Доступність посилання

ТОП новини
13 грудня 2019, Київ 07:45

«Припинити паніку, тримаємо оборону!» – захисник Донецького аеропорту В'ячеслав Зайцев


В'ячеслав Зайцев, історик, учасник бойових дій, під час військових зборів. Листопад 2019 року

Він історик, археолог, керівник наукової бібліотеки Національного заповідника «Хортиця», кіноман і невтомний оптиміст. Він весь час зустрічається із студентами та школярами, влаштовує кінопокази, проводить екскурсії, шукає однодумців, щоб організувати гідроархеологічну експедицію. А ще він щороку проходить військові збори і стрибає з парашутом. У листопаді 2014-го він обороняв Донецький аеропорт, і це вже була його друга ротація. Він – це гранатометник 79-ї бригади ЗСУ, кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня – Вячеслав Зайцев. Радіо Свобода попросило його згадати, як все було.

В'ячеслав Зайцей, керівник найкової бібліотеки Національного заповідника «Хортиця» березень 2019 року
В'ячеслав Зайцей, керівник найкової бібліотеки Національного заповідника «Хортиця» березень 2019 року

– Я оптиміст. Я і в ДАПі бігав із залізом в пузі, хоча міг поїхати на госпіталь. Ми своє будемо робити. Я зустрічаюся із дітьми, із студентами. Ми показуємо фільми, які про дуже важливі речі.

Ось зустрічалися із канадцями– шукаємо гроші на гідроархеологічну експедицію.

28 листопада був заключний день по історичних дебатах для студентів і ми підготовили потужну команду на Київ.

Як можна думати, що «все дарма»?!

Яке дарма?! Припинити паніку, тримаємо оборону!

– Я пішов на фронт 25 березня 2014 року першою відправкою із Запоріжжя до 79-ї десантної бригади. Наприкінці травня наша бригада увійшла в «зону АТО». 3 червня ми звільнили Красний Лиман.

Всередині червня 2014 року були у секторі Д, потрапили в Ізваринський котел. 31 липня моя друга рота вийшла з оточення, а 6 серпня – уся бригада.

А 11 липня 2014 року було Зеленопілля. Під російські «Гради» потрапили, підрозділи ЗСУ та Прикордонної служби. Серед них і підрозділи 79-ї бригади.

Наприкінці серпня, мабуть числа 26-го – повернулися повернення в зону АТО – на Краматорський аеродром, там розташовувалися підрозділи ЗСУ.

А 28 вересня при заході у Донецький аеропорт загинули 9 бійців, 7 із них – це бійці третьої роти 79-ки. Це відбулося на очах у Кирила Недрі із 93-ї бригади (позивний «Доцент»), який з побратимами тримав тоді ДАП.

У ніч із 3-го на 4-е жовтня моя друга рота 79-ки міняє підрозділи 93-ї бригади та 3-го полку спецпризначення у ДАПі.

Моя позиція – другий поверх старого терміналу Донецького аеропорту.

3 жовтня – вдень – гинуть бійці ДУК ПС «Скельд» та «Каспер», три бійці 3-го полка спецпризначення.

Я, у тій першій ротації, яка була 10 днів, отримав перше вогнепально–осколкове поранення. Залишився, бо не було гранатометників.

РПГ-7 дозволяв вдало «гасити кулеметні гнізда» супротивника.

Дуже жорсткі бої були 6-7 жовтня, адже 7 жовтня день народження Путіна. А «сєпари», як ми їх називали, разів 10 звітували, що «ДАП взято».

4 листопада – моя друга ротація у термінали Донецького аеропорту, цього разу у новий термінал.

«Працював» з даху та 4-го поверху. Позиції особисто передав Грому – тепер народному депутату Роману Костенку.

Це якщо коротко, а якщо літературно, то … читайте далі.

– Десь на схід від Дніпра, в глибині степів, досі є руїни Донецького аеропорту. Цей транспортний вузол став символом не «міста троянд», не футбольного EURO 2012, а битви за три будівлі в 2014-15 роках.

Так, уявіть собі – лише три будівлі: старий, новий термінали та диспетчерська вежа.

У книжках я читав про фортеці, їхню оборону та осаду. Ба, більше того – я бачив фортеці. Великі вали, мури, вузенькі бійниці, з яких можна було «влупити» козацькою фузеєю. Це було щось величне, хтонічне, лякаюче.

Хто ж знав, що «фортецею» стануть будівлі з бетонних колон та гіпсокартонних перегородок.

Донецький аеропорт, 21 жовтня 2014 року
Донецький аеропорт, 21 жовтня 2014 року

Часто мене запитають – чому ж «збройники та правосеки» трималися за ці три точки на карті, якщо вони були в оточенні і лише вночі з Пісок добиралася до них «нитка з коробочками» – колона з забезпеченням, а в новому терміналі ворог був у підвалі та на третьому поверсі (туди заходила естакада).

З росіянами ми грали в гру – хто перший замінує прохід, двері або якусь дірку.

Так, вже був «перший Мінськ», – за ним територія ДАП залишалася росіянам (пишу так прямо, оскільки це вже «секрет Полішинеля»). Були страшні події літа – фронт посунувся на захід, ми втратили багато хлопців, міста та села залишилися в окупації. І треба було робити оборону по водорозділах вздовж річок.

Донецьке летовище з точки зору військової науки – дуже складна ділянка фронту. Це як тримати свою голову в левовій пащі або гратися з коброю, вдало відскакуючи від її отруйних зубів.

Однозначної відповіді в мене на це запитання немає.

Новий термінал Донецького аеропорту, 8 жовтня 2014 року
Новий термінал Донецького аеропорту, 8 жовтня 2014 року

Перший раз торкнулася історія ДАП безпосередньо мене – наприкінці вересня чотирнадцятого. Перший батальйон 79-ї бригади, в якому я служив, вже півроку гасав по степах нашої України: Чонгар, Костогризівка, Успінка, Красний Лиман, Довжанський, Ізварине, Зеленопілля, Кожевня, Савур–Могила, висота «Браво» і ось наприкінці серпня ми стаємо в резерв штабу АТО на Краматорському аеродромі.

Це була можливість «почистити пір’ячко», привести техніку до ладу ( в тому числі нову – бо багато залишили в степах, та нарешті взяти нетривалі відпустки. Рота за ротою мали змогу побачити рідних.

Запоріжжя приємно радувало око розмаїттям синьожовтих вітрил по проспекту. Так багато прапорів у вікнах я більше не бачив. Відчувалося, що люди розуміють – війна поряд. Власне, так і сталося – поки я із підрозділом був вдома – в ДАП висунулася третя рота 79-ки.

28 вересня, ближче до вечора, біля старого терміналу, російський танк розстріляв два БТР-80, в яких згоріло живцем 9 бійців (7 з 79-ки та 2-є з 93–ї). В тому числі і мій близький друг із Запоріжжя – солдат Олександр Пивоваров.

Свідком їх смерті став офіцер 93-ї механізованої бригади Кирило Недря.

Якось потім пізніше – один із тих у старому терміналі, – мені покаже свої обпечені руки.

– Ну, друже, в мене теж в пузі дірка (у ДАПі я получив перше поранення).

– Ні, ти не зрозумів. Я хотів витягти хлопців з розпеченого БТР, але не зміг..

Ось така пам`ять на все життя.

В той самий день цей російський танк знищить із свого Т-64 легендарний «Адам» – Герой України Євген Межевікін.

Відпустка закінчена – терміново назад. В ніч з третього на четверте жовтня, під зорями, без фар та на шаленій швидкості ми зайшли в ДАП – змінивши підрозділи 93-ї механізованої бригади та 3-го полку спецпризначення. На порозі старого терміналу нас зустріли ноші з трьома «200-ми».

Досі пам’ятаю їхні опалені тіла без долонь – їх засипало цеглою під час підриву боєкомплекту


Перед цим був жорсткий бій. Досі пам’ятаю їхні опалені тіла без долонь – їх засипало цеглою під час підриву боєкомплекту – надто близько підійшла штурмова група росіян.

«Ласкаво просимо до пекла»…

В аеропорту я познайомився зі справжніми відчайдухами – бійцями 5-го батальйону Правого сектору. Зокрема і з Андрієм Шараскіним на псевдо «Богема».

В ту ніч по черзі з Богданом Здебським (він загине в листопаді при переході групи в новий термінал) ми чергували на вході. І ось, на світанку, забігає Андрій із автоматом в руках: «Хлопці не стріляйте! Я до своїх!».

«Богемі» я потім розказував, що його врятувала якась секунда та акторський шарм.

1-а штурмова рота ДУК ПС разом з нами боронила ДАП.

Ми отримали задачу зорганізувати оборону в цих трьох будівлях. По 7-10 днів тут по черзі знаходилися не більше сотні людей. Але ще більше було поза межами – танкісти, артилеристи, розвідники, зв’язківці.

Танки супроводжували колони та палили ворожу техніку, через що, ті боялися близько підбиратися та лише здалеку розстрілювали будівлі. Зв’язківці забезпечували прямий зв’язок та організовували прослуховування.

О, це було весело)).

Однією із своїх нагород я вважаю діалог «Шиши» з «Моторолою» (російський бойовик, особисто, у полоні, убив Ігоря Брановицького – ред.):

  • Шиша, да завали ты уже этого гранатометчика, гребаный насос!

Нарешті – визнання!

Прослуховування дозволяло нам точніше корегувати вогонь. А гранатомет, разом з пекельним коктейлем – спалював кулеметні гнізда. Пекельний коктейль – це можливість додавати до пострілу 600 грамів солярки, що при попаданні у вікно приміщення – робила там пекельну скороварку.

І звичайно ж – величезна подяка нашій артилерії. Їхня праця – береже кров піхоти. Постійна робота мінометних та артбатарей по позиціях супротивника – не дозволяла піднімати росіянам голови.

Лише після демобілізації я дізнався, що неподалік від мене працювала одна з батарей 55-ї бригади. В ній служив мій колега – заслужений працівник культури, знаменитий гідроархеолог Валерій Нефьодов.

Артилеристи 55-ї бригади ЗСУ
Артилеристи 55-ї бригади ЗСУ

Так сталося, що до цього в мене не було свого позивного. Так, я був вже 7 місяців у діючий армії, але в радіобміні відгукувався позивним командира відділення. І лише в жовтні я отримав власне псевдо – «Хортиця», бо працюю і досі в Хортицькому заповіднику.

У перший день вогневу підтримку запросив другий поверх. Так я там і залишився із гранатометом, бо у «правосеків», що там були – були тільки автомати.

Разом з кулеметником Сашком ми влаштовували «Доброї ніченьки, суки» нашим бородатим гостям з Пензи та Тобольська, а ми ж маємо бути добрими господарями. Всяке буває …

Ланч – це армійський сухпай із тушонкою та «червоною рибою» – кілька в томатному соусі


Уночі в аеропорту треба слухати…Так само тебе слухають росіяни. На буд-який шерех треба мати свій варіант рішення – граната, черга з автомату, шлях відходу, перегрупування.

Удень в аеропорту суцільна стрілянина. Хоча я завжди користувався правилом: «Не бачу – не стріляю».

У листопаді я більше «працював» із гранатомета.

І ось якось, коли ми розігрівали ланч (ось тут треба сказати, що ми звичайно замовляли піцу в донецьких піцеріях, але вони досі її не привезли ), ланч – це армійський сухпай із тушонкою та «червоною рибою» – кілька в томатному соусі. І тут…забігає «Тарантино» – людина з відеокамерою.

Леонід Кантер, Дмитро Ярош і Іван Ясній. Донецький аеропорт. Листопад 2014 року
Леонід Кантер, Дмитро Ярош і Іван Ясній. Донецький аеропорт. Листопад 2014 року

Як виявилося, це був український режисер-документаліст Леонід Кантер, і в нього дійсно був позивний «Тарантино».

У ДАПі він зняв свою стрічку «Добровольці Божої чоти». Протягом усього фільму – сміх, сльози та смерть.

Стрічка задокументувала загибель майора Півня у сутичці з російської штурмовою групою.

Після фільму не стало багатьох його героїв, як і режисера …

Також Леонід відомий фільмами про Василя Сліпака «Міф» та «Людина з табуретом», які він створив з Іваном Яснієм.

У листопаді перший батальйон видходить із ДАПу в резерв штабу АТО, але історія на цьому не закінчується.

Ми мали летіти в ДАП – рятувати «кіборгів». Але впав такий туман, що були змушені їхати власним ходом


19 січня, коли ми нарешті повернулися у ППД бригади, до Миколаєва, – ми виїжджаємо на аеродром «Кульбакіно». За нами прилетіли «таксівки» – два Іл-76 із Мелітополя. Ми мали летіти до Запоріжжя, а звідти в ДАП – рятувати «кіборгів». Але поки вирішували, як заганяти техніку в літаки, впав такий туман, що ми були змушені їхати власним ходом. А цим часом, за 300 кілометрів від нас була підірвана остання будівля ДАП – новий термінал, що поховав останніх оборонців Донецького летовища.

Фортецю «Аеропорт» було знищено.

Оборона почалася 26 травня 2014 і закінчилася 20 січня 2015 року… Битва, що тривала 242 дні добігла кінця. Наші втрати – більше 200-х бійців.

За дві ротації у ДАП я бачив і героїв, і не дуже …

Бачив вбитих та скалічених. Бачив розірваних «попаданням» ворожих танків, артилерії, снайперів.

Для чого ми тримали той ДАП?!

На мою думку, щоб показати ворогу та світу, що Збройні сили України тримаються за свою землю зубами.

Десь на схід від Дніпра, в глибині степів, досі є руїни Донецького аеропорту …

Читайте ще:

Жовтень в обороні Донецького аеропорту: хронологія подій у розповідях учасників

«Рух опору капітуляції» пропонує висунути Росії консолідовану претензію як країні-агресору​

Він згорів у підбитому російським танком БТРі. Кіборг «Хортиця» про Олександра Пивоварова

  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG