Доступність посилання

17 Грудень 2017, Київ 12:56

У вересні підконтрольний Кремлю Сімферопольський районний суд Криму засудив заступника Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова до двох років колонії-поселення. Окрім того, йому на два роки заборонили займатися громадською діяльністю й виступати в ЗМІ. На півострові Умерова звинувачували в публічних закликах до сепаратизму ‒ він називав порушену проти нього справу політично мотивованою.

25 жовтня Ільмі Умерова та ще одного члена Меджлісу, також засудженого в Криму, Ахтема Чийгоза передали Туреччині. 27 жовтня вони прибули до Києва.

В ексклюзивному інтерв'ю Крим.Реалії Ільмі Умеров розповів про свою дорогу до столиці України, сьогоднішню діяльність Меджлісу та про те, що відбувалося в Криму під час анексії.

‒ Чи знали Ви про те, що Вас звільнять, до того моменту, як за Вами прийшли?

‒ За 13 днів до того, як нас відіслали до Анкари, у мене вдома були гості з Москви ‒ співробітники ФСБ. Вони розповіли, що є домовленість між президентами Туреччини та Росії про помилування Ахтема Чийгоза та Ільмі Умерова. Сказали, що залишається невелика формальність ‒ потрібно написати прохання на ім'я Путіна про помилування. Я категорично відмовився. Вони намагалися мене трошки шантажувати. Мовляв, Чубаров (Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу ‒ ред.) та Джемілєв (Мустафа Джемілєв, лідер кримських татар ‒ ред.) вас кинули, ви перебуватимете в тюрмах і колоніях, а вони їздять світом, шикують, живуть у Києві, живуть у дорогих готелях, п'ють дорогу каву...

Більше того, вони намагалися мене обдурити, що Ахтем Чийгоз уже написав відповідне прохання. Але я все одно категорично відмовився, й інших контактів ні з якими спецслужбами не було. Тому я не знаю, чи є указ про помилування насправді, чи його немає. Мене з ним не ознайомили, ніхто мені ніяких умов не ставив про те, чи можу я повернутися до Криму.

‒ Якби Ви знали, що Вас посадять у літак і відправлять через Росію до Туреччини, Ви б погодилися?

‒ Я б відмовився. Коли вже ми під'їхали, я побачив шматочок стели, дізнався, що це аеропорт. Піднявся, побачив, що там десятка півтора представників якихось спецслужб. І Ахтем Чийгоз сидить у салоні. Виникла думка, що нас кудись у Росію відправлять, тому що я відмовився від помилування. А вирок на той момент уже був чинний, тому що я відмовився від апеляції. Я подумав, що мене витягли з лікарні (на момент передачі Туреччині Ільмі Умеров перебував у Бахчисарайській районній лікарні ‒ ред.), щоб відіслати до якоїсь колонії в Сибір або інший регіон. Тим більше що, коли до мене приходили, мені погрожували Харпом ‒ це Ямало-Ненецький округ.

‒ Коли Ви зрозуміли, що відбувається?

‒ Коли піднявся літак і я побачив, що позаду сидить Ахтем Чийгоз. Я спробував підійти привітатися, але мені сказали не смикатися. Пізніше, коли я попросився до туалету й проходив повз Ахтема, я сказав по-кримськотатарськи: «Вітаю, друже». Це шипіння знову повторилося. Мовляв, ви зробили дуже грубе порушення, тільки через ваш вік і стан здоров'я не застосовуємо силу.

Коли ми пролетіли над морем і з'явилися населені пункти з червоними дахами, я зрозумів, що нас везуть до Туреччини. Що не в колонію везуть, а таким чином звільняють.

‒ Що Ви відчули? Полегшення?

Я півтора року своєї кримінальної справи провів удома під підпискою про невиїзд. Тобто мене витягли з дому

‒ Полегшення я не відчув. І досі в мене двояке ставлення до всього, що відбувається. Якщо Ахтем Чийгоз був звільнений реально з в'язниці, слідчого ізолятора, де він просидів майже три роки, то я півтора року своєї кримінальної справи провів удома під підпискою про невиїзд. Тобто мене витягли з дому, а його ‒ з в'язниці.

Я не можу звикнути до того, що може так статися, що я не буду допущений до Криму фізично. Я в усіх інтерв'ю кажу, що я хочу повернутися до Криму. І вам теж хочу це сказати. У мене є можливість трошки зайнятися своїм здоров'ям, тому що є запрошення Ангели Меркель на обстеження та лікування до Німеччини. Я, швидше за все, цією пропозицією скористаюся, а потім обов'язково поїду додому.

‒ Вам вдалося дізнатися подробиці того, як і чому було ухвалене таке рішення? Що пообіцяв або чим пригрозив Ердоган Путіну?

‒ Навіщо дізнаватися подробиці тих справ, які ще незавершені? Звільнення двох осіб ‒ це лише один епізод. Ще понад сорок осіб перебувають у заручниках у Російській Федерації тільки з Криму. Ми просто висловили президенту Туреччини свою подяку й попросили продовжувати займатися цими питаннями. І як пріоритет ми з Ахтемом позначили Олега Сенцова.

Окрім цього, ще не повернутий Крим, не звільнені Донецьк і Луганськ. Тому говорити про подробиці спецоперацій не слід.

‒ Є версія, що вас з Ахтемом Чийгозом обміняли на колишнього офіцера російської армії, який воював за «Ісламську державу». Кажуть, що цю людину турецька сторона віддала Росії, а російська сторона, таким чином, звільнила вас. Чи бачили Ви якихось людей у літаку? Чи чули щось?

‒ Нічого про це не знаю. Більше того, я ще раз хочу сказати про те, що я нікого не просив мене звільняти. Свій термін ‒ два роки колонії ‒ я якось би витримав.

‒ Коли російські війська тільки з'явилися в Криму, і Рефат Чубаров, і багато членів Меджлісу говорили, що була розмова про те, що мають бути квоти ‒ 20 відсотків місць у всіх гілках влади має належати кримським татарам. Але домовитися не вдалося, як ми розуміємо, й Меджліс став забороненою організацією (на території Росії та анексованого Криму ‒ ред.). Чому так сталося?

‒ Цей документ був ухвалений 11 березня (2014 року ‒ ред.), тобто, до «референдуму». Це ще була АРК, Україна. І в нас було і юридичне, і моральне право домовлятися з цим парламентом навіть при тому, що вже були «зелені чоловічки» й був призначений «референдум». Тобто, спробу співіснувати, співпрацювати, впливати на ситуацію зсередини ми зробили.

Я тоді працював головою (Бахчисарайського ‒ ред.) району. Мені здавалося, що корисніше перебувати всередині, продовжувати виконувати свої обов'язки. Використовуючи свій вплив, авторитет, я від деяких речей оберігав якщо не весь район, то хоча б його кримськотатарську частину. Я категорично виступив проти «приєднання», проти «референдуму». Найголовніше, що я робив політичні заяви в ролі чиновника. Але коли було ухвалене рішення про проведення у вересні «виборів» до місцевих рад, я вирішив припинити діяльність керівника району. У мене в трудовій книжці стоїть печатка українська й написано: «Складаю повноваження такого-то числа». І поставив українську печатку.

‒ Тобто Ви не вважаєте, що Ви працювали при окупаційній владі? А зараз би Ви так само вчинили?

За ці майже чотири місяці, які я працював після анексії, я не зрадив ні Україну, ні свій народ, ні самого себе

‒ Цей період теж був боротьбою. Я точно знаю, що за ці майже чотири місяці, які я працював після анексії, я не зрадив ні Україну, ні свій народ, ні самого себе.

‒ Ленур Іслямов і Заур Смирнов пішли у виконавчу окупаційну владу. Іслямов вийшов, Смирнов залишився. Чи варто було це робити?

‒ Сьогодні я можу сказати, що однозначно ні. Просто на той момент ми так відчували ситуацію, – що, впровадивши туди своїх представників, ми будемо на щось впливати. Це було не визнанням, а продовженням боротьби. Ленур пропрацював лише 28 днів і був звільнений. А Заур перетворився на колабораціоніста, зрадника й був звільнений через три роки.

‒ Кажуть, що тоді в Меджлісі трапився розкол. Це правда? І чи є розкол зараз?

‒ Це не зовсім так. Меджліс ‒ це демократична структура, в якій кожен має право висловлювати свою думку, дотримуватися своїх переконань, зокрема й політичних. Якщо на той момент ті почуття, про які я говорив, взяли верх і більшість проголосувала, ‒ це є рішення Меджлісу. Помилкове, але все-таки рішення Меджлісу. Це я кажу з позиції сьогоднішнього дня. Тоді я й сам голосував.

‒ Ситуація з Меджлісом у Києві та в Криму – чи є різниця? Чи є, наприклад, якесь розчарування кримських татар щодо того, що відбувається в Києві?

‒ Різні реальності, різні ризики. Якщо в Україні можна почувати себе досить вільно, то в Криму дуже небезпечно. Та все ж Меджліс зараз, незважаючи на заборону, фактично існує.

Зараз ми спілкуємося майже так само, як і раніше. Останній тиждень я вже в Києві перебуваю, але до цього ми то телефоном, то скайпом (спілкувалися ‒ ред.). У разі необхідності ми збираємося в Криму в когось вдома. Делегуємо тих, хто ще не під підпискою (про невиїзд ‒ ред.), до Києва. Все це відбувається, незважаючи на те, що в Криму де-факто російська влада, і Меджліс вважається забороненим.

‒ «Хізб ут-Тахрір» ‒ це страшне слово, яким залякали росіян. Ця організація заборонена також і в Криму. Багатьох там звинувачують в тому, що вони її члени. Чи змінилося ставлення Меджлісу до представників «Хізб ут-Тахрір»?

‒ Ніякої терористичної, екстремістської діяльності ми ніколи за нею не помічали. Якщо навіть були якісь розбіжності між окремими представниками до анексії, то це були наші внутрішні кримськотатарські питання. Якщо людина ототожнює себе з Партією ісламського відродження або «Хізб ут-Тахрір», в Україні це було не заборонене, й ніхто ніяким гонінням не піддавався.

Президент України Петро Порошенко нагороджує Ільмі Умерова орденом «За заслуги». Київ, 27 жовтня 2017 року
Президент України Петро Порошенко нагороджує Ільмі Умерова орденом «За заслуги». Київ, 27 жовтня 2017 року

Перша хвиля виходу з Криму після анексії була саме цими людьми здійснена. Ці люди першими поїхали, а ті, хто зараз у Криму, ‒ це звичайні віряни. Це звичайні мусульмани, які дотримуються приписів. Але в першу чергу це кримські татари. Це репресії проти кримських татар, мусульман. Мета ‒ залякати всіх інших, щоб не було в Криму нелояльних.

‒ Розкажіть докладніше про Вашу діяльність у Криму. Яка вона?

Я дуже люблю свою сім'ю, своїх дітей і онуків. Я хочу бути поруч з ними й, відповідно, я дуже люблю свою батьківщину та свій кримськотатарський народ, заради якого я готовий на все

‒ Це звичайне життя людини, яка любить свою батьківщину. Ніяких секретів у цьому немає, я веду звичайний спосіб життя. Я дуже люблю свою сім'ю, своїх дітей і онуків. Я хочу бути поруч з ними й, відповідно, я дуже люблю свою батьківщину і свій кримськотатарський народ, заради якого я готовий на все...

Взагалі мене судили, звичайно, тільки за переконання, за думку. Все, що вони готували на слідстві, на експертизах, сипалося як картковий будиночок. Але коли починаєш захищатися, то, по-перше, нібито визнаєш їх юрисдикцію, а по-друге, це ознака слабкості. І я кожен раз, перш ніж сказати, що вони фабрикували кримінальну справу, завжди говорив, що не змінюю своїх переконань. Я вважаю, що Крим має повернутися в Україну.

А Україні треба зрозуміти, що потрібно боротися. Я зараз цинічну річ скажу ‒ не за народ, не за людей, а за територію. Потрібно за цілісність країни боротися. А вже хто на тій території живе, нехай кожен сам вирішує. Після того, що сталося в Україні, готовий він залишатися чи не готовий? У кого руки в крові, тим в'язниця. Ті, хто був явним колабораціоністом, але без крові ‒ обмеження прав на якийсь період. Решті ‒ амністія.

(Над текстовою версією матеріалу працювала Катерина Коваленко)

Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG