу.

Експерти газети зазначають: насправді це можна було робити ще з 2015 року, однак досі в цьому не було сенсу, бо регульована ціна майже завжди була нижчою за ринкову.

Тепер – наразі теоретично – ціну формуватиме конкуренція, пише автор. І додає, хто запропонував дешевше і краще, той може зірвати банк. Тим паче, що процес переходу від одного постачальника до іншого, продовжує автор, уряд суттєво спростив.

«Скільки саме платитимуть українці нинішнього опалювального сезону, достеменно не знає ніхто», – зазначає газета. Експерти стверджують, що у платіжках може бути як 5 тисяч гривень за тисячу кубометрів, так і 6-7, і навіть вище. Назагал експерти стверджують: за кубометр можуть попросити і 10 тисяч гривень.

«Така невизначеність може бути певним сюрпризом для тих громадян, які звикли до стабільності цін і чекають дешевого газу не від ринкової кон’юнктури, а передусім від «доброго» уряду та «чесних» політиків», – зазначає газета.

Тим часом, як переконує видання, компанії-надавачі послуг – чинні та потенційні – не зовсім готові до роботи у таких умовах: не мають, наприклад, бази даних споживачів. І не до кінця зрозуміло, як діяти з клієнтами-боржниками, яких раніше «відрізали» від газової труби. Про це докладніше йдеться в матеріалі «Ціни в тумані: як запуск ринку газу позначиться на платіжках українців».

А в рубриці «Культура» «Україна молода» пише про лідерів епохи шістдесятництва. Дописувач видання, літературознавець Михайло Наєнко виокремлює «календарне» і концептуальне шістдесятництво.

«Предтечами календарного в діаспорі були поети «Нью-Йоркської групи», а на материку України – Довженків виступ на письменницькому з’їзді у 1954 році, стаття М. Рильського «Краса» (1956), його ж збірка віршів «Троянди й виноград», вірш Дмитра Павличка зі збірки «Правда кличе» (1958), у якому були слова: «Здох тиран, але стоїть тюрма», – нагадує дописувач.

А концептуальне шістдесятництво, яке, як зазначає автор, зростало на запереченні існуючих диктатур у владі і впровадженні нового типу образного мислення в літературному мистецтві, почалося, як стверджує дописувач, з поеми І. Драча «Ніж у сонці» (липень 1961-го). Саме його літературознавець і вважає лідером концептуального шістдесятництва. Докладніше про творчість Івана Драча розповідається в статті «Двічі номінований на нобелівську премію».

  • Зображення 16x9

    Ірина Біла

    На Радіо Свобода працюю з кінця 1990-х. Закінчила Київський університет культури і мистецтв – інформаційна, бібліотечна та архівна справа.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG