Доступність посилання

ТОП новини

Ветеран АТО Ірина Музичук: «Спочатку була волонтером-водієм у капелана, потім зрозуміла, що цього мені замало»


Ветеранка АТО Ірина Музичук
Ветеранка АТО Ірина Музичук

Ікони та інші церковні предмети, чимала бібліотека – ці речі знайшли волонтери у напівзруйнованому храмі та у розореному Будинку культури у селищі Піски. Щоб ці предмети не були знищені унаслідок інтенсивних обстрілів, волонтерка Ірина Музичук організувала їхню «евакуацію». Шлях Музичук до волонтерства, а по тому до участі Добровольчому українському корпусі («Правий сектор») був складним і тривалим: від роботи в урядових та бізнес-структурах, подолання важкої хвороби та внутрішньої еміграції – до осмислення необхідності брати особисту участь у боротьбі за Україну.

Я розуміла, що Москва нас у спокої не полишить, але про збройну агресію Москви тоді не думала

– Через хворобу, лікування та реабілітацію я фізично не могла бути присутньою на Майдані. Час від часу дивилась, що відбувається, в інтернеті. Потім довго не могла без сліз чути пісню «Лента за лентою»: відразу згадувала наповнений димом Майдан, постріли і жіночий голос, що співав цю пісню.

Але тоді я ще не усвідомлювала, наскільки серйозно цією ситуацією скористується Росія… Звісно, я розуміла, що Москва нас у спокої не полишить, але про збройну агресію Москви тоді не думала.

– А коли думки про війну почали з’являтись?

– Така думка промайнула, коли 1 березня 2014 року Рада Федерації Росії дозволила застосовувати російські збройні сили на території України, мотивуючи це «захистом прав російськомовних громадян», підтримавши звернення президента Путіна. Це був переламний момент, за ним кілька різних подій, які підтверджували серйозність намірів Кремля не полишати Україну у спокої і за потреби – військовими методами її утримати в «орбіті» Росії.

– А коли ви збагнули, що більше не можете пасивно спостерігати за всім, що відбувається?

– Це було 17 липня 2014 року. Я допомагала (як допомагаю досі) Вахтангові Кіпіані у створенні Музею-архіву преси, це Поділ, я залишила машину біля Посольства Нідерландів. В архівній зв’язку не було, тож по закінченні роботи я пішла до машини – і раптом збагнула, що поруч чимало людей, які з квітами рухаються до посольства.

Хтось на ходу коротко пояснив, що проросійські бойовики збили над Донбасом мирний літак (пасажирський літак компанії Malaysia Airlines, – ред.). Пізніше я дізналась деталі, прочитала, що загинули всі, хто був у літаку, майже триста осіб. І щось усередині мене вирішило, що далі так жити не можна – маю діяти.

Бойовик російських гібридних сил тримає іграшку, виявлену на місці падіння уламків «Боїнга», збитого російською установкою «Бук», в результаті чого загинуло 298 людей, в тому числі 80 дітей. Донеччина, неподалік села Грабове, 19 липня 2014 року
Бойовик російських гібридних сил тримає іграшку, виявлену на місці падіння уламків «Боїнга», збитого російською установкою «Бук», в результаті чого загинуло 298 людей, в тому числі 80 дітей. Донеччина, неподалік села Грабове, 19 липня 2014 року

– Спершу ви допомагали капеланам, чи це так?

– Правильно. Спочатку я була волонтером-водієм у капелана, потім зрозуміла, що цього мені замало, й почала шукати собі заміну – ну не лишати ж капелана без водія? Уявіть, не так і просто знайти людину, яка відповідає, сказати б, необхідним критеріям, але знайшла. І я просто не повернулася до Києва з однієї з поїздок на Донбас. Працювала з командами медиків-волонтерів, серед яких ASAP та команда Юлії «Тайри» Паєвської, аж нарешті потрапила Добровольчий український корпус («Правий сектор»).

Ірина Музичук у районі АТО
Ірина Музичук у районі АТО

Додому повернулася влітку 2017 року. Займаюсь, як казала вище, музеєм-архівом преси, це для мене світоглядний проект.

– Чи були моменти, що особливо запам’ятались?

– Звісно! Ще за волонтерських часів ми з капеланом проводили багато часу у селищі Піски у напівзруйнованій церкві. Ми з’ясували, що у церковному підвалі сховано ікони та церковне приладдя, а у будинку навпроти, де до війни працював будинок культури, залишилась бібліотека. Ми вирішили, що це все не можна залишати фактично у зоні бойових дій.

Селище Піски. Напис на стіні будинку
Селище Піски. Напис на стіні будинку

– Як проходила «евакуація» церковних речей та книг?

– Упродовж кількох днів ми з бійцями все це збирали, пакували, – а потім приїхав автобус, який нам виділила місцева цивільно-військова адміністрація та який ми мали швидко завантажити. Там була небезпечна ділянка з огляду на інтенсивність обстрілів. Церковне майно ми передали у храм в селі Очеретяне, який належить Українській православній церкві (Московського патріархату), як і напівзруйнований храм у Пісках.

На жаль, пізніше, унаслідок інтенсивних обстрілів Пісків, багато культурних речей були знищені, як я кажу – вони загинули

Бібліотеку ми передали до відділу культури Донецької обласної цивільно-військової адміністрації.

Ми все перевезли офіційно, з актами передачі-прийому, це стосується і церковних речей, і бібліотечних книг. На жаль, пізніше унаслідок інтенсивних обстрілів Пісків, багато культурних речей були знищені, як я кажу – вони загинули.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG